Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" лютого 2021 р. Справа № 922/2466/20
Вх. номер 2466/20
Суддя господарського суду Жигалкін І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши заяву (вх. № 3325 від 10.02.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" про розстрочення рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20
по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба", с. Хрещате Чернігівської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка", смт. Солоницівка Харківської області
про стягнення коштів
представників сторін:
позивача (стягувача) - не з'явився
відповідача (боржниказаявника) - Отроха А.В. (дов. №33 від 19.11.2020)
У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 3 716 112,42грн, яка була сплачена за товар згідно договору купівлі-продажу №1512/2017-Ч-РСМ від 15 грудня 2017 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба" суму попередньої оплати за договором у розмірі 3 716 112,42 грн, 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також 55 741,69 грн судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; зупинити дію рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20.
На підставі ухвали Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2021 повернуто апеляційну скаргу Товариству з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" з доданими до неї документами на 15 арк., у т.ч. платіжне доручення №5614 від 25 листопада 2020 року на суму 836,12 грн.
10.02.2021р. через канцелярію господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" надійшла заява (вх. № 3325 від 10.02.2021) про розстрочення рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 з можливістю погашення заборгованості згідно наданого графіку.
Представник Позивача (Стягувача) у судове засідання не з'явився, надав заяву (вх. №897 від 17.02.2021) про проведення засідання без участі представника, також надав заперечення (вх. № 885 від 17.02.2021) на заяву боржника, де зазначено, що на адресу стягувача надійшла заява про відстрочення виконання рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20, проти якого заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
Представник Відповідача (боржниказаявника) у судовому засіданні підтримує подану заяву (вх. № 3325 від 10.02.2021) про розстрочення рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 та просить суд задовольнити її.
Розглянувши матеріали поданої заяви з доданим до неї документами, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
У зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено: "На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення такої заяви є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення".
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3, 4 статті 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Приписами частини 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Аналізуючи наведені норми суд підсумовує, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
При цьому, норми статті 331 ГПК України не містять конкретного переліку обставин для розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку можливість вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін. А тому під час розгляду заяви про розстрочення рішення мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як боржника, так і стягувача. Важливо також дотримуватися розумного строку розстрочення.
При цьому суд зауважує, що вирішення питання про розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
За наслідками судового засідання судом встановлено наявність складного фінансового та економічного становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка". Однак, з'ясовуючи питання щодо дотримання балансу інтересів сторін в даному випадку суд, серед іншого, вказує, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Аналізуючи питання ступеню вини Відповідача необґрунтовано вказувати, що такий є високим, чи наявний умисел у діях останнього щодо не виконання своїх грошових зобов'язань перед стягувачем.
Також, судом з'ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" не має наміру ухилятися від виконання судового рішення, про що свідчить позиція останнього.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги фінансовий стан боржника та ступінь його вини у виникненні спору, фінансовий стан стягувача, інтереси кожної із сторін, в тому числі і матеріальні, загальний строк невиконання судового рішення, який є складовою права на справедливий судовий захист, зокрема, як неналежне виконання обов'язків з оплати за поставлену електроенергію, суд вважає, що наведені заявником у цій справі обставини є такими, що підтверджують ускладненість або і неможливість негайного виконання рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20.
Дослідивши матеріали заяви, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин заяви в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам заяви по справі, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив зазначити наступне.
Судом встановлено, що Заявник (боржник) є офіційним дилером компаній GASPARDO (Італія), Bednar Strom (Чехія), LANDOLL (США), Mecmar (Італія), ERMO spa, (Італія), MaterMacc (Італія), Grim s.r.l. (Італія) та інших заводів-виробників сільгосптехніки в країнах ближнього і далекого зарубіжжя. Партнерські стосунки з заводами виробниками Товариством вибудовувались протягом багатьох років на засадах довіри та безумовного виконання договірних зобов'язань. Поставляє сільгосптоваровиробникам весь спектр сільськогосподарської техніки, починаючи з ґрунтообробної та посівної техніки (сівалки і передпосівні агрегати), кормозбиральної та бурякозбиральної техніки, причепів-зерноперевантажувачів, закінчуючи зернозбиральними комбайнами імпортного виробництва. Регіональні представництва боржника мають комплекси офісних, складських та технічних приміщень, цехів для збірки, ремонту та відновлення комбайнів, технічні майстерні, обладнані відповідно до стандартів якості заводів-виробників. Оптимально сформований товарний портфель дозволяє Заявнику задовольнити потреби в техніці сільгосппідприємства з будь-якою структурою агробізнесу - від фермерських господарств з мінімальними посівними площами до найбільших агрохолдингів.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2” наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі”. “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права” (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою” принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок “помилок” законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасіу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації” зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Проніна проти України”), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі “Роуз Торія проти Іспанії”, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”, параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд повинен ухвалювати рішення, яке вичерпує конфлікт, а не дає одній зі сторін сподівання на отримання бажаного рішення в майбутньому (Постанова ВП Верховного суду від 13.10.2020 по справі № 369/10789/14-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” відзначалося, що “суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів”.
При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції викладеної КГС по справі № 905/707/16 від 12 квітня 2018 року визначено, що законодавство України не містить вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки.
Тобто перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку розстрочки (відстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє.
Отже, суд, який прийняв рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання розстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.
Водночас, слід враховувати, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012); 2)невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії"), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1)чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2)чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
По справі № 905/1885/18 від 06 вересня 2019 року КГС зазначив, що відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
В рішенні у справах Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції" , від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду" та про те, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
У п. 78 Рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Кайсин проти України", "Бурдов проти Росії" зазначено, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін та про те, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.
КГС 16 січня 2020 року по справі № 910/1820/19 зазначив, що розстрочення виконання судового рішення не сприяє ухиленню від його виконання та не впливає на фінансовий стан позивача.
Відповідачем вчиняються фактичні дії, спрямовані на добровільне погашення заборгованості перед позивачем та останній не має на меті уникнення сплати заборгованості.
Враховуючи фінансовий стан сторін, часткове погашення відповідачем заборгованості перед позивачем та наявність наміру відповідача здійснити добровільне погашення решти суми заборгованості за поставлений позивачем газ за договором та приймаючи до уваги здійснення відповідачем господарської діяльності щодо виробництва та постачання теплової енергії та виробництва електричної енергії, що надасть можливість здійснити погашення залишку заборгованості, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що розстрочення виконання рішення в даній справі на 6 місяців не порушить баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Одночасно розстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від його виконання та не вплине на фінансовий стан позивача.
Надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (Постанова КГС по справі № 922/2191/19 від 18 лютого 2020 року).
Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Суд враховує, також те, що Заявник:
1. За фінансовими результатами 2019 року отримав збитків на суму 12 672 млн. грн. (рядок 2355 Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2019 рік, копія якого додається), а за фінансовими результатами діяльності за 9 місяців 2020 року, Товариство має показник прибутку на рівні 1 524 млн. грн.
2. Заявник має недостатність наведеного показника для покриття збитків (зобов'язань), розмір яких станом на 30 вересня 2020 року становить 6 674 млн. грн. (рядок 1420 Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 30.09.2020 року, копія якого додається).
3. Згідно зі Звітом із праці за ІІІ квартал 2020 року, облікова кількість штатних працівників становить 56 осіб. І витрати на оплату праці працівників за 12 місяців 2020 року складають 2 860 661,54 грн.., на сплату Єдиного соціального внеску 624 569,71 грн. та на оплату Військового збору. У Заявника, станом на день звернення до суду працівниками існує заборгованість з виплати заробітної плати за період з вересня 2020 року по січень 2021 року (протягом п'яти місяців).
4. Заявник згідно з Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації “Слобожанська перспектива” від 21.05.2020 року у справі №5/1236-2020, яке згідно з законодавством є обов'язковим для виконання, стягнуто на користь АТ “МЕГАБАНК” заборгованість за Кредитним договором №20-09/2019 від 14.03.2019 року в розмірі 14 028 084,65 грн., що складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 13 894 121,24 грн., суми нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.05.2020 року по 04.05.2020 року включно в розмірі 33 963,41 грн., суми штрафу, нарахованого відповідно до п. 7.1.3. кредитного договору №20-09/2019 від 14.03.2019 р. в розмірі 100 000,00 грн. Зазначеним рішенням Третейського суду, стягнуто з Товариства на користь АТ “МЕГАБАНК” суму штрафу, нарахованого відповідно до п. 4.4. Договору застави рухомого майна №20-09/2019 від 14.03.2019р. за порушення п. 3.1.2. Договору застави рухомого майна №20-09/2019 від 14.03.2019р. в розмірі 2 215 100,00 грн.
Заявник зазначає про те, що згідно з Довідкою АТ “МЕГАБАНК” від 28.01.2021 року, існуючі грошові зобов'язання Товариством були повністю виконані і претензій щодо виконання Товариством умов Кредитного договору №20-09/2019 від 14.03.2019 року.
5. Крім цього, рішенням Господарського суду Харківської області від 21.07.2020 року у справі №922/1387/20, з Заявника було стягнуто на користь ТОВ “НФМ Агро” грошові кошти в розмірі 397 083,69 грн. (23.11.2020 року Заявник виконав зазначене рішення суду в добровільному порядку).
6. Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2020 року у справі №922/2324/20 задоволено позов С(Ф)Г “НІКІТ” до Заявника (боржника) про стягнення коштів. Стягнуто з останнього на користь С(Ф)Г “НІКІТ” суму попередньої оплати в розмірі 1 352 131,77 грн.
7. Станом на 30.09.2020 року, згідно з рядком 1125 Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 30.09.2020 року, боржник має дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги в розмірі 71 026,00 тис. грн. Останній, вживає заходів до стягнення існуючої дебіторської заборгованості.
28.01.2021 року, Товариство звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ “Куземинський маслопресовий завод” попередньої оплати та штрафу в розмірі 843 483,37 грн.
Стягнуті з відповідача у цій справі грошові кошти, зокрема будуть направлені на виконання зобов'язань перед ТОВ “СВК Дружба”.
8. Сукупний обсяг отриманих доходів не дає можливості Товариству здійснити виконання грошових зобов'язань перед ТОВ “СВК ДРУЖБА” одним платежем, що може призвести до банкрутства Заявника (боржника) як юридичної особи.
9. Заявник погоджується зі сплатою грошових зобов'язань за рішенням у даній справі, а також зобов'язується в строк до розгляду даної заяви Господарським судом Харківської області здійснити часткову оплату боргу .
10. Розстрочення надасть можливість Товариству забезпечити стягнення грошових коштів дебіторської заборгованості з боржників, які будуть направлені на погашення заборгованості перед ТОВ “СВК ДРУЖБА”.
Суд з огляду на встановлені фактичні обставини справи, оцінивши надані докази та обставини справи в їх сукупності, врахувавши:
- важкий фінансовий стан відповідача і наявність конкретних та об'єктивних обставин, що унеможливлюють сплату одночасно всієї суми заборгованості;
- що відповідач є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів;
- предметом спору є виключно грошові кошти;
дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 331 ГПК України, для розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами.
Беручи до уваги те, що вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення перебуває в межах повноважень господарського суду, який в рішенні навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання рішення на дванадцять місяців у цій справі, і в цьому випадку суд використав свої повноваження з дотриманням справедливого балансу між сторонами, суд дійшов до висновку про можливість розстрочення виконання рішення суду шляхом сплати відповідачем стягнутої суми рівними частинами строком на 12 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.
Означена позиція також підтверджується і Постановою КГС по справі № 908/1884/19 від 14 липня 2020 року..
На правову позицію у цій справі правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Враховуючи встановлені вище обставини неможливості наразі виконати рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20, з огляду на принципи розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд вважає, що часткове розстрочення рішення суду не порушить прав стягувача, майнові інтереси і баланс інтересів сторін, а слугуватиме досягненню мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня УХВАЛЕННЯ такого рішення, ухвали, постанови.
Рішення у справі №922/2466/20 було ухвалено 03.11.2020, а заявник просить суд розстрочити його виконання до 05 листопада 2021 року, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки період розстрочення рішення у справі не може перевищувати більше одного року, тобто тривати довше, ніж до 03.11.2021, зважаючи на викладені вище висновки, суд вважає за можливе розстрочити його виконання рівними частинами.
Заяву про розстрочення рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба" суму попередньої оплати за договором у розмірі 3 716 112,42 грн, 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також 55 741,69 грн судового збору, що загалом (всього) складає - 3801854,11грн., де заявник (божник) просить розстрочити за графіком: 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця лютого місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця березня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця квітня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця травня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця червня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця липня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця серпня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця вересня місяця 2021 року; 74 516, 34 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 34 копійки) до кінця жовтня місяця 2021 року; З 131 207,05 (три мільйони сто тридцять одна тисяча двісті сім гривень 05 копійок) до 05 листопада 2021 року, що на думку суду не є належним погашення такої заборгованості, має бути рівними частинами згідно з наступним графіком:
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця лютого місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця березня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця квітня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця травня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця червня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця липня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця серпня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця вересня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця жовтня місяця 2021 року;
380 185,42 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок дві копійки) до 03 листопада 2021 року, а отже слід задовольнити частково шляхом розстрочення його виконання за вищезазначеним графіком.
Суд також враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява 60858/00).
Так, суд вказує, що розстрочення виконання даного рішення за графіком обраним судом, не може вважатись настільки надмірною, щоб піднімати питання про порушення пункту першого статті 6 Конвенції, адже така затримка становить менше одного року з моменту ухвалення рішення суду (аналогічної позиції дотримується Європейський суд з прав людини у справі ("Корнілов та інші проти України").
Тобто, принцип "справедливої рівноваги" та "справедливого балансу" у розумінні статті 6 Конвенції при частковому задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду не буде порушено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 905/1885/18.
При цьому суд засвідчує, що враховуючи дату ухвалення рішення суду у даній справі (03.11.2020р.) та положення ч. 5 ст. 331 ГПК України, у суду наявне право розстрочити зазначене рішення не більше як на 10 місяців (з моменту даного судового засідання та постановляння ухвали), а саме до 03.11.2021 року.
Водночас, задовольняючи частково заяву про розстрочення виконання рішення, суд враховує і ту обставину, що з моменту винесення судом рішення (03.11.2020р.) до моменту розгляду судом заяви боржника (18.02.2021р.), рішення суду в цей час добровільно боржником не виконувалось, як і не вживалось останнім будь-яких заходів, спрямованих на погодження із стягувачем мирової угоди на стадії виконання рішення суду, розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду.
При цьому, приймаючи до уваги середньо-статистичні показники тривалості виконавчого провадження з виконання рішень суду, суд вважає, що розстрочення виконання судового рішення рівними платежами сприятиме дотриманню справедливого балансу між інтересами сторін, який, зокрема, полягає у можливості боржника виконати свої зобов'язання перед стягувачем без ризику банкрутства (обумовленого рядом обмежень у здійсненні господарської діяльності під час дії карантину, а відтак і зменшенням (відсутністю) доходів). Натомість розстрочення рішення суду надасть можливість стягувачу у нетривалий проміжок часу одержати виконання від боржника рішення суду без ускладнень, які можуть виникнути у разі погіршення фінансового становища відповідача, яке, в свою чергу, може призвести до його банкрутства.
Таким чином, заява (вх. № 3325 від 10.02.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" про розстрочення рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 підлягає частковому задоволенню в частині розстрочення виконання судового рішення до 03 листопада 2021 року рівними частинами згідно з графіком встановленим судом.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 18, 41, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Заяву (вх. № 3325 від 10.02.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" про розстрочення рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 - задовольнити частково.
2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 у справі №922/2466/20 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба" суму попередньої оплати за договором у розмірі 3.716.112,42 грн, 30.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також 55.741,69 грн судового збору до 03 листопада 2021 року рівними частинами згідно з наступним графіком:
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця лютого місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця березня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця квітня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця травня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця червня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця липня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця серпня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця вересня місяця 2021 року;
380 185,41 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок одна копійка) до кінця жовтня місяця 2021 року;
380 185,42 (триста вісімдесят тисяч сто вісімдесят п'ять гривень сорок дві копійки) до 03 листопада 2021 року.
3. Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, тобто з 23 лютого 2021 року.
4. Ухвала господарського суду у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення до примусового виконання органами Державної виконавчої служби України (приватними виконавцями) до 24 лютого 2024 року.
5. Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "СВК Дружба" (17034, Чернігівська область, Козелецький район, с. Хрещате, вул. Леніна, 9а, код ЄДРПОУ 03799239)
6. Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" (62370, Харківська область, Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код ЄДРПОУ 35434748)
Відповідно до ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ст.ст. 255, 331 ГПК України ухвала про розстрочення виконання судового рішення підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвала підписана 23.02.2021р.
Суддя Жигалкін І.П.