22 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4154/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання відмову протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), у якому просить визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні клопотання позивача від 21.05.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, в порядку встановленому ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням правової оцінки наданої судом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Листом від 03.07.2020 року №6396/0-577/0/95-20 ГУ Держгеокадастру повідомило позивача про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Відмова мотивована тим, що земельні ділянки, щодо яких було подано клопотання, є частиною земельної ділянки за кадастровим номером 6522381000:10:004:0001, сформована із видом цільового призначення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби. Окрім наведеного, вказано на відсутність погодження Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області на передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з метою його скасування.
Ухвалою суду від 23.12.2020 року провадження у справі відкрито. Визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.01.2021 року відповідачем подано відзив на позов, згідно якого заявлених позовних вимог не визнає. Вказує, що земельна ділянка за рахунок якої позивачка бажає отримати земельні ділянки є сформованою під кадастровим номером 6522381000:10:004:0001 з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби і може використовуватись виключно із цією метою. Землі ж "для ведення особистого селянського господарства" є відмінними за цільовим призначенням від земель "для сінокосіння та випасання худоби" та мають окремий правовий режим. Зокрема, посилається на ст.34 ЗК України, яка передбачає лише право оренди земель для сінокосіння та випасання худоби. Окрім наведеного, відповідач стверджує, що доданий до заяви лист сільського голови не є рішенням органу місцевого самоврядування в розумінні Закону України "Про місцеве самоврядування". Натомість, коли мова йде про вилучення земельної ділянки з оренди, громада втрачає джерело надходжень, а тому рішення наведеного характеру має прийматись сільською радою, а не одноособово головою. В додаток до викладеного, відповідач зазначає, що земельний масив з кадастровим № 6522381000:10:004:0001, в межах якої знаходиться бажана до отримання позивачкою земельна ділянка, передана у комунальну власність Голопристанській міській раді Голопристанської територіальної громади Скадовського району.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність (безоплатно) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області орієнтовним розміром 2 га.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 23.07.2020 року №7449-СГ позивачці відмовлено у наданні дозволу, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, а саме: п.4 ч.1 ст. 69 Бюджетного кодексу України, ст.14.1.147 ПК України, ст.ст.181-183 Земельного Кодексу України (земельна ділянка сформована для сінокосіння та випасання худоби), кадастровий номер 6522381000:10:004:0001.
Позивачка не погоджуючись із отриманою відмовою оскаржила її в судовому порядку.
Враховуючи аргументи, якими сторони у справі обґрунтовують свої вимоги та заперечення, у тому числі мотиви оскаржуваних рішень, предметом доказування у справі є питання щодо правомірності відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га "для особистого селянського господарства" (вид цільового призначення 01.03) за рахунок земель "для сінокосіння і випасання худоби" (вид цільового використання 01.08) на підставі заяви позивачки від 21.05.2020 року.
Надаючи правову оцінку рішенню, яке оскаржується у справі (від 23.07.2020р. №7449-СГ), суд зазначає, що підставою для вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність стала заява від 21.05.2020 року із якою позивачка звернулась до ГУ Держгеокадастру та просила: "…надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність (безоплатно) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства….".
До заяви позивачкою долучено: копія паспорта та копія облікової картки ОСОБА_1 , викопіювання з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, клопотання Великокардашинської сільської ради Голопристанського району про надання згоди на вилучення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 та передачу її у власність громадянці.
Відповідно поданих ОСОБА_1 до відповідача документів, позивачка бажає отримати земельну ділянку за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6522381000:10:004:0001.
Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.01.2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6522381000:10:004:0001 є сформованою. Її площа становить 10,5632 га, а цільове призначення 01.08. "для сінокосіння та випасання худоби".
Відповідач вважає, що правовий режим бажаної для позивача земельної ділянки, як частини земельної ділянки кадастровий номер 6522381000:10:004:0001 площею 10,5632 га, цільове призначення 01.08. "для сінокосіння та випасання худоби" виключає правові підстави для передачі її у власність позивачу за іншим видом цільового призначення, що й стало причиною виникнення спору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 року №2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне у випадку формування земельної ділянки та поділу або об'єднання уже сформованої земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення.
Такий висновок узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Судом встановлено, що бажана для позивачки земельна ділянка (щодо частини якої подано заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та передачі у власність) знаходяться на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, їй присвоєно кадастровий номер: 6522381000:10:004:0001, площа 10,5632 га; цільове призначення (01.08) "для сінокосіння і випасання худоби".
Відтак, відповідачем в оскаржуваному рішенні правильно зазначено правовий режим земельної ділянки кадастровий номер 6522381000:10:004:0001 площею 10,5632 га, як такої, що використовується виключно для сінокосіння та випасання худоби, що узгоджується із офіційно зареєстрованим її видом цільового призначення.
Водночас буквальне тлумачення положень ст. 118 ЗК України передбачає механізм безоплатної передачі у власність виключно земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.
Тобто норма містить вичерпний перелік видів цільового призначення земель, які можуть бути передані зацікавленим особам у власність в порядку безоплатної передачі.
Серед вказаних видів відсутні землі за видом цільового призначення "для сінокосіння і випасання худоби", отже такі землі не підлягають безоплатній передачі у власність осіб в порядку, який ініціюється на підставі ч.6 ст. 118 ЗК України.
Окрім наведеного, при розгляді заяви позивачки має враховуватись її волевиявлення, згідно якого ОСОБА_1 просила дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки саме "для ведення особистого селянського господарства", а не для "для сінокосіння і випасання худоби".
Тобто, навіть керуючись волевиявленням особи, очевидним є те, що земельні ділянки за видом цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" відсутні в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером: 6522381000:10:004:0001 та видом цільового призначення "для сінокосіння і випасання худоби".
Щодо доводів позивачки відносно того, що ч.6 ст. 118 ЗК України передбачає зазначення в заяві лише цільового призначення земельної ділянки, а не видів цільового призначення, суд вказує, що вказана обставина не виключає передбаченої законодавчо додаткової класифікації земель сільськогосподарського призначення за видом цільового призначення.
Трактування положень ч.6 ст. 118 ЗК України в запропонований позивачем спосіб (шляхом визначення, що норма передбачає право громадян на отримання дозволу та подальше набуття у власність земель сільськогосподарського призначення усіх видів цільового призначення) є безпідставним та не відповідає дійсним приписам наведеної статті, оскільки норма містить конкретний перелік видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, які набуваються в порядку ч.6 ст. 118 ЗК України.
В додаток до викладеного, суд зазначає, що окремий правовий режим земель зазначеної категорії ("для сінокосіння і випасання худоби") передбачений й ЗК України, зокрема ст. 34 наведеного кодексу, згідно якої громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
В свою чергу право оренди земель сільськогосподарського призначення реалізується в порядку ст. 123 ЗК України.
Крім цього, суд зазначає, що отримання позивачкою дозволу на виготовлення проекту землеустрою на бажану ним земельну ділянку не призведе до набуття права власності на неї, тобто право особи про захист якого вона просить не може бути реалізовано цією особою навіть внаслідок прийняття позитивного відносно позивача рішення ГУ Держгеокадастру.
Так, зміна виду цільового призначення із земель "для сінокосіння і випасання худоби" код 01.08 на землі "для ведення особистого селянського господарства" за клопотанням позивачки суперечить вимогам земельного законодавства та є недопустимою.
Так, зміст поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у ст. 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року №858-IV, та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Поняття "цільове призначення земельної ділянки" нерозривно пов'язане з поняттям "категорія земель", адже у ст. 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є "землі сільськогосподарського призначення". Тому, основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії.
У межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548 (далі Класифікація №548).
Як передбачено Класифікацією №548 категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється на чотирнадцять видів (коди 01.01-01.14), у тому числі на землі: 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства"; 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби".
Вказані у Класифікації №548 "види цільового призначення земельних ділянок" за своїм змістом у нормах земельного законодавства використовується як синонім поняття "вид використання" та є тотожним поняттю "цільове призначення".
Відтак, зміна "виду цільового призначення земельних ділянок" (виду використання землі) в межах її основного цільового призначення (визначеної категорій) повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 308/7923/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17, від 04.07.2018 у справі № 826/8492/17.
Як зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003№858-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Тому, бажаний для позивачки проект землеустрою, згоду на розроблення якого вона намагалась отримати, згідно закону є видом документації із землеустрою, на підставі якої може бути змінено вид цільового призначення земельної ділянки із 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства" на 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби", проте за умови якщо у заявах зазначено про намір отримати дозвіл на розроблення документації із землеустрою з метою зміни виду цільового призначення землі.
Однак, суд зазначає, що позивачка не є тим суб'єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення землі "для сінокосіння і випасання худоби" на інший вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" та одночасно просити про надання її у власність.
Підтвердженням такого висновку є наступні норми Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України).
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби
Відтак, аналіз норм ч. 5 ст. 20 ЗК України чітко вказує на те, що коли мова йде про використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то вони можуть використовуватися їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України. А тому для зміни цільового призначення земельної ділянки з виду цільового призначення "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" (01.03) навіть в межах однієї категорії "землі сільськогосподарського призначення", розроблення окремого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обов'язковим.
Після цього, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає затвердженню у встановленому ст. 122 ЗК України порядку. І лише тоді, як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 року (справа №809/821/17), зміна цільового призначення земельної ділянки відбудеться при затвердженні такого проекту, а не при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Як вказано судом вище, згідно ч. 1 ст. 34 ЗК України, до зміни виду цільового призначення земельної ділянки із земель "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на землі "для ведення особистого селянського господарства", громадяни можуть претендувати виключно на речове право оренди на землі для сінокосіння і випасання худоби, а не право власності як зазначає позивачка.
Крім того, враховуючи, що бажана для позивачки земельна ділянка на момент подання нею заяви перебувала у власності держави та не перебувала у її користуванні, то вона не вправі ініціювати зміну виду цільового призначення землі.
Такий висновок випливає із зазначених вище норм ч. 5 ст. 20 ЗК України (щодо правомочностей власника чи землекористувача визначати у встановленому порядку вид цільового використання земельної ділянки) та узгоджується із нормами ч. 2 ст. 20 ЗК України наступного змісту: "Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу."
Натомість фізичні особи, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України, можуть бути ініціаторами зміни виду цільового призначення лише тієї земельної ділянки, що перебуває у їх власності, або земельної ділянки, яка на момент подання клопотання хоча і є власністю територіальної громади, однак перебуває у їх користуванні. При цьому така зміна не тягне за собою зміну власника чи користувача земельної ділянки, вона й надалі залишається у власності територіальної громади та на відповідному речовому праві належить користувачеві (на цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 809/821/17.) Проте, норми Земельного кодексу України не надають право фізичним особам ініціювати одночасну зміну цільового призначення земельної ділянки яка знаходиться у власності територіальної громади, щодо якої у таких осіб відсутнє право користування, та передачу такої земельної ділянки їм у власність на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.
Встановлені вище обставини та надана їм правова оцінка, на переконання суду виключають підстави для задоволення заяви позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відтак, надавши оцінку спірним правовідносинам суд дійшов висновку, що із урахуванням виду цільового призначення бажаної для позивача земельної ділянки (підрозділ КВЦПЗ 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби") така земельна ділянка за своїм правовим режимом, відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗК України, може бути передана громадянам лише в оренду, а не у власність (відповідно до ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби).
Тому, за сукупності наведених вище обставин, у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення були відсутні підстави для задоволення заяви та прийняття рішення про надання бажаного для позивачки дозволу.
Стосовно інформації відповідача, наведеної ним в відзиві, про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6522381000:10:004:0001 передана у комунальну власність Голопристанської міської ради Голопристанської територіальної громади Скадовського району суд зазначає, що вказані обставини не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виникли пізніше за спір, що розглядається та не впливають на обрання способу захисту прав позивача, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Отже, оскаржене рішення відповідача є правомірним, а вимоги адміністративного позову є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Судові витрати у даному випадку не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, 73036, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Університетська, 136-А) про визнання відмову протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 109020100