18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 лютого 2021 року м. Черкаси справа № 925/1336/20
Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Романенко Л.В., за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровакар», м. Бровари, Київська область, бульв. Незалежності, 22 Б
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Транс», Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, буд. 23Б, кім. 27
про стягнення 12961,27 грн заборгованості та санкцій,
без участі представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бровакар» звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Транс», в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 12961,27 грн заборгованості за договором №20/19 від 06.06.2019 про надання послуг з техобслуговування, шиномонтажу та поточного ремонту автомобілів, з яких:
11000,00 грн основного боргу,
1796,64 грн пені,
147,26 грн - 3% річних,
17,37 грн інфляційних втрат,
та відшкодувати судові витрати.
Короткий опис руху справи:
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04 листопада 2020 року суд відкрив провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання призначено на 12:00 год. 17 грудня 2020 року.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17 грудня 2020 року розгляд справи у підготовчому засіданні було відкладено на 20.01.2021.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20.01.2021 суд
закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи в судовому засіданні на 14:30 год. 16 лютого 2021 року.
Позивач подав суду оригінали документів, копії яких додатні до позовної заяви. Позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач відзиву не надав, вимоги не заперечив, пропозицій по врегулюванню спору не надіслав. Ухвала суду направлялась на юридичну адресу відповідача, на фактичну адресу засновника підприємства; судом подано оголошення про дату і час проведення судового засідання на сайті господарського суду Черкаської області.
Інших доказів чи клопотань сторін до суду не надходило.
За результатами розгляду спору судом 16.02.2021 підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення у відповідності з приписами ст. 240 ГПК України.
Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:
Позивач звернувся в господарський суд з позовом про стягнення коштів з застосуванням приписів ст. 901 ЦК України у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору про надання послуг №20-19 від 06 червня 2019 року.
06.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Транс» (замовник за договором, відповідач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «Бровакар» (виконавець за договором, позивач у справі) уклали договір про надання послуг з технічного обслуговування, шиномонтажу та поточного ремонту автомобілів №20-19.
Договір підписаний обома сторонами, скріплений їх печатками. Копія договору знаходиться в матеріалах справи (а.с. 7-10) (далі - Договір).
Сторони погодились обслуговувати автомобілі відповідача:
Шкода Фабія реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
Шкода Фабія реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
Фольксваген Поло реєстраційний номер НОМЕР_3 ;
Фольксваген Поло реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
Шкода Октавія реєстраційний номер НОМЕР_5 (додаток №1 до договору).
Згідно з п. 1.1. договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів Замовника та забезпечення їх потрібними запчастинами.
На підтвердження виконання робіт та надання послуг замовнику сторонами підписується Акт виконаних робіт або видаткова накладна.
Замовник оплачує виконані роботи та отримані запчастини протягом 3-х банківських днів після підписання Акту виконаних робіт чи видаткової накладеної (п. 1.3. договору).
На підтвердження виконання робіт між сторонами підписано Акт виконаних робіт №НЗБ-000359 від 10.06.2020 на суму 17372,24 грн. Строк оплати за договором не пізніше 15.06.2020.
Відповідачем проведено частковий розрахунок:
- платіжне доручення від 03.09.2020 №1102 на 2372,24 грн.;
- платіжне доручення від 07.09.2020 №1103 на 1000,00 грн.;
- платіжне доручення від 15.09.2020 №1174 на 1000,00 грн.;
- платіжне доручення від 23.09.2020 №1225 на 1000,00 грн.;
- платіжне доручення від 30.09.2020 №1267 на 1000,00 грн.
На момент звернення з позовом заборгованість складає 11000 грн. Борг не погашено.
На суму грошової заборгованості позивачем нараховано 1796,64 грн пені, 147,26 грн - 3% річних, 17,37 грн інфляційних втрат.
Невиконання умов договору та непогашення боргу стали причиною звернення позивача до суду для захисту порушеного права, примусового стягнення заборгованості та санкцій з відповідача.
Відповідач вимоги не заперечив, відзиву не надав, доказів погашення боргу та санкцій не представив.
Оцінюючи пояснення учасників та докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення частково.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Відповідно до приписів ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом про стягнення заборгованості та санкцій за неналежне виконання умов договору №20-19 від 06.06.2019 (а.с. 7-10).
Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Суд погоджується з доводами учасників, що їх дії були направлені на настання певних юридичних наслідків, що охоплюється положеннями ст.ст. 4, 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом та підтверджується зібраними у справі доказами, за своєю правовою природою договір, укладений сторонами є договором надання та споживання послуг та регулюється положеннями Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Позивач виконав свої зобов'язання за договором.
На підтвердження виконання робіт між сторонами підписано Акт виконаних робіт №НЗБ-000359 від 10.06.2020 на суму 17372,24 грн (а.с. 12-13). Строк оплати за договором не пізніше 15.06.2020.
Як підтверджується зібраними у справі доказами та не спростовано відповідачем на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складає 11000 грн. Борг не погашено.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд враховує відсутність претензій Відповідача стосовно неналежної якості наданих послуг, недопоставки товару чи іншого невиконання умов спірного договору.
Суд також враховує, що Відповідач свої зобов'язання в частині належної та повної оплати за вже отримані послуги належним чином не виконав.
Строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем за Договором є таким, що настав.
Заборгованість Відповідача перед Позивачем за отримані послуги становить 11000,00 грн (основний борг). Оскільки строк виконання зобов'язання для відповідача вже настав, то позивач правомірно звернувся в суд для примусового стягнення боргу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, тому суд вважає обґрунтованим та доведеним право Позивача на стягнення з Відповідача суми заборгованості за надані послуги у розмірі 11000,00 грн. Позов в цій частині підлягає до задоволення.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1796,64 грн пені, 147,26 грн - 3% річних, 17,37 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до положень п. 4.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати за цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості наданих послуг та наданих автозапчастин за кожний день прострочення, але не більше суми вказаної в наряд-замовленні.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Здійснивши перевірку правильності нарахування пені та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «Ліга Закон: ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.», судом встановлено, що нарахування пені та 3% річних здійснено позивачем вірно, не перевищує сум можливого нарахування за спірні періоди, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Відповідач доводи позивача не спростував, свого розрахунку не надав.
Щодо стягнення 17,37 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «Ліга Закон: ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.», судом встановлено, що за вказані періоди нарахування позивачем інфляційних втрат (а саме з 16.06.2020 по 31.08.2020) здійснено невірно. Сукупний індекс інфляції за вказані періоди дорівнює 1,00 (тобто інфляційне збільшення боргу дорівнює 0,00) або є меншим 1,00, тобто інфляційне збільшення боргу є від'ємним.
Розрахунки містяться в матеріалах справи.
Таким чином, позов у частині стягнення 17,37 грн інфляційних втрат не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення «Агрокомплекс проти України» №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення «Серявін проти України» №4909/04 від 10.02.2010, рішення «Трофімчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обгрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія А, №303-А, п. 29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення «Желтяков проти України» №4994/04 від 09.09.2011).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom»), заява №27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
У пункті 49 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Позивачем також заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу, проте розмір таких витрат та докази на підтвердження їх здійснення позивачем будуть надані додатково.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача та стягнути на користь позивача 2102,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Транс», Черкаська область, м. Умань, вул. Шевченка, буд. 23Б, кім. 27, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37781879, номер рахунку в банку невідомий
на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровакар», м. Бровари, Київська область, бульв. Незалежності, 22 Б, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33502475, номер рахунку в банку невідомий
11000,00 грн основного боргу,
1796,64 грн пені,
147,26 грн - 3% річних,
2102,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення, або через господарський суд Черкаської області.
Повне рішення складено 22.02.2021
Суддя Г.М. Скиба