11 лютого 2021 року Чернігів Справа № 620/6294/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Зайця О.В.,
за участю секретаря Новик Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправними дій та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просить:
визнати протиправним та скасувати пункт Перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року в частині встановлення обмеження виплати суддівської винагороди сумою 47320 грн щодо судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , починаючи з 18 квітня 2020 року;
визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2020 рік'';
стягнути з Чернігівського апеляційного суду (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 2, код ЄДРПОУ: 42262272) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 312340 (триста дванадцять тисяч триста сорок ) грн 54 коп. із відрахуванням обов'язкових платежів, визначивши порядок і спосіб виконання рішення шляхом стягнення коштів з бюджетної програми ''Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень'' та постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Позов мотивовано тим, що в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату йому суддівської винагороди з обмеженням її розміру. Зазначене підтверджено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020.
Позивач у судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, надали відзиви на позов, у яких позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2011 року № 4048-ІV позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Чернігівської області, а Указом Президента України від 28 вересня 2018 року №297/2018 переведено на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.
Наказом голови Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2018 року №21-ос зараховано до штату цього суду на посаду судді.
Так, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вважаючи обмеження суддівської винагороди протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Разом з тим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. Кінцева дата карантину, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ.
Разом з тим, питання невідповідності Законів України нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України. Перелік таких рішень зазначений у рішенні Конституційного суду України від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, спірними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади протиправно поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечило статті 130 Конституції України.
Отже, оспорювані дії відповідача щодо застосування до судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, є протиправними.
Разом з тим, що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з держаних органів регулюється Законом України від 05.06.2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901) та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабунету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Пунктом 3 Порядку № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до п. 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п.6 цього Порядку.
Підпунктом 2 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому п.п. 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів та працівників апаратів судів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Так, у Законі України "Про державний бюджет України на 2019 рік" затверджена бюджетна програма КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" з загальним фондом у розмірі 5000,0 тис.грн., головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства виконання рішення суду неможливе через відсутність бюджетних призначень чи асигнувань на цю мету, а здійснити виплату нарахованих грошових коштів за рішенням суду можливо лише шляхом списання (стягнення) коштів з рахунків державного органу - боржника, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
При цьому, законодавством передбачений інший законний спосіб виконання подібних судових рішень, а саме - шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт Перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року в частині встановлення обмеження виплати суддівської винагороди сумою 47320 грн щодо судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , починаючи з 18 квітня 2020 року.
Визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2020 рік''.
Стягнути з Чернігівського апеляційного суду (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 2, код ЄДРПОУ: 42262272) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 312340 (триста дванадцять тисяч триста сорок ) грн 54 коп. із відрахуванням обов'язкових платежів, шляхом стягнення коштів з бюджетної програми ''Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень'' та постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 19 лютого 2021 року.
Суддя О.В. Заяць