ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2021Справа № 910/16757/20
Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/16757/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (вул. Володимирська, буд. 152-А, м. Ковель, Волинська область, 45006)
До Комунального підприємства "Київпастранс" (Набережне шосе, буд. 2, м. Київ 70, 04070)
про стягнення 99 677,29 грн
Суддя Бондаренко - Легких Г.П.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 99677, 29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором N 52.18-228 від 11.06.2018, в частині оплати поставленого за договором товару. У зв'язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 99677,29 грн. з яких 86238,00 грн - сума основного боргу, 1855,77 грн інфляційних втрат, 2365,11 грн - три проценти річних та 9218,41 грн - пені. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на оплату судового збору та витрати на оплату правничої допомоги.
04.11.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху та надав позивачеві строк для усунення недоліків.
25.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, за якої суд дійшов висновку про відсутність перешкод для відкриття провадження у справі, разом з тим, зобов'язав позивача повторно надати до суду докази наявності у адвоката повноважень на підписання позовної заяви.
Ухвалою від 26.11.2020 року суд відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
09.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач частково заперечує проти задоволення позовних вимог в частині нарахування пені на суму 7 014, 66 грн та просить застосувати до вказаної вимоги наслідки спливу строку позовної давності, витрати позивача на професійну правничу допомогу покласти на останнього. Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши всі наявні документи у матеріалах справи № 910/16278/20, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно та безпосередньо оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Суд, з огляду на вірогідність доказів встановив, що 11.06.2018 між Комунальним підприємством «Київпастранс» (надалі - відповідач, покупець) та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «БУДСЕРВІС» (надалі - позивач, постачальник) уклали Договір №52.18-228 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю «частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху» код 34630000-2 за ДК 021:2015 (диск гальмівний, головки для тролейбусів) (Лот№ 1 - диск гальмівний, головки для тролейбусів), надалі - товар, а покупець сплатити за товар , визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Серед іншого сторони погодили наступне:
Пункт 3.1. Договору - сума цього Договору (ціна Договору) визначається згідно з Специфікацією (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього Договору і становить 1 235 000, 00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 247 000, 00 грн, разом ціна Договору становить 1 482 000, 00 грн з ПДВ.
Пункт 4.1. Договору - розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Пункт 5.3. Договору - поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації (додаток №1 до Договору) виходячи з їх виробничої необхідності.
Додатковою угодою №1 від 26.12.2018 до Договору на продовження строку дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початок 2019 року, в тому числі сторони внесли зміни до п. 3.1. Договору, зокрема, ціна Договору разом з ПДВ в новій редакції становить 1 771 356, 00 грн.
Як стверджує позивач та підтверджено матеріалами справи, позивачем було здійснено поставку а відповідачем прийнято товар на загальну суму 86238, 00 грн. Зокрема, вказане підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000740 від 18.07.2019, №РН-0000741 від 18.07.2019 та № РН-0001166 від 22.11.2019, що підписані позивачем та відповідачем без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару з боку останнього.
Однак, позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам п. 4.1. Договору не здійснив оплату вартості поставленого товару, у зв'язку з чим він, 27.05.2020 надіслав на адресу відповідача претензію №31 про сплату заборгованості в тому числі за видатковими накладними від 18.07.2019, 22.11.2019, докази надсилання чого наявні в матеріалах справи.
Оскільки, відповідачем вимоги вказаної претензії виконані не були, позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку суму основної заборгованості у розмірі 86 238, 00 грн, пеню у розмірі 9 218, 41 грн, 3 % річних у розмірі 2 365, 11 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 1 855, 77 грн.
В свою чергу, відповідач у своєму відзиві факт поставки товару позивачем у відповідному розмірі та наявність заборгованості відповідача перед позивачем в частині здійснення оплати вартості поставленого товару жодним чином не заперечує. При цьому, відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 7 014, 66 грн, оскільки позивач заявляючи вказані вимоги за видатковими накладними № РН-0000741 та РН-0000740 пропустив передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності в один рік від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Будсервіс» підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
У відповідності до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також, відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити вартість товару. До відносин поставки неврегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Разом з тим, ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що згідно укладених між сторонами Специфікацій до Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар без зауважень згідно видаткових накладних на загальну суму 86 238, 00 грн.
Як встановлено судом вище, пунктом 4.1. Договору сторони узгодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Відтак, за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-00000740 та № РН-0000741 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 11.10.2019; за видатковою накладною від 22.11.2019 №0001166 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 19.02.2020.
В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вартості поставленого товару на загальну суму 86 238, 00 грн, та відповідач таких доказів до суду не надав, факт наявності заборгованості у відзиві жодним чином не заперечив.
З огляду на встановлене вище, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 86 238, 00 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань за Договором нарахував пеню в сукупному розмірі 9 218, 41 грн, 3 % річних в розмірі 2 365, 11 грн, а також інфляційні втрати - 1 855, 77 грн.
Згідно п. 7.3. Договору - за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З умов Договору не вбачається, що сторони погодили інший, аніж передбачений в ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій.
Згідно п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як встановлено судом вище, за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-00000740 та № РН-0000741 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 11.10.2019, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань за вказаними накладними з 12.10.2019; за видатковою накладною від 22.11.2019 №0001166 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 19.02.2020, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань за вказаною накладною з 20.02.2020.
Згідно поданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-0000740 та №РН-0000741 вбачається, що пеню позивач нараховує з 26.10.2019 по 12.04.2019 (в межах шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України), а 3 % річних та інфляційні втрати з 12.10.2019 по 21.10.2020.
Відтак, суд, перевіривши за допомогою ІПС «Ліга:Закон» правильність нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 в межах визначених ним періодів встановив, що розрахунок пені проведений позивачем є правильним, так само як і розрахунок 3 % річних, Разом з тим, розрахунок інфляційних втрат є помилковим, та за розрахунком суду судом інфляційних втрат за видатковою накладною №РН-000740 становить 1051, 40 грн, а не 762, 12 грн як визначено позивачем, а за видатковою накладною №РН-0000741 становить 912, 69 грн, а не 632, 76 грн як визначено позивачем, однак, з огляду на межі позовних вимог суд задовольняє позовні вимоги в межах суми, що визначена позивачем.
Перевіривши за допомогою ІПС «Ліга:Закон» правильність нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат за видатковою накладною №РН-0001166 встановив, що сума пені та 3 % річних визначена позивачем є арифметично правильною, періоди нарахування визначені вірно. Разом з тим, проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат є помилковим та за розрахунком суду становить 772, 62 грн, а не 494, 08 як визначено позивачем, однак, враховуючи те, що суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, суд задовольняє інфляційні втрати у визначеному позивачем розмірі.
Одночасно, у своєму відзиві відповідач здійснив заяву щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог щодо нарахування пені за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-0000740 та №РН-0000741, з приводу чого суд зазначає наступне:
Як встановлено судом, період за який нараховується пеня за означеними видатковими накладними розпочався 12.10.2019.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відтак, позовна давність до вимог про стягнення неустойки за спірними видатковими накладними розпочалась 12.10.2019.
Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
В даному випадку матеріалами справи не підтверджено та самим Договором не встановлено того, що сторони дійшли згоди про збільшення позовної давності за вимогами про стягнення пені, у зв'язку з чим, суд погоджується з висновками відповідача щодо того, що до вимог про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, судом встановлено, що право позивача на отримання оплати вартості поставленого товару за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 порушено, однак позивач звернувся до суду за захистом порушеного права лише 26.10.2020 та відповідачем здійснено заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сукупному розмірі 7 014, 66 грн.
Разом з тим, решта позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за видатковими накладними №РН-0000740, №РН-0000741 та №РН-0001166 в сукупному розмірі 2 365, 11 грн та 1 855, 77 грн, а також в частині стягнення пені за видатковою накладною №РН-0001166 в розмірі 2 203, 75 грн є обґрунтованими та доведеними, а отже підлягають задоволенню.
З приводу розподілу заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сукупному розмірі 5 500, 00 грн суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт , платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.
Згідно п. 4.2. Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2020 порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), розмір гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, здачі-прийняття послуг (робіт) тощо визначаються в додатках до цього договору, які є його (договору) невід'ємною частинами.
Разом з тим, згідно Додатку №6 до Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2020, зокрема згідно п. 1 встановлено, що у комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» наявна заборгованість перед клієнтом за Договором №52.18-228 від 11.06.2018.
Пунктом 2 Додатку №6 до Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що клієнт доручає Адвокатському бюро надати послуги по стягненню вказаної заборгованості за вищевказаним Договором у судовому порядку.
Пунктом 3 Додатку №6 до Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського бюро за надання вказаних послуг, з урахуванням часу який буде витрачено, складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката Клименка М. С., та з урахуванням фінансового стану Клієнта, становить суму грошових коштів в розмірі 5 500, 00 грн без ПДВ.
Згідно пункту 5 Додатку №6 до Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що клієнт зобов'язується оплатити вартість послуг в строк до 30.09.2020 включно.
Відтак, саме Додатком №6 до Договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 визначено які саме адвокатські послуги будуть надані ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «БУДСЕРВІС», в якій судовій справі, вартість таких послуг та строк їх оплати.
15.09.2020 Адвокатським бюро було виставлено рахунок №6 за оплату гонорару за надання правової допомоги (згідно Додатку №6 від 15.09.2020 до Договору №001 від 15.09.2020) в розмірі 5 500, 00 грн.
Однак, подане платіжне доручення №957 від 06.10.2020 містить призначення платежу: «Сплата гонорару за надання правової допомоги згідно Додатку №3-14 від 15.09.2020 до Договору №001 від 15.09.2020». В матеріалах справи відсутній Додаток №3-14 зі змісту якого суд міг би встановити обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу та їх дійсний обсяг, оскільки згідно вказаного платіжного доручення сплачено гонорар в розмірі 66 000, 00 грн, замість 5 500, 00 грн заявлених в попередньому (орієнтовному) розрахунку, що міститься в позовній заяві.
Згідно ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів сплати вартості за надані адвокатським бюро послуги в розмірі 5 500, 00 грн згідно Додатку №6 до Договору №001, жодним чином не пояснив причину подання платіжного доручення №957 за сплату наданих послуг згідно Додатку №3-14 до Договору №001 у розмірі 66 000, 00 грн, відтак не довів, що вказаним доручення були сплачені витрати на професійну правничу допомогу саме в господарській справі №910/16757/20.
За таких обставин, судові витрати позивача, що складаються з витрати на професійну правничу допомогу покладаються на останнього.
Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У відповідності до ч.9 ст. 129 ГПК України У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. За таких обставин та з огляду на те, що саме дії відповідача стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, судові витрати в частині сплаченого судового збору покладається на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «БУДСЕРВІС» до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНРС» задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Набережне шосе, буд. 2, м. Київ 70, 04070, ідентифікаційний код: 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (вул. Володимирська, буд. 152-А, м. Ковель, Волинська область, 45006, ідентифікаційний код 21745856) 86 238 (вісімдесят тисяч двісті тридцять вісім) грн 00 коп. - основного боргу, 2 203 (дві тисячі двісті три) грн 75 коп. - пені, 2 365 (дві тисячі триста шістдесят п'ять) грн 11 коп. - 3 % річних, 1 855 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 77 коп. - інфляційних втрат, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. - судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 7 014, 66 грн пені - відмовити.
4. Судові витрати позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких