10 лютого 2021 року м. ТернопільСправа № 921/700/20
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Качунь І.Є.
розглянув справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна"
до відповідача Фермерського господарства "Біатріс"
про стягнення 730 000 грн заборгованості, 20 478,37 грн пені, 1 759,49 грн інфляційних, 20 836,43 грн - 3% річних
за участю представника відповідача: Хомич Я.В.
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" до Фермерського господарства "Біатріс" про стягнення 730 000 грн заборгованості, 20 478,37 грн пені, 1 759,49 грн інфляційних, 20 836,43 грн - 3% річних.
Ухвалою від 13.11.2020 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що його контрагент не виконав належним чином умов договору №СХТ-370000001 від 15.03.2019 в частині повної оплати поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням інфляційних нарахувань, пені та 3% річних, заявлена до стягнення у судовому порядку.
У відповіді на відзив б/н від 05.01.2020 (вх. №100 від 11.01.2020) з посиланням на долучені до справи докази ПАТ "Агріматко-Україна" зазначає, що обґрунтування відповідача щодо наявності у нього права на отримання знижки є безпідставними, оскільки через не проведення ним остаточного розрахунку за отримані матеріальні цінності ця договірна умова не може застосовуватись до спірних правовідносин. Заперечуються позивачем і твердження його контрагента про те, що ціна договору сформована в валюті та правові наслідки, які із цього випливають.
В судове засідання 10.02.2021 року представник позивача не прибув, але подав заяву про розгляд спору за його відсутності.
Представник відповідача під час судових слухань проти позову заперечив частково. З підстав, викладених у відзиві на позов б/н (вх. №894) від 23.12.2020, просить позов задовольнити в розмірі 401 144,31 грн основного боргу, а в решті вимог відмовити. Зокрема вказує на те, що Товариством не розрахована сума знижки відповідно до п. п. б) п. 4.5 договору №СХТ-370000001. Окрім цього, посилаючись на п.6.1. договору та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідач зазначає, що позивачем невірно розраховано пеню з перевищенням облікової ставки НБУ. Щодо нарахування Товариством інфляційних втрат, то відповідач вказує, що оскільки сума зобов'язання була визначена в євро, то позивач не зазнав інфляційних втрат. Разом з тим, просить суд з врахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зменшити загальний розмір відсотків річних та пені, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу, в порядку ст. 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши заперечення представника відповідача, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Як слідує із матеріалів справи, 15 березня 2019 року між ПАТ "Агріматко-Україна" (Постачальник) та ТОВ "Біатріс" (Покупець) було укладено договір поставки №СХТ-370000001 (далі-Договір), за умовами п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцеві на умовах СРТ Тернопільська область, Теребовлянський район, с. Семиківці (згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010) товари за номенклатурою та в строки, що визначені у специфікаціях, які є додатками до цього Договору та його невід'ємними частинами. У свою чергу, Покупець зобов'язувався прийняти товар та сплатити за нього визначену вартість.
За змістом п. 2.1 Договору, ціни товарів визначаються Сторонами як договірні. Кількість та ціни ТМЦ указуються в специфікаціях. Загальна сума Договору визначається шляхом складання підсумкових сум по специфікаціях до цього Договору.
Строки поставки товару погоджуються Сторонами та відображаються в специфікаціях (п. 2.2 угоди).
Згідно з п. 4.1. та п.4.2. Договору, Покупець здійснює часткову попередню оплату в розмірі 0% від суми договору, яка розраховується згідно з його п. 2.1. Сума та строки попередньої оплати вказуються у специфікації. На решту суми Постачальник надає Покупцеві відстрочку по оплаті. Покупець сплачує решту суми згідно строків, які відображені у специфікаціях.
У розділі 5 Договору його учасники узгодили, що відвантаження товару Постачальником здійснюється виключно за умови виконання п.4.1 цього правочину. Передача товару Постачальником представнику Покупця здійснюється виключно за умови надання представником Покупця документу, що підтверджує його повноваження на отримання товару (довіреності).
Згідно з положеннями, викладеними у ст.259 Цивільного кодексу України, Сторони домовились встановити загальний строк позовної давності - 5 (п'ять) років та спеціальний строк позовної давності, в частині стягнення пені - 5 (п'ять) років (п.9.3. Договору).
Пунктом 10.3 спірної угоди її контрагенти погодили, що остання вступає в силу з моменту підписання Сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.
Реалізовуючи наведені вище домовленості, учасниками цього спору було підписано Специфікацію №00001 від 15.03.2019 (Додаток №00001 до Договору), за умовами якої відповідач повинен був здійснити розрахунки наступним чином: 210 0000,00 грн - строк оплати до 20.06.2019; 147 000,00 грн - до 20.07.2019; 147 000,00 грн - до 20.08.2019; 147 000,00 грн - до 20.09.2019; 147 000,00 - до 21.10.2019; 147 000,00 грн - до 20.11.2019 та 1 155 000,00 грн - до 20.12.2019.
На виконання своїх договірних зобов'язань ПАТ "Агріматко-Україна", відповідно до Специфікації №00001 від 15.03.2019, поставило товар Покупцю на загальну суму 2 100 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №325031 від 25.03.2019.
Зазначений первинний документ бухгалтерського обліку підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 2 100 000,00 грн.
Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 1 370 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №3815 від 28.05.2019 на суму 80 000,00 грн; №3816 від 27.07.2019 на суму 200 000,00 грн; №3837 від 09.08.2019 на суму 90 000,00 грн; №3884 від 20.09.2019на суму 120 000,00 грн; №3895 від 01.10.2019 на суму 100 000,00 грн;№3901 від 07.10.2019 на суму 100 000,00 грн;№3946 від 31.10.2019 на суму 150 000,00 грн; №4042 від 25.12.2019 на суму 100 000,00 грн; №4067 від 22.01.2020 на суму 80 000,00 грн; №4134 від 05.03.2020 на суму 10 000,00 грн; №4139 від 05.03.2020 на суму 90 000,00 грн; №4159 від 13.03.2020 на суму 50 000,00 грн та №4175 від 26.03.2020 на суму 200 000,00 грн.
За наслідками звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2019 - 31.12.2019 учасниками договірних відносин було оформлено Акт, у якому зафіксовано, що борг відповідача перед Постачальником за Договором №СХТ-370000001 станом на 31.12.2019 складає 1 160 000,00 грн. Даний Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками без будь-яких зауважень.
На час звернення з позовом до суду заборгованість Фермерського господарства за поставлений товар становить в сумі 730 000,00 грн.
Цей борг відповідачем залишається неоплаченим, що слугувало підставою для звернення Товариства з відповідним позовом до суду.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.
Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на зазначені приписи та умови укладеного між суб'єктами господарювання правочину, Фермерське господарство зобов'язане було здійснити оплату за отриманий товар на користь товариства у строк до 20.12.2019. Тобто, станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору судом обов'язок по оплаті настав. Як наслідок, позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 730 000,00 грн підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
При цьому суд не приймає до уваги доводів відповідача про необхідність застосування передбаченої абз.2 ч. б п. 4.5. ст. 4 Договору знижки при розрахунку заборгованості за отриманий товар. Адже за цією договірною умовою, у випадку порушення строків остаточного розрахунку більше ніж на 15 календарних днів, сума розрахованої знижки зменшується на один відсоток за кожен день прострочення. В той же час суд констатує, що у спірних правовідносинах термін прострочення становить вже більше року. Як наслідок, остаточний розрахунок Покупцем за отримані матеріальні цінності не проведений ним і на час вирішення цього спору судом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України обумовлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку затримки оплати з вини Покупця, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Так, згідно поданого розрахунку, позивачем за неналежне виконання умов Договору за період з 20.06.2019 по 05.01.2020, нарахована пеня в сумі 20 478,37 грн. Перевіривши правильність проведених обрахунків, зважаючи на кількість днів прострочення, суд вважає підставним нарахування пені в сумі 17 668,02 грн. У цій частині позов слід задовольнити, у решті нарахованої пені суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого Приватним акціонерним товариством розрахунку, за неналежне виконання договірних умов Фермерському господарству за період з 20.06.2019 по 17.09.2020 нараховані три проценти річних в сумі 20 836,43 грн. та за період з 20.06.2019 по 17.09.2020 інфляційні нарахування в сумі 1 759,49 грн.
У пункті 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як зазначалось вище, відповідач зобов'язувався сплатити за поставлений товар відповідно до строків обумовлених у Специфікації №00001 від 15.03.2019 (Додаток №00001 до Договору).
Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання, часткової оплати та в межах періодів існування заборгованості, дати прострочення виконання зобов'язання (з 21.06.2019, а не з 20.06.2019), суд вважає, що до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 20633,33 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1 759,49 грн. В решті позовних вимог у цій частині суд відмовляє за їх необґрунтованістю.
Водночас, матеріалами справи спростовуються доводи ФГ "Біатріс" про те, що сума зобов'язання сторонами визначена в іноземній валюті, яка не підлягає індексації. З даного приводу суд зазначає, що ціна товару зафіксована у гривні відповідно до Специфікації №00001 від 15.03.2019 та видаткової накладної, що підписана обома сторонами. Саме з цієї, гривневої ціни, виходив позивач у розрахунках, доданих до позовної заяви, а тому правових підстав не нараховувати інфляційні втрати чи перераховувати борг відповідача з поправкою на зміну курсу, у суду немає.
Окрім цього, суд відмовляє відповідачу у його клопотанні про зменшення загального розміру відсотків річних та пені, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. В даному випадку береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Так, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
За відсутності законодавчо встановленого переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому суд констатує, що у даній справі, Фермерське господарство вказало лише на правові норми, які слугують підставою для зменшення неустойки за рішенням суду, але не навело жодних обставин, за наявності яких, ці законодавчі приписи могли б бути застосовані судом до спірних правовідносин.
Таким чином, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б засвідчували існування об'єктивних перешкод у своєчасному виконанні відповідачем грошових зобов'язань до 20.12.2019, чи підтверджували інші виняткові обставини, які завадили цьому, у суду відсутні правові підстави для зменшення спірних сум річних та пені.
Окрім того, господарський суд при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, в силу ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фермерського господарства "Біатріс" (с. Семиківці, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48111, код ЄДРПОУ 42670998) на користь приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" (вул. Малопідвальна, буд. 12/10, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 30725226) - 730 000 (сімсот тридцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 17 668 (сімнадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 02 коп., 1 759 (одну тисячу сімсот сорок дев'ять) грн 49 коп. інфляційних нарахувань, 20 633 (двадцять тисяч шістсот тридцять три) грн 33 коп. - 3% річних та 11 550 (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн 91 коп. в повернення сплаченого судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено:22.02.2021.
Суддя О.В. Руденко