Справа № 752/5273/17
Провадження № 6/752/338/21
іменем України
22 лютого 2021 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кахно І. А.,
при секретарі Захарченка А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт Катерини Валеріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 ,
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. знаходиться виконавче провадження № 61419125 з примусового виконання виконавчого листа № 752/5273/17, виданого 19 лютого 2020 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Софіївський» (далі - ПАТ «Банк Софіївський») судового збору в розмірі 87 275,35 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Банк Софіївський» на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт»).
28 лютого 2020 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження та направлено постанову боржнику. Постановами приватного виконавця від 28 лютого, 02 березня, 03 грудня 2020 року накладено арешт на майно та кошти боржника. На адресу боржника неодноразово надсилались виклики щодо явки до приватного виконавця, проте боржник не з'являється, декларацію про доходи не надала, причини неявки не повідомляла, натомість згідно інформації Державної прикордонної служб ОСОБА_1 систематично перетинає державний кордон. Приватний виконавець вважає, що боржник ухиляється від добровільного виконання своїх зобов'язань за рішенням суду.
Посилаючись на те, що існує ймовірність виїзду боржника за межі України на постійне місце проживання або на тривалий час, що унеможливить виконання рішення суду, просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України громадянку України ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до виконання нею зобов'язань за виконавчим листом № 752/5273/17, виданого 19 лютого 2020 року Голосіївським районним судом міста Києва.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
У судове засідання приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. не з'явилася, про час, дату та місце розгляду подання належним чином повідомлена, тому суд дійшов висновку про розгляд подання за відсутності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В.
До суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Нікіпелової К. Є. про відкладення розгляду подання у зв'язку із перебуванням представника на самоізоляції. Оскільки подання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України розглядається без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання.
До суду надійшло пояснення ТОВ «ФК «Форінт» на подання приватного виконавця Шмідт К. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , у яких стягувач підтримав наведені приватним виконавцем доводи та просив задвольнити його подання.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Установлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. знаходиться виконавче провадження № 61419125 з примусового виконання виконавчого листа № 752/5273/17, виданого 19 лютого 2020 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Софіївський» судового збору в розмірі 87 275,35 грн. Однак, рішення боржником до теперішнього часу не виконано.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Банк Софіївський» на ТОВ «ФК «Форінт».
28 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шмідт К. В. відкрито виконавче провадження ВП № 61419125 та направлено постанову боржнику ОСОБА_1 , яку остання отримала 12 березня 2020 року згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
28 лютого, 02 березня, 03 грудня 2020 року постановами приватного виконавця накладено арешт на майно та кошти боржника.
10 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася із матеріалами виконавчого провадження № 61419125, про що свідчить її заява та відмітка про ознайомлення.
Обґрунтовуючи підстави подання, приватний виконавець посилався на те, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання судового рішення, виклики приватного виконавця від 26 листопада та 07 грудня 2020 року про необхідність з'явлення до офісу з метою надання пояснень по факту невиконання рішення суду, боржник отримує та ігнорує їх.
За змістом пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VII «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
У розділі «Ухилення боржника від виконання зобов'язань» узагальнення Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01 лютого 2013 року зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд з прав людини у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які приватний виконавець повинен надати до суду.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).
Частинами першою, другою, п'ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем до подання не долучено належних, допустимих та достатніх доказів того, що боржник вчиняє умисні свідомі дії, спрямовані на невиконання відповідного зобов'язання, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду; не вказано, які перешкоди вчинені з боку боржника для проведення виконавчих дій приватному виконавцеві. Приватним виконавцем не надано жодних документів, які б свідчили, що боржник свідомо та умисно ухиляється від виконання рішення суду, при цьому маючи змогу виконати зобов'язання, але не робить цього з неповажних причин.
До того ж, приватним виконавцем не надано відомостей щодо отримання боржником викликів останнього, а особа, яка не є повідомленою про покладені на неї обов'язки, не може вважатися такою, що ухиляється від їх виконання.
Відстеження пересилання поштових відправлень на офіційному веб-сайті УДППЗ «Укрпошта», на які посилається приватний виконавець, як на підтвердження отримання боржником його викликів від 26 листопада та 07 грудня 2020 року, не є достовірними відомостями про надсилання/вручення поштових відправлень, а відтак і належним доказом цього у розумінні статті 77 ЦПК України.
Як свідчить офіційний лист УДППЗ «Укрпошта» від 27 грудня 2016 року № 532-Б-з/77 «Щодо надання суду інформації», під час формування даних про відстеження пересилання поштових відправлень на корпоративному сайті УДППЗ «Укрпошта», мають місце непоодинокі випадки недостовірного відображення, з вини деяких операторів Центу поштового зв'язку, інформації щодо вручення поштових відправлень. Таким чином, інформація про відстеження поштових відправлень не може слугувати для суду належним доказом вручення відповідачу конкретного поштового відправлення.
Слід також зазначити, що у поданні не зазначено підстав та доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України. Сам факт здійснення боржником перетину державного кордону України не є беззаперечною підставою вважати, що боржник має намір виїхати за межі території України.
Крім того, слід зауважити, що звернення державного (приватного ) виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним (приватним ) виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі № 6-55583ск13 (ухвала від 31 січня 2014 року), у справі № 6-51650ск13 (ухвала від 24 січня 2014 року).
З урахуванням викладеного та вимог чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не вбачається, що не перешкоджає приватному виконавцю у разі надання необхідних доказів та зміни обставин звернутися з відповідним поданням до суду.
Керуючись статтею 441 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», суд,
Відмовити в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт Катерини Валеріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 22 лютого 2021 року.
Суддя І. А. Кахно