Справа № 755/18921/19
Провадження № 2/755/2051/21
"10" лютого 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Кравченко А.С.
за участю - позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Святецького В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державний реєстратор Сорока Валерій Миколайович Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ, про визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить суд: 1) визнати недійсним запис про державну реєстрацію права власності № 31776954 від 27.05.2019 о 20:43:14, вчинений Державний реєстратор: Сорокою Валерієм Миколайовичем , Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ, підстава виникнення права власності: Іпотечний договір, серія та номер: 551, виданий 22.02.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору, серія та номер: 1962, виданий 20.10.2010, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; повідомлення, серія та номер: БН, видавник: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК»; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 09:44:20, Сорока Валерій Миколайович, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; Власники: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714; 2) визнати право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); 3) витребувати з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2019 року з інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 27.05.2019 р. державним реєстратором Сорокою В.М. вчинено протиправну реєстраційну дію, а саме: зареєстровано право власності на квартиру позивача за АТ «АЛЬФА-БАНК», запис про право власності № 31776954. Реєстраційна дія була вчинена на підставі іпотечного договору, укладеного між позивачем та ВАТ «Сведбанк» в 2008 році. Вважає, що АТ «АЛЬФА-БАНК» не мав права звертати стягнення не предмет іпотеки, оскільки на час вчинення реєстраційної дії та на сьогодні є чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», норми якого забороняють кредиторам звертати стягнення на предмет іпотеки. Також відсутні, передбачені Законом України «Про іпотеку», підстави для застосування цим банком положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та порушено порядок, передбачений вказаною статтею. 22.02.2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено Кредитний договір № 2621/0208/71/027, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 250 000,00 дол. США на строк до 20.02.2032 р. зі сплатою 11,9% річних. Для забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між позивачем та ПАТ «Сведбанк» укладено Іпотечний договір № 2621/0208/71/027, відповідно до умов якого майно позивача (квартира АДРЕСА_2 ) передається іпотекодержателю - ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого себе вважає АТ «АЛЬФА-БАНК». 29.10.2014 р. ПАТ «АЛЬФА-БАНК» направив вимогу про дострокове повернення кредиту, стверджуючи про придбання вказаного права вимоги у ПАТ «Дельта-Банк», а останнє, в свою чергу, придбало його у ПАТ «Сведбанк». Проте жодних доказів придбання права вимоги і відступлення останнього на свою користь АТ «АЛЬФА-БАНК» не надало, у зв'язку з чим 22.07.2015 р. рішенням Апеляційного суду м. Києва по справі № 755/496/15-ц відмовлено у задоволенні позову АТ «АЛЬФА-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 12.04.2019 р. позивачем отримано від АТ «АЛЬФА-БАНК» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, з вимогою сплатити борг за Кредитним договором, розмір якого станом на 05.04.2019 р. складає 358 818,76 дол. США. Позивач вважає вказану суму значно завищеною, оскільки згідно з вимогою про дострокове повернення кредиту від 29.10.2014 р. розмір заборгованості міг складати 211 877,31 дол. США і з того часу сума не може бути збільшена, оскільки не допускається нарахування відсотків після такої вимоги. Спірна квартира площею 105,30 кв.м придбана за рахунок споживчого кредиту в іноземній валюті та використовується як місце постійного проживання позичальника. Згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання, позивачем не надавалось. Вказане майно не може бути примусово стягнуте протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що свідчить про протиправність дій щодо реалізації предмета іпотеки в межах задоволення вимог кредитора.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року відкрито провадження у цій цивільній справі, яку призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Цього ж дня судом за заявою позивача постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо її реалізації.
Копії вказаних ухвал суду разом з копією позовної заяви та додатками до неї відповідачем були отримані 11 грудня 2019 року.
Позивач копії вказаних ухвал суду отримала 12 грудня 2019 року.
Третя особа копії вказаних ухвал суду разом з копією позовної заяви та додатками до неї не отримав, а конверт зі вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання».
Ухвалою від 15 січня 2020 року судом задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про витребування доказів від Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ.
22 січня 2020 року судом постановлено ухвалу про виправлення описки.
Ухвалою від 05 лютого 2020 року судом задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про витребування доказів від Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації.
06 березня 2020 року до суду від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли належним чином засвідчені копії документів реєстраційної справи № 1840906080000.
Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року закінчено підготовче провадження у цій цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті, у судове засідання викликано сторони.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав заявлений позов та просив його повністю задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що АТ «Альфа-Банк» не було надано доказів переходу до нього права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки, що були укладені між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк». Кредит був наданий банком позичальнику в іноземній валюті на придбання житла. Позивач постійно проживає у вказаній квартирі, інші об'єкти нерухомого майна у її власності відсутні. При зверненні до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру відповідачем не було надано документів, які б підтверджували набуття права вимоги до позивача, що також підтверджується матеріалами реєстраційної справи, копія якої надійшла від Департаменту з питань державної реєстрації. Не доведена одна з підстав набуття права власності на майно - наявність права вимоги, яке б могло бути задоволено шляхом, передбаченим ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Позивач, ОСОБА_1 , у судовому засідання підтримала позицію свого представника та просила повністю задовольнити заявлений позов.
У судовому засіданні представник відповідача, АТ «Альфа-Банк, - Святецький В.І. проти позову заперечив та просив повністю відмовити у його задоволенні. Вважає безпідставним посилання позивача на той факт, що відбулось примусове стягнення на підставі договору та без згоди власника майна, оскільки погашення боргу за рахунок предмета іпотеки здійснено без здійснення будь-яких примусових дій та за згоди власника майна, що підтверджується її підписом в Іпотечному договорі, який містить відповідне застереження, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян країни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Підписанням Іпотечного договору Іпотекодавець засвідчує, що він надає Іпотекодержателю згоду на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Банку. Для реалізації Іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку Іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Оскаржуване позивачем рішення державного реєстратора не є правочином, а є актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. Позивач не довела, що спірна квартира є місцем її проживання, зокрема єдиним, не надала доказів відсутності житла у спільній сумісній власності, а також - доказів того, що не відбувалось відчуження житла в період з дня укладення іпотечного договору до звернення стягнення на предмет іпотеки. На виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» АТ «Альфа-Банк було направлено на адресу позивача вимогу про усунення порушення, яка була особиста отримана позивачем, що підтверджується штампом та підписом відповідальної особи АТ «Укрпошта». Процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачена Законом України «Про іпотеку» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 р., була повністю дотримана. Позасудове врегулювання здійснюється згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак застереження в Іпотечному договорі прирівнюється до Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв'язку з чим у даному випадку саме Іпотечний договір є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого звернуто стягнення на предмет іпотеки. У зв'язку зі змінами у матеріально-правовому регулюванні спірних правовідносин у сфері реєстрації прав та їх обтяжень, що відбулися з 16.01.2020 р., вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту порушених прав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, державний реєстратор Сорока В.М. КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, у судове зсідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши позиції сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, 22 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2621/0208/71-027, за умовами якого Банк на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання надав Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 250 000 дол. США, на строк з 22 лютого 2008 року по 20 лютого 2032 року, для здійснення Позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу з метою придбання квартири АДРЕСА_2 . У подальшому сторонами були укладені Договори про внесення змін та доповнень № 1, № 2, № 3 від 28 жовтня 2010 року та 21 лютого 2011 року до Кредитного договору (т.1 а.с. 12-19, 22-30, 31-33, 34).
З метою забезпечення належного виконання вимог зазначеного Кредитного договору 22 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір № 2621/0208/71-027-Z-1, посвідчений Дмухом Б.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 552, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , вартість якої відповідно до п. 5 Іпотечного договору оцінена у 1 507 184,54 грн. 20 жовтня 2010 року сторонами був укладений Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору (т. 1 а.с. 35-39, 40-42).
У відповідності до п. 12 Іпотечного договору, з урахуванням внесених змін, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1 За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладеним в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту Договору: 12.3.1. Сторони домовились, що передача Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання. Сторони цього Договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки є зазначене в цьому Договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, Сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. У випадку перевищення вартості Предмету іпотеки, що вказана у висновку суб'єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості Іпотекодавця за Основним зобов'язанням, Іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок Іпотекодавця. Сторони, з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця.
У своєму рішенні від 22 липня 2015 року Апеляційний суд м. Києва, за результатами розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що до нього перейшло право вимоги за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором від 22 лютого 2008 року, яке належало ПАТ «Сведбанк», у зв'язку з чим апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2015 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити (т.1 а.с. 45-48).
У квітні 2019 року ОСОБА_1 було отримано від АТ «Альфа-Банк» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, відповідно до якого Банком заявлено вимогу сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 05 квітня 2019 року, складає 358 818,76 дол. США. Крім того, попереджено, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Альфа - Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (т. 1 а.с. 49-51).
За матеріалами копії реєстраційної справи № 1840906080000, сформованої Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), убачається, що 27 травня 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернувся до державного реєстратора Сороки В.М. КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 162-213).
30 травня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Сорокою В.М. КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, за результатами розгляду вказаної заяви та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав, винесено рішення провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на квартира, що розташований АДРЕСА_1 , за суб'єктом: АТ «Альфа-Банк», податковий номер 23494714. Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 187825233 від 07.11.2019 р. державним реєстратором Сорокою В.М. КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, 27.05.2019 р. 20:43:14 було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1840906080000, яким є квартира АДРЕСА_2 , за АТ «Альфа-Банк», підстава виникнення права власності: Іпотечний договір № 551 від 22.02.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Дмух Б.Л.; Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору № 1962 від 20.10.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Дмух Б.Л., повідомлення АТ «Альфа-Банк»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 р. 09:44:20, Сорока В.М. КП «Реєстраційне бюро» (т. 1 а.с. 55-57).
Відповідно до довідки від 24.12.2019 р., складеної АТ «Альфа-Банк», у зв'язку з задоволенням вимог Іпотекодержателя в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на дату державної реєстрації Банком права власності на нерухомість ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором № 2621/0208/71-027 від 22.02.2008 р. (т. 1 а.с. 90).
Згідно зі звітом про оцінку майна, складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 , ринкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 105,30 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 11.01.2020 р. складає 3 388 400,00 грн (т. 1 а.с. 91-122).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
На час внесення останніх змін до Іпотечного договору № 2621/0208/71-027-Z-1 від 22.02.2008 р., відповідно до Договору від 20.10.2010 р. про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору, чинною була редакція Закону України «Про іпотеку» від 12.10.2010 р.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин 1-3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Судом встановлено, що умовами Іпотечного договору № 2621/0208/71-027-Z-1 від 22.02.2008 р. та Договору від 20.10.2010 р. про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 12.3.1. визначено, що передача Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання.
Отже, Іпотечний договір № 2621/0208/71-027-Z-1 від 22.02.2008 р., з урахуванням положень Договору від 20.10.2010 р. про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору, містить застереження, яке надавало банку право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Пунктом 40 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком.
Відповідно до п. 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Згідно п. 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не погоджується з твердженнями сторони позивача про те, що при зверненні до державного реєстратора для проведення відповідної реєстраційної дії АТ -«Альфа-Банк» не було подано документів, що підтверджують перехід до нього права вимоги за Іпотечним договором, укладеним з ОСОБА_1 , оскільки це спростовується матеріалами справи, зокрема наявними у матеріалах реєстраційної справи копіями договорів купівлі-продажу прав вимоги, з відповідними додатками до них.
Водночас, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року, в редакції, що діяла на час реєстрації за банком права власності на квартиру (далі - Закон № 1304-VII), протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (п.1 Закону).
Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч.1 ст. 263 Цивільного кодексу України).
Вказаний Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 105,30 кв.м, була придбана ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів, отриманих в іноземній валюті. Докази щодо наявності у позивача іншого житла, окрім вказаної квартири, яка використовується нею як постійне місце проживання, у матеріалах справи відсутні. Майно, що є предметом іпотеки, вибуло з власності іпотекодавця без її згоди, як власника. Площа квартири не перевищує 140 кв.м.
Отже, на спірну квартиру, яка не перевищує 140 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв'язку із дією Закону № 1304-VII.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та в постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у справі № 661/5615/18 (провадження № 61-16864св19).
За наслідками прийнятих державним реєстратором рішень про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII.
Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18).
Таким чином, на час дії Закону № 1304-VII не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця на його відчуження.
З урахуванням наведеного, рішення про перехід права власності на належне ОСОБА_1 майно у власність АТ «Альфа-Банк», було прийняте державним реєстратором всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як визнання недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19 та від 20 серпня 2020 року в справі №916/2464/19.
Таким чином, розглядаючи дану справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд доходить висновку, що ефективним та передбаченим законом способом захисту порушених прав позивача є: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнати з позивачем право власності на квартиру.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту про визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності є неефективним та таким, що на час ухвалення рішення суду не передбачений законом в чинній редакції.
Вирішуючи позов у частині витребування нерухомого майна, спірної квартири, з чужого незаконного володіння на користь позивача, суд доходить наступного.
За замістом ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 Цивільного кодексу України.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
У відповідності до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2019 року по справі № 914/970/18.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Предмет доказування у справах про витребування майна із чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
З огляду на викладені норми діючого законодавства, оскільки судом встановлено наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 09:44:20, Сорока Валерій Миколайович, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; Власники: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714 та визнати недійсним запис про державну реєстрацію права власності № 31776954 від 27.05.2019 о 20:43:14, вчинений Державний реєстратор: Сорокою Валерієм Миколайовичем , Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ, підстава виникнення права власності: Іпотечний договір, серія та номер: 551, виданий 22.02.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору, серія та номер: 1962, виданий 20.10.2010, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; повідомлення, серія та номер: БН, видавник: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 09:44:20, Сорока Валерій Миколайович, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; Власники: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714, то вказане у сукупності є підставою для відмови позивачу у задоволенні позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки скасування рішення про державну реєстрацію та визнання за позивачем права власності на квартиру є достатнім, належним та ефективним способом судового захисту за наведених підстав позову.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державний реєстратор Сорока Валерій Миколайович Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ, про визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 263 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 102, 133, 137, 141, 158, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» (код в ЄДРПОУ: 23494714, вулиця Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державний реєстратор Сорока Валерій Миколайович Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ (вулиця Дегтярівська, 8 А, оф. 406, м. Київ, 04050), про визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 09:44:20, Сорока Валерій Миколайович, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; Власники: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714 та визнати недійсним запис про державну реєстрацію права власності № 31776954 від 27.05.2019 о 20:43:14, вчинений Державний реєстратор: Сорокою Валерієм Миколайовичем , Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ, підстава виникнення права власності: Іпотечний договір, серія та номер: 551, виданий 22.02.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору, серія та номер: 1962, виданий 20.10.2010, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л.; повідомлення, серія та номер: БН, видавник: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47111061 від 30.05.2019 09:44:20, Сорока Валерій Миколайович, Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; Власники: Акціонерне Товариство «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714.
Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Повний текст судового рішення складений 19 лютого 2021 року.
Суддя: