Справа № 755/3143/21
"19" лютого 2021 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Виниченко Л.М., перевіривши виконання вимог ст. 152 ЦПК України за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,-
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 913 від 01.10.2020 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Заяву ОСОБА_1 мотивує тим, що він має намір та зобов'язується протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову звернутися до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Заявник вказує, що 20.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63330428 та 27.10.2020 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. 30.11.2020 року з розрахункового листа, отриманого за його місцем роботи в КПТМ «Криворіжтепломережа» йому стало відомо про відрахування з його заробітної плати грошових коштів.
Вивчивши зміст заяви та додані до неї документи встановлено, що заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва з наступних підстав.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.
Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається на особу, яка зверталася за виконавчим написом.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.08.2019 року винесеній за результатами розгляду справи № 519/77/18.
Відповідно до положень частини 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Заявник має намір пред'явити позов до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке являється стягувачем у виконавчому провадженні з виконання спірного виконавчого напису та знаходиться за адресою: 03126, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 6, що територіально відноситься до Солом'янського району міста Києва.
Частиною 12 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Зі змісту заяви убачається, що належним судом для звернення із позовом щодо оскарження спірного виконавчого напису заявник вважає Дніпровський районний суд м. Києва за місцем знаходження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О.В., офіс якого знаходиться за адресою: 02125, м. Київ, вул. Старосільська, 1-У, оф. 3.
Враховуючи зміст заяви і доданих до неї документів, обґрунтування вимог, на переконання суду заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва з огляду на наступне.
Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.
За змістом ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», яка має назву «Місце виконання рішення», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Отже, законодавець пов'язує місце виконання виконавчого документа не з місцем знаходження кабінету/офісу державного/приватного виконавця, а саме з місцем вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника.
За вимогами ч. 3 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Накладення арешту і вилучення майна (коштів) боржника передбачено ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», якою серед іншого визначено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно положень ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку.
Так, заявником до заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви додано копію постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 27.10.2020 року прийняту приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським В.В. в рамках виконавчого провадження № 63330428 з примусового виконання виконавчого напису № 913 виданого 01.10.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості в сумі 44 746,33 грн., постанова винесена відповідно ч. 3 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження».
Зі змісту вищевказаної постанови приватного виконавця від 27.10.2020 року убачається, що заявник ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, за відомостями ПФУ отримує доходи в Комунальному підприємстві теплових мереж «КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА», яке знаходиться за адресою: 50000, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, куди направлено постанову приватного виконавця для виконання (п. 7 постанови), що територіально відноситься до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, та являється місцем виконання спірного виконавчого документу в розумінні ст. ст. 24, 68 Закону України «Про виконавче провадження».
В свою чергу до матеріалів справи не додано жодних доказів того, що на території Дніпровського району м. Києва проводяться будь які виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 63330428 з примусового виконання спірного виконавчого напису № 913 виданого 01.10.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г.
Аналіз норм діючого законодавства дає підстави для висновку, що юридичну адресу (місцезнаходження) приватного виконавця не можна ототожнювати із місцем виконання виконавчого документу, оскільки приватним виконавцем конкретні виконавчі дії стосовно кожного ж боржників вчиняються на території певної адміністративно-територіальної одиниці. Право здійснювати виконання приватним виконавцем виконавчих документів на всій території України за приписами ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» не зумовлює можливість подання позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до будь якого суду з огляду на можливість приватного виконавця вчиняти виконавчі дії по території України, оскільки це у свою чергу буде суперечити встановленим процесуальним законом правилам підсудності.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
За вищевказаних умов відсутні підстави вважати, що місцем виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса є Дніпровський район м. Києва, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів стосовно того, що на території Дніпровського району м. Києва проводяться будь які виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 63330428 з примусового виконання виконавчого напису № 913 виданого 01.10.2020 року, у тому числі доказів працевлаштування, проживання ОСОБА_1 на території Дніпровського району м. Києва або знаходження будь якого майна та/або грошових коштів боржника, у зв'язку з чим мали б проводитися відповідні виконавчі дії за спірним виконавчим написом, згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», а отже відсутні підстави для належного визначення підсудності заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви Дніпровському районному суду м. Києва.
Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини» інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно положень ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладені обставини та зазначені норми чинного законодавства України встановлено, що заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва та відноситься до територіальної юрисдикції за місцем знаходження КП ТМ «КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА», за загальними правилами підсудності.
Враховуючи викладені обставини та зазначені норми чинного законодавства України встановлено, що заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 63330428 на території Дніпровського району м. Києва приватним виконавцем щодо заявника не здійснюються, у зв'язку з чим цивільну справу слід передати для розгляду за належною підсудністю до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, як суду на території юрисдикції якого виконується спірний виконавчий напис нотаріуса за місцем отримання доходів заявника (боржника).
За викладених обставин, керуючись ст. ст. 31, 152, 353 ЦПК України, -
Цивільну справу № 755/3143/21 (Провадження № 2з/755/42/21) за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви передати на розгляд до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу за підсудністю.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя