ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2021Справа № 910/16089/20
Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/16089/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "АЗУР ГРУП" (02081, місто Київ, Дніпровська набережна, будинок 19-А, ідентифікаційний код 37312682)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" (04209, місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 2, літера А, ідентифікаційний код 39907319)
Пр визнання недійсним пункту договору
Суддя Бондаренко - Легких Г.П.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Азур Груп" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним пункту договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що неустойка у вигляді пені, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, вже передбачена умовами договору (п. 6.4.), а тому нарахування штрафу згідно з п. 6.10. договору у розмірі 10 % від суми заборгованості, при її стягненні в судовому порядку, не узгоджується з положеннями ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. На підставі зазначеного, позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення п. 6.10. договору N 33/17 від 12.09.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Азур Груп", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП", як виконавцем.
28.10.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху, надав позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків з дня вручення ухвали від 28.10.2020.
10.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою суду від 28.10.2020.
16.11.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання до суду відзиву - впродовж 15 днів з дня вручення ухвали, а позивачу встановив строк для подання до суду відповіді на відзив - впродовж 15 днів з дня отримання відзиву.
27.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, до відзиву відповідачем додано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як встановлено матеріалами справи, 12.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп» (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія У.Б.К.» (надалі також - відповідач, виконавець) укладено Договір №33/17 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого предметом даного Договору є надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт на будівельному об'єктів «Будівництво житлового комплексу за адресою вул. Глушкова, 6, буд. 23 у Голосіївському районі м. Києва».
Серед іншого, сторони в п. 6.4. Договору вказали, що у разі порушення замовником строків оплати за Договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Пунктом 6.10. Договору сторони передбачили, що при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, замовнику додатково до суми заборгованості та пені нараховується штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
Позивач стверджує, що нарахування штрафу у розмірі 10 % від суми заборгованості передбаченого пунктом 6.10. Договору за своєю правовою природою підпадає під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами Договору, зокрема, пунктом 6.4., що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою 203 цього кодексу. За таких обставин, позивач вважає, що п. 6.10 Договору має бути визначений недійсним.
В свою чергу, відповідач у відзиві вказує на те, що п. 6.10. Договору не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки пеня та штраф є формами неустойки та одночасно видами штрафних санкцій, відтак є окремими та самостійними видами юридичною відповідальності. При цьому, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності, оскільки при укладенні Договору 12.09.2017 позивач був обізнаний про всі досягнуті між сторонами домовленості, відтак днем початку перебігу позовної давності для позивача є 12.09.2017, а, оскільки, до позовів про визнання правочину недійсним застосовується загальний строк позовної давності в три роки, строк позовної давності для звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним п. 6.10. Договору сплив 12.09.2020.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «БК «Азур Груп» , виходячи з наступного:
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Приписами статті 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Також згідно приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом вище, сторони укладаючи 12.09.2017 Договір передбачили в ньому, зокрема, відповідальність сторін, що виникає у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань.
Так, пунктом 6.4. Договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати за Договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Пунктом 6.10. Договору сторони передбачили, що при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, замовнику додатково до суми заборгованості та пені нараховується штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
При цьому, суд вважає помилковими висновки позивача, що в п. 6.10. Договору сторони вдруге передбачили нарахування пені виконавцем, яка вже передбачена п. 6.4. Договору. Оскільки, дослідивши зміст пунктів 6.4. та 6.10. Договору суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою штрафна санкція передбачена в п. 6.4. Договору є пенею, а в п. 6.10 Договору - штрафом.
Відтак, сторонами чітко визначено відповідальність позивача за порушення строків оплати виконаних робіт, при цьому, у разі стягнення пені в судовому порядку відповідач має право додатково нарахувати штраф, що обчислюється у відсотках від суми заборгованості, відтак передбачені в п. 6.4. та п. 6.10. Договору штрафні санкції за порушення умов Договору не є подвійною відповідальністю.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Окрім того, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зокрема, така правова позиція викладена у постановах у справах №917/194/18, №911/2813/17, № 910/6046/16, №923/760/16.
Також суд вказує, що сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Позивач, укладаючи 12.09.2017 Договір з відповідачем був обізнаний з приводу усіх домовленостей між сторонами, бажав його укладення, а отже настання відповідних наслідків в результаті його виконання.
Згідно частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою та спрямованою на досягнення певної мети.
Згідно із частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Приписами частини 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору та самостійно визначають розмір плати і порядок розрахунків.
Відтак, посилання позивача на те, що до Договору слід застосувати правила, встановлені ст. 215 ЦК України є безпідставними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови N 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позов не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Разом з тим, відповідач заявив у відзиву про стягнення на його користь з позивача витрат пов'язаних з розглядом справи, з приводу чого суд зазначає наступне:
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до п 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій , необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача у разі відмови в позові.
Відповідач, вказує на те, що ним понесено витрати на послуги поштового зв'язку з метою надіслання позивачеві відзиву та доданих до нього документів у розмірі 26, 00 грн.
Разом з тим, на підтвердження розміру понесених витрат відповідачем долучено фіскальний чек на суму 23, 00 грн, накладну та опис вкладення. Відтак, відповідачем документально підтверджено розмір витрат на суму 23, 00 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат пов'язаних з розглядом справи в розмірі 23, 00 грн, в стягненні витрат в розмірі 3, 00 грн - відмовити.
Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "АЗУР ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" про визнання недійсним пункту договору.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "АЗУР ГРУП" (02081, місто Київ, Дніпровська набережна, будинок 19-А, ідентифікаційний код 37312682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" (04209, місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 2, літера А, ідентифікаційний код 39907319) 23 (двадцять три) грн 00 коп. - судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
3. Решта судових витрат відповідача пов'язаних з розглядом справи в розмірі 3, 00 грн покласти на відповідача. Витрати позивача зі сплати судового збору покласти на позивача.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких