Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
22 лютого 2021 року № 520/11787/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ03196564) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради, в якому з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300, щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги за 2020р., передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку семи мінімальних пенсій за віком у розмірі 11984 (1712х7)грн.
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300, вчинити дії та провести ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги за 2020р., передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3- р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку семи мінімальних пенсій за віком у розмірі 11984 (1712х7)грн.
- стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300, -11984 (1712х7) грн. матеріальної шкоди та 20157 грн завданої моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має статус «ветеран військової служби» та «особа з інвалідністю 3 групи внаслідок війни», а отже, має право на нарахування та виплату разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копії ухвал про відкриття спрощеного провадження надіслані та вручені сторонам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Ухвалою суду від 09.09.2020 провадження у цій справі було зупинене до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, як зразкової.
Ухвалою суду від 28.01.2021 провадження у справі поновлено.
Відзиву від Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області не надано.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 від 03.10.2019 року, виданим Харківською обласною державною адміністрацією (а.с. 3).
03.07.2020 року позивачем було подано до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області заяву щодо нарахування та виплати щорічної разової допомоги до 05 травня 2020 року як інваліду 3 групи у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 7).
Листом Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області у липні 2020 року № 02-04/4862 позивача повідомлено, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році проводиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яка визначає розмір виплати допомоги до 05 травня 2020 року для осіб з інвалідністю внаслідок війни 3 групи. (а.с. 6).
Позивач не погодився із розміром виплати щорічної разової допомоги до 05 травня 2020 року як інваліду 3 групи, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення справи, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року).
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року), визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи - 3160, 00 гривень.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
З ухвали Верховного Суду від 17 червня 2020 про відкриття провадження у зразковій адміністративній справі № 440/2722/20 та матеріалів адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії встановлено, що зазначені справи є типовими, оскільки наявні ознаки типової справи, визначені в ухвалі Верховного Суду від 17 червня 2020:
1) позивачами має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік;
2) позовні вимоги заявлені до органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня.
3) спірні відносини стосуються визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році та урегульовані одними й тими самими нормативно-правовими актами, а саме: Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18);
4) позивачами у даних справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати у 2020 році разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Рішенням Верховного суду від 29.09.2020 № 440/2722/20 по зразковій справі позов задоволено в частині визнання протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Вказане рішення залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Зазначеним рішенням встановлено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Як зазначив Верховний Суд у постанові, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги.
Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
При розгляді даної справи судом встановлено, що безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснило Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області.
Отже, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу допомоги до 5 травня 2020 року у належному розмірі, а також про зобовязання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком підлягає задоволенню, що є належним способом захисту прав позивача. При цьому у визнанні протиправними дій належить відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми спричиненої йому матеріальної шкоди у розмірі 11984,00 грн, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, обов'язок доказування спричиненої матеріальної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.
Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини. Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.
При цьому, як зазначається позивачем у позовні заяві, матеріальна шкода полягає у тому, що йому не була виплачена належна допомога у розмірі 11984,00 грн, питання виплати якої вирішено судом за іншою вимогою позивача та не є шкодою. Інших даних про наявність матеріальної шкоди позовна заява не містить.
Отже, суд вважає, що позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв'язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати допомоги в повному обсязі, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Що стосується прохання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Разом з цим, у вказаному рішенні суд не здійснює присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів позивачу, шляхом її стягнення, а зобов'язує відповідача вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік із врахуванням раніше виплачених сум. Спірна виплата не є періодичною та не має місячного розміру, а виплачується раз на рік.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 241-246, 255, 290, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - частково задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, 64300) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , (дентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щорічної допомоги за 2020 рік, передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18).
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300), провести ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), нарахування та виплату належної до видачі щорічної допомоги за 2020 рік, передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3- р/2020, справа №1-247/2018(3393/18).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 22.02.2021.
Суддя Білова О.В.