23 лютого 2021 року м. Чернігів Справа № 620/5772/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 25.11.2020 за допомогою системи «Електронний суд» звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області), у якому просить:
- визнати протиправними та дискримінаційними:
рішення №309/02/Л-7 від 15.06.2016 в тій частині, в якій стосується вимог позивача на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 26.04.2016;
дії відповідача в частині відмови у виплаті їй пенсії з 07.10.2009 по 26.04.2016;
бездіяльність відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 по 26.04.2016;
- зобов'язати відповідача вчинити дії - виплатити їй недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 26.04.2016, відповідно до норм Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Позов мотивовано тим, що, припиняючи їй виплату пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, відповідач порушив право на отримання пенсії, яке є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, вважає, що поновлення та виплата позивачу пенсії за спірний період має здійснюватися ретроактивно з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою судді від 04.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
У встановлений ухвалою суду строк представником відповідача надано відзив на позов, у якому ГУПФУ в Чернігівській області просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначило, що наявні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України. Також відповідач зазначив, що зміна правової позиції у подібних правовідносинах не є нововиявленою обставиною.
Представником позивача надано відповідь на відзив, у якій він підтримав свою правову позицію та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Позивач з 1994 року по теперішній час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено з виплатою допомоги за 6 місяців.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поновлення їй виплати пенсії.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 (справа №750/10173/16-а) визнано протиправним рішення Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії; зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної з 16.02.1993 пенсії, починаючи з 26 квітня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 106-111).
При цьому, ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.01.2017 (справа №750/10173/15-а) позовну заяву ОСОБА_1 на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині зобов'язання провести поновлення пенсії за віком з 07.10.2009 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, за період з 07.10.2009 по 25.04.2016 - залишено без розгляду (а.с. 96-97).
Разом з тим, вважаючи, що підстави за яких вказана вище частина позовних вимог була залишена без розгляду відпали із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до частини другої статті 46 Основного Закону України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Позивач є громадянином України і у відповідності до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком.
У відповідності до частини третьої статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Як встановлено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Таким чином, безумовним правом ОСОБА_1 є її право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії за віком, а обов'язком України є, відповідно, соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами, у тому числі й на призначення та виплату пенсій.
У постанові від 21.02.2017 (справа №750/10173/16-а) Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 (справа № 1-32/2009) виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання особи за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права ОСОБА_1 на виплату пенсії незалежно від місця її постійного проживання. (а.с. 106-111).
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009, тобто з 07.10.2009, у відповідача виникли підстави для поновлення виплат пенсії громадянам України, які проживають за її межами, у томі числі і ОСОБА_1 . Разом з тим, Київський апеляційний адміністративний суд, з урахуванням положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом), прийшов до висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 24.04.2016 включно, що є підставою для залишення позову у вказаній частині без розгляду.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції вказане врахував, залишивши ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 січня 2017 року без розгляду позовні вимоги в частині зобов'язання поновити пенсію за віком за період з 07.10.2009 по 25.04.2016 (а.с. 96-97).
Разом з тим, у постанові від 20.05.2019 (справа №815/1226/18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що статті 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Також судом зазначено, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Відповідно до статті 245 при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За наведених обставин, суд зазначає, що ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії з 07.10.2009, оскільки до спірних правовідносин строки звернення до суду з позовом не застосовуються.
При цьому, посилання відповідача на положення статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необґрунтованими, оскільки пункт 2 частини першої вказаної статті має застосовуватись виключно у випадку наявності, зокрема, ухвали про закриття провадження в адміністративній справі, яка набрала законної сили. Разом з тим, спір між сторонами в частині, що стосується поновлення та виплати ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 26.04.2016 на даний час не вирішений, оскільки ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 січня 2017 року у справі №750/10173/16-а у вказаній частині залишений без розгляду.
У свою чергу, відповідно до частини третьої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент винесення ухвали Деснянським районним судом міста Чернігова) особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Аналогічні положення містить і стаття 240 чинної редакції Кодексу.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУПФУ в Чернігівській області виплатити недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 26.04.2016 з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін встановленого порогу індексації, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. За наведених обставин, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 р.
Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Тобто, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №487/6923/16-а.
Судом встановлено, що позивач в позовній заяві просить нарахувати їй компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Таким чином, оскільки, відповідно до статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, то враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі №522/535/17, від 25.10.2018 у справі №420/1410/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті раніше призначеної пенсії за період з 07.10.2009 по 26.04.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 26.04.2016.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 23 лютого 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна