Справа № 755/17826/20
"09" лютого 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.,
при секретарі Локотковій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 , звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири. Відповідачі були зареєстровані як члени сім'ї попереднього власника. Відповідачі проживають у іншому місці, але знятися з реєстрації самостійно не мають бажання. Позивач вважає, що невизнання відповідачем припинення права користування квартирою, реєстрація місця проживання у вказаній квартирі, грубо порушують права та інтереси позивача як власника вище вказаної квартири, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Позивач судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити та додатково пояснив. Що відповідачі не проживають в квартирі 21 рік. Комунальні платежі не сплачують, особистих речей в квартирі немає та за весь час жодного разу не намагалися вселитися.
Відповідачі в судове засідання не з'явились. Повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників судового розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої ст.383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири серія та номер 2-1015; виданий 15 серпня 2020 року; видавник: державний нотаріус Сьомої КДНК Конончук Т.В., є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а.с.7,8-9)
ЯК вбачається зі змісту Договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , дарувальник, ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі довідки, виданої ЖБК «Буревісник-1» м. Києва 12 лютого 1994 року № 451, дублікат якої виданий ЖБК «Буревісник-1» м. Києва 07 липня 2020 року №17, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) м. Києва Духновською О.А. 20 липня 2020 року, номер запису про право 37534902, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2134441780000.
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 5 осіб.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб'єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій;
- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.
Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, № 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України. Тлумачення частини третьої статті 16 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач вселилився в будинок і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідачі були зареєстровані до спірної квартири в 1990 та 1998 роках, члени сім'ї теперішнього власника набули право власності на спірну квартиру у 2020 році, в той же час, право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України, оскільки, після відчуження власником квартири, який надавав згоду для реєстрації та проживання відповідача у спірній квартирі, втрачається право користування майном особи, якій надавалась згода на проживання у спірному майні.
За таких підстав, суд вважає наявними підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, передбачених статтею 406 ЦК України.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав свідчення, що він є сусідом позивача близько 15 років та проживає з ним на одній сходовій клітині. З відповідачами не має ніяких відносин. За 15 років не бачив та ніколи не чув сварок між сторонами.
Свідок ОСОБА_6 надав свідчення, що перебуває з позивачем у сусідських відносинах з моменту народження. Відповідачі не проживають в квартирі позивача більше 15 років.
З урахуванням наведеного, у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками, даних про його заінтересованість в результаті розгляду справи судом не встановлено, покази свідків об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує до стягнення з відповідачів на користь позивача 840,80 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.47 Конституції України, ст.ст. 311, 321, 379, 382, 383, 386, 391, 406 Цивільного кодексу України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09 лютого 2021 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий).
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий).
Суддя Н.О. Яровенко