ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.02.2021Справа № 910/19673/20
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Казимира Малевича, буд. 31, м. Київ, 03150)
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (вул. Кирилівська, буд. 40, м. Київ, 04080)
про стягнення 19 238,90 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 19 238,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19673/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), визначено сторонам строк на подання документів.
08.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з викладеною у ньому заявою про поновлення строку для подачі відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 поновлено відповідачу строк для подання відзиву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/19673/20 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.05.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 5346855-02-14-01, застрахованим транспортним засобом за яким значиться автомобіль «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , 2013 року випуску.
11.10.2018 в м. Києві на бульварі Дружби Народів сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , автомобіля «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , та напівпричепу King, д.н.з. НОМЕР_3 ,
В результаті вказаної ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 .
12.10.2018 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання події з наземним транспортним засобом (заява на виплату страхового відшкодування).
Згідно з рахунком № 1088 від 27.10.2018, виставленим ТОВ «Актив Моторс», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , визначена у загальному розмірі 20 238,90 грн.
Відповідно до акта виконаних робіт № 5000 від 23.01.2019 вартість ремонту вказаного автомобіля склала 20 437,76 грн.
Крім того, відповідно до Звіту про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 22521 від 05.11.2020, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 11.10.2018 дорівнював 0,00.
05.12.2018 страховиком складено страховий акт № 11683-02, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 14 102,90 грн.
14.12.2018 страховиком складено додаток № 1 до страхового акта № 11683-02, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування додатково у розмірі 6 136,00 грн.
На виконання умов договору позивач здійснив виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 20 238,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 27232 від 05.12.2018 та № 27940 від 14.12.2020.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику як потерпілій у ДТП особі на підставі договору добровільного страхування, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 19 238,90 грн.
Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач посилається на відсутність судового акта, на підставі якого можна дійти висновку про порушення водієм, цивільно-правова відповідальність якого на дату ДТП була застрахована у відповідача за полісом № АК7317051, Правил дорожнього руху, тобто відсутні докази наявності вини та протиправної поведінки водія ОСОБА_2 .
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
При цьому, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
При цьому, суд при розгляді справи, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність вини в діях, в даному випадку водія ОСОБА_2 .
Отже, відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 75 ГПК України таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2018 у справі № 910/20412/16.
Отже, оскільки відсутність преюдиційного доказу вини особи, зокрема, постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності, у завданні шкоди не позбавляє суд можливості самостійно встановити ці обставини у ході розгляду господарської справи на підставі поданих доказів.
Наведене вище спростовує доводи відповідача про те, що судовий акт є єдиним доказом вини особи у вчиненні ДТП.
Дійсно, в матеріалах справи відсутня постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винуватця спірної ДТП. Так, відповідно до інформації, що міститься у відкритому доступі на офіційних інтернет-ресурсах https://court.gov.ua/fair/ та https://reyestr.court.gov.ua/ станом на даний час справа № 757/51963/18-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 до цього часу не розглянута.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вини ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_4 , під час спірної ДТП 11.10.2018 позивачем подано відповідь від Національної поліції України у формі витягу з ЦБД МТСБУ, згідно з якою правопорушником у спірній ДТП значиться вказана особа у зв'язку з порушенням вимог п. 13.3 ПДР (порушення правил зустрічного роз'їзду), серія та номер протоколу - БД067668.
З огляду на принципи змагальності та вірогідності доказів у господарському праві, за відсутності доказів протилежного, суд приймає до уваги вказаний документ в якості доказу вини ОСОБА_2 у спірній ДТП.
Ураховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, згідно з полісом № АК/7317051.
Поряд з викладеним, суд звертає увагу, що позивач звертався до відповідача із регресною вимогою № 10359 від 21.12.2018. При цьому, надані позивачем та відповідачем до суду редакції вказаної вимоги відрізняються між собою.
Суд зазначає, що бере до уваги в якості належного доказу регресну вимогу, надану відповідачем як належно оформлену, що має печатку та підпис уповноваженої особи Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО".
У відповідь на вказану вимогу листом № 173/18 від 16.01.2019 відповідач повідомив позивача про те, що виплата страхового відшкодування припиняється до отримання документів: розгорнутої довідки поліції про ДТП від 11.10.2018, постанови суду щодо вини водія забезпеченого ТЗ в ПрАТ «УПСК», яка набрала законної сили.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє прийняте відповідачем рішення про задоволення вимоги або ж про відмову у виплаті страхового відшкодування на вказаній підставі.
Надалі Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення позовної вимоги до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, позивач виходив із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , який вказаний у рахунку, виставленому ремонтною організацією. При цьому, суд бере до уваги, що коефіцієнт фізичного зносу вказаного автомобіля станом на 11.10.2018 дорівнював 0,00 згідно зі Звітом про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу № 22521 від 05.11.2020.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Отже, враховуючи визначені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7317051 розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 19 238,90 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (вул. Кирилівська, буд. 40, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Казимира Малевича, буд. 31, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 31650052) страхове відшкодування в розмірі 19 238,00 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.02.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко