29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"23" лютого 2021 р. Справа № 924/1176/20
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся", с. Людвище Шумського району Тернопільської області
до Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області
про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії,
представники сторін:
позивача: Лучко Р.М. - представник, адвокат;
відповідача: Грицай Л.М. - представник за довіреністю, адвокат.
У судовому засіданні 23.02.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
02.11.2020р. на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" до Чорнянської сільської ради, у якій позивач просить суд визнати недійсним рішення Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 1 від 30.09.2020р. та зобов'язати Чорнянську сільську раду прийняти рішення про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж невитребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості), які розташовані на території Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області для передачі в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020р. вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заверусі С.В.
06.11.2020р. ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 17.12.2021р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 924/1176/20 на 30 днів.
Ухвалою суду від 26.01.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 924/1176/20 та призначено справу № 924/1176/20 до судового розгляду по суті.
Зі змісту позовних вимог слідує, що 08.08.2020р. товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" в порядку ст. 123 ЗК України, ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" з метою отримання в оренду земельних ділянок звернулося до Чорнянської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж невитребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 129,9716 га, які розташовані на території Чорнянської сільської ради.
Враховуючи неотримання рішення відповідача про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж невитребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості), або вмотивованої відмови у наданні відповідного дозволу, позивачем замовлено розроблення відповідної документації без надання дозволу відповідачем, про що листом № 1 від 10.06.2020р. повідомлено Чорнянську сільську раду, а 02.07.2020р. позивачем подано до сільської ради 22 технічні документації із землеустрою.
Рішенням Чорнянської сільської ради № 1 від 30.09.2020р., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся", вирішено наступне: депутатами Чорнянської сільської ради внесено пропозицію щодо зміни цільового призначення земельних ділянок площею 100,3452 га товарного сільськогосподарського виробництва на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Згідно з вимогами ст. 118 ЗК України кожний громадянин України має право отримати земельний наділ від держави для ведення особистого селянського господарства до 2,00 га, будівництва, садівництва, тощо. У зв'язку із зазначеним пропонуємо Вам затвердження технічної документації для ведення особистого селянського господарства, згідно розробленої технічної документації із землеустрою з уже визначеними кадастровими номерами розміром 100,3452 га, для громадян, які подадуть заяви з послідуючим укладанням договорів оренди з ввіреним Вам підприємством.
Таким чином, як вважає позивач, означеним рішенням Чорнянською сільською радою фактично відмовлено в затвердженні технічних документацій із землеустрою та наданні земельних ділянок в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" з підстав наявності у відповідача наміру змінити цільове призначення земельних ділянок та надати їх у приватну власність громадянам відповідно до ст. 118 ЗК України.
У відзиві на позов представник відповідача зауважив, що рішення Чорнянської сільської ради № 1 від 30.09.2020р. жодним чином не порушує майнові або немайнові права позивача. Проектна документація із землеустрою позивачем виготовлена самовільно із порушенням вимог ст. 123 ЗК України. Крім того, за твердженням відповідача дана позовна заява не підсудна господарському суду Хмельницької області, оскільки цей спір є публічно-правовим спором.
Представником позивача надана суду відповідь на відзив від 24.12.2020р., у якій стосовно аргументів відповідача щодо непідвідомчості даної справи господарському суду навів судову практику, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі № 363/2449/14-а, від 18.04.2018р. у справі № 369/13240/14-а, від 03.04.2019р. у справі № 921/158/18.
Представником відповідача 17.02.2021р. надано суду додаткові пояснення по справі, у яких просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Також у додаткових поясненнях відповідачем відмічено, що рішення Чорнянської сільської ради від 30.09.2020р. жодним чином не порушує майнові та немайнові права позивача. Крім того, позовні вимоги позивача складаються з вимог про затвердження технічної документації із землеустрою на 22 земельні ділянки, тобто позивач не провів належної сплати судового збору по справі, тому його позовні вимоги мають бути залишені без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме доплати належної суми судового збору. Також відповідач вказує про порушення позивачем вимог п. 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом № 376 Державного комітету із земельних ресурсів від 18.05.2010р. з послідуючими змінами та доповненнями. Позовна заява з визначеними вимогами не може, на думку відповідача, бути розглянута без проведення земельно-технічної експертизи, оскільки земельні ділянки, визначені позивачем, розташовані в різних місцях, не єдиним масивом. Кожна із 22-х технічних документацій не із землеустрою не погоджена з суміжними власниками земельних паїв.
Із наданих додаткових пояснень (пункт 2) слідує, що представник відповідача заявив клопотання про залишення позову без руху, оскільки позовна заява подана з порушенням вимог ст.ст. 162, 164 ГПК України.
Суд, розглянувши означене клопотання відповідача, залишає його без розгляду, виходячи з наступного.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною 1 ст. 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Відповідно до ч. 2 вказаної статті заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Ухвалою суду від 26.01.2021р. закрито підготовче провадження у даній справі.
Отже, клопотання про залишення позовної заяви без руху подано поза строком на його подачі, тобто, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті ухвалою суду від 26.01.2021р. При цьому, у даному клопотанні відповідачем не порушувалося питання про поновлення процесуального строку на подачу відповідного клопотання, а суд таких обставин не встановив згідно ст. 119 ГПК України. Також позивач не обґрунтував поважності причин неподання вищевказаного клопотання в підготовчому провадженні.
Представники сторін в судовому засіданні підтримали вимоги викладені в заявах по суті справи.
Розглянувши справу за наявними у ній доказами, аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку, враховуючи доводи сторін, суд дійшов наступних висновків.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а у рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловив думку про те, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з ... питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.".
Право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Отже, статтею 6 Конвенції ЄСПЛ встановлено вимогу до судів щодо надання заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отож, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
Водночас, згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом положень ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Згідно ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено ч. 3 ст. 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частинами 8, 9 ст. 118 ЗК України унормовано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У відповідності до ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв'язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов'язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010р. № 10-рп/2010 положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції, слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; положення пунктів а, б, в, г статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення п. 1 ч. 1 першої ст. 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 151-2 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 916/358/18.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Як свідчать матеріали справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 1 від 30.09.2020р. та зобов'язання Чорнянську сільську раду прийняти рішення про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж невитребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості), які розташовані на території Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області для передачі в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся".
При цьому, судом встановлено, а сторонами жодних доказів не надано, що свідчили б про набуття права власності або користування товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" на спірні земельні ділянки. Разом з тим, позивач не є землекористувачем спірних земельних ділянок, стосовно яких він просив орган місцевого самоврядування надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою. Крім того, сторонами не надано доказів стосовно набуття або позбавлення речового права на земельні ділянки будь-яких інших фізичних осіб (зважаючи на те, що за твердженнями позивача, дані земельні ділянки є невитребуваними земельними частками), в тому числі у тих, які згідно вимог ст. 118 ЗК України мають право отримати земельний наділ до 2,00 га від держави для ведення особистого селянського господарства, будівництва, садівництва (про які вказано у спірному рішенні). Як і не надано доказів оформлення права власності власниками чи їх спадкоємцями на земельні части (паї) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективному сільськогосподарському підприємству "Урожай" відповідно до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Тобто, прийняте Чорнянською сільською радою рішення (виходячи з його змісту), не свідчить про набуття або позбавлення речового права на спірні земельні ділянки та не породжують особистих майнових прав та зобов'язань як позивача, так і інших осіб, а відтак в даній справі існує спір між суб'єктами, які не мають рівних цивільних правовідносин, між сторонами на даному етапі існують адміністративні правовідносини.
Окрім того, судом звертається увага, що у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19), від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/864/17 (провадження № 12-61гс18) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Водночас, якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, зокрема й про скасування рішення щодо надання відповідного дозволу, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції. А тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 16 та 22 січня 2019 року у справах №361/2562/16-а та 371/957/16-а, від 27.03.2019 по справі № 206/4712/17).
Також згідно практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).
Таким чином, виходячи з наведеного, в даному випадку наявність виготовленої позивачем (самостійно) технічної документації із землеустрою на 22 земельні ділянки, яка не була в обов'язковому порядку погоджена з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин згідно приписів ст. 186-1 ЗК України, не створює правових наслідків, в тому числі щодо надання їх у власність чи користування товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся".
Стосовно наведеної позивачем судової практики, судом зауважується, що наведені постанови Великої Палати Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийнято за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення.
Так, у справі № 363/2449/14-а (постанова від 14.03.2018р.) предмет спору був безпосередньо пов'язаний із реалізацією права власності (користування) на земельну ділянку. Між позивачем, сільською радою та фізичною особою існував спір про право цивільне, тобто спір щодо правомірності користування та володіння земельною ділянкою (позивачем було укладено договори дарування земельних ділянок та на ці земельні ділянки позивачем було оформлено державні акти на право власності).
У справі № 369/13240/14-а (постанова від 18.04.2018р.) судом встановлено, що рішення міської ради вичерпало свою дію внаслідок укладення договір найму (оренди) земельної ділянки, на підставі якого у третьої особи виникло речове право на земельну ділянку.
У справі № 921/158/18 (постанова від 03.04.2019р.) судом встановлено, що позивач є власником нежитлового приміщення, розташованого на земельній ділянці, та зацікавлена в оформленні права користування ділянкою, в розмірі необхідному для обслуговування об'єкта нерухомого майна (для комерційного використання), шляхом укладення договору оренди.
Таким чином, у наведених справах, на відміну від справи № 924/1176/20, були встановлені обставини наявності у спірних правовідносинах приватноправового характеру, який обумовлений порушенням майнового права певного суб'єкта. Натомість, у справі № 924/1176/20 судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено порушення будь-яких майнових прав позивача.
За змістом частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на зазначене, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Звідси доводи позивача про господарсько-правовий характер спірних правовідносини є необґрунтованими.
Водночас, позовні вимоги у цій справі про визнання недійсним рішення Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 1 від 30.09.2020р. та зобов'язання Чорнянської сільської ради прийняти рішення про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж невитребуваних земельних ділянок в натурі (на місцевості), які розташовані на території Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, для передачі в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" нерозривно пов'язані між собою, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.
Суд, постановляючи ухвалу, також звернув увагу на правові позиції Північно-західного апеляційного господарського суду, що були викладені у постановах від 28.07.2020р. у справі № 903/554/17, від 11.01.2021р. у справі № 924/1138/20.
Суд зазначає, що стаття 231 ГПК України містить вичерпний перелік підстав, з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно п. 1 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що спір у справі № 924/1176/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся", с. Людвище Шумського району Тернопільської області до Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії, не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та, відповідно, наявність підстав для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 статті 231 ГПК України.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 231 ГПК України суд роз'яснює позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд роз'яснює сторонам, що положеннями ч.ч. 3, 4, 5 ст. 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Також судом роз'яснюється позивачу, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору у разі закриття провадження у справі повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись приписами ст.ст. 185, 231, 234, 235 ГПК України, суд,
Закрити провадження у справі № 924/1176/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом 10 днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складено 23.02.2021 року.
Суддя С.В. Заверуха
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи;
2, 3 - позивачу (47130, с. Людвище, Шумський район, Тернопільська обл., вул. Б. Хмельницького, 19А; 46018, м. Тернопіль, вул. Винниченка, 8);
4 - відповідачу (31140, с. Чорна, Старокостянтинівський район, Хмельницька обл.).
Всім рекомендованим з повідомленням.