м. Вінниця
12 лютого 2021 р. Справа № 120/1523/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбаченої ст. 9-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, передбачену ст. 9-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та 22.08.2019 його виключено із списків особового складу. Однак в день звільнення йому не виплачено компенсацію за неотримане речове майно.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує щодо позову, у зв'язку з тим, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється під час проходження служби за місцем військової служби за заявою (рапортом) військовослужбовця, на підставі наказу командира (начальника) військової частини. Відповідач зазначає, що позивач під час проходження служби не вжив жодних заходів для отримання на речовому складі речового майна, не подавав рапорту або звернення щодо виплати йому грошової компенсації, а також не подавав рапорту з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку. У зв'язку з зазначеним, військова частина НОМЕР_1 вважає, що позивачем під час проходження служби не було вжито жодних заходів для отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому підстав для його відшкодування немає.
В зв"язку з не долученням до відзиву доказів направлення його копії позивачу, ухвалою суду було зобов"язано військову частину НОМЕР_1 надати суду докази направлення відзиву ОСОБА_1 , а у випадку відсутності відповідних доказів, направити копію відзиву ОСОБА_1 та надати про це докази суду. Відповідачем отримано вказану ухвалу суду, проте, її вимоги відповідачем не виконано, вказані докази відповідачем, станом на дату розгляду справи, не подано.
Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду докази направлення копії відзиву позивачу, що, відповідно, перешкоджає позивачу скористатися своїм правом для подання відповіді на відзив, суд при розгляді та вирішенні даної справи не приймає до уваги вказаний відзив відповідача.
Разом з тим, позивачем подано до суду заяву, в якій він вказує, що на його адресу не надходив відзив на позовну заяву, в зв"язку з чим він просить вирішити справу на підставі наявних доказів, а також надано розрахунок понесених витрат на правову допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, та докази направлення копії вказаної заяви на адресу відповідача.
Суд, з"ясувавши доводи, викладені позивачем у позовній заяві, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що позивач ОСОБА_1 в період з 25.08.2016 року по 27.8.2019 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 22.08.2019 №206 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, при звільненні позивачу не була виплачена компенсація за неотримане речове майно.
26.02.2020 позивач, через свого адвоката, звернувся до в/ч НОМЕР_1 із запитом, в якому, крім іншого, просив надати: довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 ; інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане майно; інформацію щодо розміру не нарахованої та невиплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, вказавши причини не здійснення такої виплати.
У відповідь на вказаний запит в/ч НОМЕР_1 надала лист, яким відмовила у наданні запитуваної інформації.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ст. 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 ст. 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (подалі - Порядок № 178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
За змістом пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п. 4 Порядку № 178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку № 178).
Пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за № 768/28898 (далі - Інструкція № 232), передбачає, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (К/9901/38716/18), у постанові від 17.01.2019 року у справі №822/2309/17 (К/9901/20221/18), застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
За висновком суду касаційної інстанції, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Відтак, на переконання суду, ОСОБА_1 як військовослужбовець відповідно до п.3 Порядку №178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена саме в/ч НОМЕР_1 .
При цьому, позивач через свого представника, адвоката Козачука М.В., який представляв його інтереси на підставі ордеру про надання правової допомоги, звернувся до відповідача з відповідною заявою від 26.02.2020.
За наведеного вище, суд вказує на протиправну бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідачем жодними належними та допустимими докази не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, виходячи з положень частин 1 - 2 ст. 5, частин 1-2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає що належним та допустимим способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде зобов"язання відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, передбачену ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Питання розподілу судових витрат вирішується судом згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАСУ України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Зі змісту вказаних норм випливає, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем подано ряд підтверджуючих документів: договір про надання правової допомоги від 17.02.2020 року, акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 18.08.2020 року, рахунок-фактуру № 1702 від 17.02.2020 року, квитанція № 0.0.1620682318.1 від 18.02.2020 року на суму 5200 грн.
Зазначені документи також було направлено позивачем на адресу відповідача, про що суду надано відповідні докази.
Згідно наданого акту виконаних робіт по договору про надання правової допомоги, вказано, що ТОВ "Подільський юридичний центр", в особі директора-адвоката Козачука Михайла Васильовича, надано послуги ОСОБА_1 , а саме: попереднє опрацювання матеріалів, консультування та узгодження правової позиції з приводу звернення до суду 1 год. -700 грн., збирання доказів, направлення запитів 1 год. - 700 грн., складання та направлення процесуальних документів по справі (позовна заява, клопотання про витребування доказів, заява про усунення недоліків, заява 17.08.2020 - 5,43 год. - 3800 грн.), всього 5200 грн.
Оцінивши акт виконаних робіт у співставленні з договором про надання правової допомоги, судом встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним з наданими послугами адвоката, пов'язаними із розглядом даної справи та підлягає відшкодуванню позивачеві у сумі 5200 грн.
На переконання суду, розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що становить 5200 гривень, підтверджується належними доказами, а тому, зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (або заперечення всієї суми витрат), суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбаченої ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, передбачену ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5200,00 грн. ( п"ять тисяч двісті гривень 00 копійок ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РОНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна