м. Вінниця
22 лютого 2021 р. Справа № 120/309/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) із позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо зменшення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання із 90% до 70% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
- здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та здійснити виплату із урахуванням виплачених сум.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020, судді України, які перебувають у відставці, мають беззаперечне право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді. Оскільки з 01.01.2020 р. змінились складові суддівської винагороди, з 19.02.2020 року виникли правові підстави для проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням Вінницького окружного суду від 05.11.2020 р. у справі №120/5071/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0339 від 19.02.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Проте, відповідач здійснивши перерахунок довічного утримання зменшив відсоток грошового утримання з 90 % до 70%, як було встановлено при призначенні такого (утримання).
На думку позивача, такі дії є протиправним, оскільки відсотковий розмір вже призначеного довічного грошового утримання є сталим та не може змінюватись, а отже у відповідача були відсутні підстави для зменшення розміру довічного грошового утримання судді.
Відтак, не погоджуючись з діями суб"єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалою від 19.01.2021 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
10.02.2021 р. надійшов відзив поданий "представником Головного управління ПФУ у Вінницькій області А.Дзісь", однак такий не приймається до уваги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частини третьої статті 55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
Відтак підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Отже, законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представництво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, органу державної влади у судовій справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто в порядку самопредставництва, або ж через представника.
Таким чином, самопредставництво органу державної влади в адміністративній справі може здійснюватись лише особами, коло яких визначено у ч. 3 ст. 55 КАС України.
Водночас в силу положень ст.ст. 131-1, 131-2, абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.
Відповідна правова позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.
До відзиву відповідача не надано документів, які б підтверджували повноваження А.Дзіся на здійснення самопредставництва чи представництва відповідного органу державної влади.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що від імені відповідача відзив подано (підписано) особою, права якої на вчинення відповідних дій не підтверджені у встановленому законом порядку, а відтак, доводи викладені в ньому не беруться судом до уваги.
Суд, ознайомившись із матеріалами справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та з 04.10.2016 р. отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90%.
У зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 05.01.2021 р. на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 р. у справі №120/5071/20 позивачеві здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки від 19.02.2020 року за № 4-35/0339, виданої ТУ ДСА України у Вінницькій області виходячи із 70% суддівської винагороди.
Не погоджуючись із такими діями, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно із п. 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у п. 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із частиною першою статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ч. 2 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (п. 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище п. 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п. 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п. 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював позицію, відповідно до якої правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
При цьому, суд акцентує увагу, що підставою для перерахунку є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
В свою чергу, частина третя статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", визначає розмір щомісячного довічного грошового утримання, який виплачується судді у відставці при призначенні.
Так, відповідачем спірним рішенням здійснено перерахунок позивачу, при цьому, застосовано новий відсоток суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Разом з тим, призначення та перерахунок щомісячного утримання є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення розміру щомісячного довічного утримання . Підставою для перерахунку, як зазначалось вище, є лише зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Тому при перерахунку щомісячного довічного утримання змінною величиною є лише розмір грошового утримання/складових суддівської винагороди, натомість відсоткове значення розміру щомісячного довічного утримання, яке обчислювалося при його призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Однак, при здійснені перерахунку довічного утримання позивачеві, управління пенсійного фонду визначило інший відсоток грошового утримання, ніж був при призначенні, що є безпідставним.
Суд акцентує увагу, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відтак, на думку суду, дії відповідача, якими зменшено відсоток заробітку при визначенні розміру довічного утримання 70 % є протиправними, як наслідок слід зобов'язати здійснити відповідний перерахунок та виплату довічного утримання виходячи з 90 % винагороди судді.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача та надані докази, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання із 90% до 70% суддівської винагороди судді , який працює на відповідній посаді.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 із 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 90 % суддівської винагороди судді , який працює на відповідній посаді та здійснити виплату із урахуванням виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення сформовано: 22.02. 2021 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна