Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 лютого 2021 р. № 520/17955/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Єгупенка В.В.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби та вчинити відповідні виплати, з урахуванням отриманих раніше сум, одним платежем.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України, у в/ч НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII, постанови KM України від 07.11.2007 р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною на момент служби позивача та п.1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, яка затверджена наказом Міноборони від 11.06.2008 р. №260 та зареєстрована в Мін'юсті 14.07.2008 р. за №638/15329 (які були чинними на момент звільнення позивача з лав ЗС України).
ОСОБА_1 , є ветераном війни - учасником бойових дій.
22.08.2016 р. наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України № 370 позивача було звільнено у запас.
Із списків військової частини НОМЕР_1 позивач був виключений із 28.09.2016 р. наказом командира в/ч НОМЕР_1 №244 від 28.09.2016 р.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем було розраховано розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби. Позивач вказував, що відповідно до ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щомісячна додаткова грошова допомога є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включається до розрахунку грошової допомоги при звільненні. В/ч НОМЕР_1 розрахувала розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатила позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №899.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі-Закон №2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Матеріалами справи встановлено, що у відповідності витягу з наказу № 244 від 28.09.2016 року позивача звільнено наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.08.2016 року № 370 у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, з правом носіння військової форми одягу, вважати що, справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Комінтернівського об'єднаного районного військового комісаріату міста Харкова.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно розрахунку одноразової допомоги при звільненні, до складу грошового забезпечення позивача для обрахування цієї допомоги при звільненні з військової служби не включені: додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889.
Разом з тим, матеріалами справи встановлено, згідно особистих карток грошового забезпечення позивача, щомісячна додаткова грошова винагорода має систематичний, щомісячний характер.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до їх компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у зазначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, висловленій у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 24.06.2020 у справі № 0640/4032/18, від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 14.07.2020 року у справі №820/1784/17.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців, підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Відносно вимог позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити відповідні виплати, з урахуванням отриманих раніше сум, одним платежем, суд зазначає, що вказані вимоги є передчасними, оскільки на час розгляду справи право позивача не є порушеним, оскільки лише після вчинення перерахунку у відповідача виникне обов'язок виплати відповідних коштів, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Єгупенко