Справа № 344/15890/20
Провадження № 2/344/1541/21
18 лютого 2021 року місто Івано-Франківськ
Івано-Франківській міській суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді: Тринчука В.В.,
за участі секретаря с/з: Гудяк Х.М.
представників позивача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
представників відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківськ, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ПП «Прикарпатський Земельний Центр» про зобов'язання виконати умови договору та відшкодування моральної шкоди,-
Позивач звернулась до суду з позовом до ПП «Прикарпатський Земельний Центр» в якому просить відповідача виконати умови договору № 133 та № 134 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) від 19.06.2017 року, що укладені між ПП «Прикарпатський Земельний Центр» та ОСОБА_5 , а саме зобов'язати ПП «Прикарпатський Земельний Центр» оформити позивачу належним чином технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського, а також для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 19.02.2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та нею укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дирда Н.А. реєстраційний номер 255. Предметом вказаного договору стали жилий будинок та земельна ділянка у с. Дем'янів, Галицького району, Івано-Франківської області. Позивач вказує, що вона на вимоги тогочасного законодавства звернулась до Галицького районного відділу Івано-Франківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» для виготовлення технічної документації по видачі державного акту на право власності на землю (нотаріальне переоформлення). На підставі виготовлення вказаної технічної документації позивачу видано державні акти (кадастрові номери земельних ділянок № 2621282001:01:001:0126; № 2621282001:01:001:0127). Для створення обмінних файлів та каталогу координат, позивачка, як власник земельної ділянки замовила виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Для виготовлення технічної документації між позивачем та ПП «Прикарпатський Земельний Центр» 19.06.2017 року складено договір № 133 та № 134. Відповідно до умов Договору (п.1.1), Виконавець (відповідач) зобов'язується виконати з дотриманням вимог законодавства - проектно - вишукувальні роботи, а саме: виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Однак як вказує позивач умови вказаних договорів відповідачем не виконано належним чином, що змусило позивача звернутись із даним позовом до суду.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що позовні вимоги є безпідставними, а аргументи, на яких вони ґрунтуються, спростовуються наступним чином. Між сторонами укладено договори № 133 та №134 від 19.06.2017 року щодо виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) термін дії яких минув 19.12.2017 року.
Відповідно до п.1.2 Замовник (позивач) здійснює самостійно всі погодження з суміжними землевласниками та землекористувачами, а також інші необхідні положення. Погоджений проект землеустрою подається Замовником у відділ Держгеокадастру, відділу містобудування та архітектури та інші органи.
Відповідно до п.4.1 початок робіт 19.06.2017 року, а їх закінчення 19.12.2017 року.
Відповідно до п. 5.1.4 Виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у разі виникнення обставин, що унеможливлюють виконання взятих на себе зобов'язання, у переліку яких є «непогодження Замовником технічної документації із суміжними землевласниками, землекористувачами та/або відповідними уповноваженими органами.
Відповідно до п.7.1. Припинення (розірвання) дії договору можливе в односторонньому порядку, у випадках настання обставин зазначених у п.5.1.4.
Згідно умов вказаних договорів позивач повинен виконати умови договору, а саме погодити межі земельної ділянки із суміжними землевласникати та землекористувачами. Однак вказана вимога договору позивачем не виконана, що унеможливлює подальше виконання своїх зобов'язань відповідачем, оскільки для виготовлення технічної документації із землеустрою необхідні погоджені межі земельних суміжних ділянок, ця вимога чітко вказана в умовах договорів.
На адресу суду надійшли письмові пояснення від позивача, у яких вказала, що доводи відповідача є безпідставними, стадія погодження меж є додатковою, а не обов'язковою, а її відсутність не тягне за собою припинення виготовлення технічної документації.
Представники відповідача у судовому засіданні проти вимог позову заперечували посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та просили у позові відмовити.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та письмових поясненнях та просили позов задовольнити.
Суд вислухавши сторін, дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 19.02.2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та нею укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дирда Н.А. реєстраційний номер 255. Предметом вказаного договору стали жилий будинок та земельна ділянка у с. Дем'янів, Галицького району, Івано-Франківської області (а.с.7). 19.06.2019 року між сторонами укладено договір № 133 та №134 щодо виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (а.с.8-9). Згідно протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт вартість вказаних робіт становить 2 000, 00 грн. (а.с. 10). Відповідно до п.1.2 Договору № 133 Замовник самостійно здійснює всі погодження з суміжними землевласниками та землекористувачами, а також інші необхідні погодження. Погоджений проект землеустрою подається замовником у відділ Держгеокадастру, відділ містобудування та архітектури та інші органи (а.с.8). Вказані умови прописані у договорі та закріплені підписами обох сторін, а отже відповідальність за виконання або не виконання несуть обидві сторони відповідно до умов договору. Відповідач згідно договору № 133 повинен був виконати проект технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які містяться у матеріалах справ долученими позивачем (а.с. 14-54). Відомостей щодо виконання позивачем умов договору, а саме п.1.2 сторона позивача суду не надала. Також сторони в умовах договору обумовили наслідки невиконання кожного із них прописаних у договорі зобов'язань, а саме відповідно до п. 5.1.4 Виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у разі виникнення обставин, що унеможливлюють виконання взятих на себе зобов'язання, у переліку яких є «непогодження Замовником технічної документації із суміжними землевласниками, землекористувачами та/або відповідними уповноваженими органами.
Як вбачається із матеріалів справи та доводами які наведені у судовому засіданні представниками позивача та відповідача, причиною невиконання взятих на себе відповідачем зобов'язань згідно вказаних вище договорів стала неможливість погодження між позивачем та суміжними землевласника меж земельних ділянок. Також у долучених до матеріалів справи документах міститься рішення суду № 341\789-14-ц (а.с.60-63) яке набрало законної сили, факт якого не заперечили представники позивача, в якому вказано, що спірний протиерузійний схил розмежовує земельні ділянки між позивачем та ОСОБА_8 , що і слугувало причиною неможливості погодження меж суміжних ділянок, оскільки позивач вказує, що її суміжним землевласником повинен бути ОСОБА_8 , а не вказаний протиерузійний схил, що належить комунальній власності органу місцевого самоврядування. Вказані обставини унеможливили подальше виконання відповідачем умов договорів які були укладені між сторонами та закріплені підписами (а.с.8-51). Відповідно до листа Прикарпатського земельного центру, в якому позивачу повідомлено про розірвання договорів та причини розірвання, а саме те, що при укладання між сторонами вказаних вище договорів, відповідачу не було відомо той факт, що існує затяжний земельний спір, а також відповідач вказав що ними було вжито всіх необхідних з їх сторони заходів для виконання вказаних умов договорів, проте коли 18.08.2020 року працівники їх підприємства мали намір здійснити повторні заміри земельної ділянки у присутності землевпорядника та суміжних земелекористувачів, позивач заборонила (не допустила) проводити будь-які обміри та уточнення меж земельних ділянок (а.с.56).
На підставі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених сторонами обставин.
Доказами, відповідно до ст.76 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст.77 ЦПК України) та допустимими (ст.78 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
За змістом статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Враховуючи викладене, суд вважає, що строк виконання умов договору був чітко визначений договором, проте в умовах договору були зазначені умови виконання договору, які покладені не тільки на відповідача, а й і на позивача. Також у договорі зазначено і порядок виконання договору та наслідки його невиконання кожною із сторін.
В ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України вказано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, повязаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Водночас, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виконати умови договорів щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) суд вважає, що вирішення спору подібним чином буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, враховуючи те, що у відповідача відсутнє законодавчо закріплене право адміністративного розсуду.
При цьому, зобов'язання щодо виконання договору не залежало тільки від відповідача, тому і наслідки його не виконання не можуть бути покладені тільки на нього. За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога щодо зобов'язання виконання умов договорів № 133 та № 134 не підлягає до задоволення у повному обсязі.
Щодо вимоги позивача стосовно відшкодування їй моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями ч. 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Враховуючи, що ОСОБА_5 під час розгляду справи не доведено наявність такої шкоди, протиправність діяння Прикарпатського земельного центру, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Прикарпатського земельного цетру, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди, у зв'язку з недоведеністю.
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Даючи юридичну оцінку поясненням, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі за їх безпідставністю.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ПП «Прикарпатський Земельний Центр» про зобов'язання виконати умови договору та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено та проголошено 22.02.2021 року о 16.45 год..
Суддя: В.В.Тринчук