ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.02.2021Справа № 910/18388/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"
про виселення,
Представники сторін:
від позивача: Максюта Е.А.,
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю виселення відповідача з орендованого приміщення у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4438 від 01.09.2009.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 суд прийняв позовну заявудо розгляду, відкрив провадження у справі а призначив підготовче засідання на 16.12.2020.
16.12.2020 через відділ діловодство господарського суду міста Києва від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечує.
В підготовче засідання 16.12.2020 представник відповідача не з'явився, подав клопотання про відкладення судового засідання.
Суд, не входячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача задовольнити, відкласти підготовче засідання на 13.01.2021.
29.12.2020 через відділ діловодство господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 13.01.2021 представники сторін не з'явилися.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.02.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2021 підтримав свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та надав додаткові письмові пояснення.
За клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 13.02.2021 оголошувалась перерва до 17.02.2021.
16.02.2021 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача О.С. Коцар не зможе прийняти участь в даному судовому засіданні у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. Крім того, відповідач зазначає, що інші представники також зайняті в інших справах.
Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.
Суд, розглянувши дане клопотання, доходить до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Оскільки представником відповідача не надано суду жодних доказів, які б підтверджували участь представників відповідача в інших судових засіданнях, суд не визнає причини неявки представника відповідача в судове засідання поважними.
В судовому засіданні 17.02.2021 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець, позивач) та Закритим акціонерним товариством Український мобільний зв'язок» (на даний час Приватне акціонерне товариствщ "ВФ Україна") (орендар, відповідач) укладений договір оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - загальною площею 28,00 кв.м. ( частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м. (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2009 і становить 40128,00 (13 кв.м.) та 208 244,00 (15 кв.м.).
Відповідно до п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення обладнання стільникового зв'язку (частина приміщення технічного поверху площею 13 кв.м.) та антен (3-х антеномісць на площі 15,00 кв.м.)
Стан майна на момент укладення договору, визначається в акті приймання - передавання за узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря (п. 1.3. договору).
Згідно із п. 2.1., п. 2.3., п. 2.4 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.
Відповідно до Акту приймання-передачі від 01.09.2009 позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - загальною площею 28,00 кв.м. (частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м.) (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка».
Пунктом 10.6. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря, ліквідації орендаря.
В пункті 10.1. договору встановлено, що договір укладено строком на 1 рік, з 01.09.2009 до 01.08.2012 включно.
Згідно із п. 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
14.02.2013 між сторонами була підписана додаткова угода до договору, відповідно до якої строк дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців, з 01.08.2012 по 01.07.2015.
В подальшому, з урахуванням п. 10.4. договору, даний договір був пролонгований до 01.06.2018.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що у зв'язку із закінченням 01.06.2018 строку дії договору, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, на адресу відповідача направлено заяву № 30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди №4438 від 01.09.2009, якою було відмовлено відповідачу у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін.
Згідно з указаною заявою позивач вимагав від відповідача повернення майна та доручив балансоутримувачу (Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка») прийняти майно з орендного користування.
Позивач вказує, що після припинення дії договору оренди відповідач втратив статус орендаря, однак продовжує незаконно використовувати державне нерухоме майно без належних правових підстав.
З урахування наведених обставин, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву заявлено позов про виселення відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - загальною площею 28,00 кв.м. (частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м.) (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка».
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно із п. 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
14.02.2013 між сторонами була підписана додаткова угода до договору, відповідно до якої строк дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців, з 01.08.2012 по 01.07.2015.
В подальшому, з урахуванням п. 10.4. договору, даний договір був пролонгований до 01.06.2018.
Приписами статті 284 Господарського кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
У відповідності до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною другою статті 291 ГК України встановлено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Пунктом 10.6. договору оренди також, передбачено, що чинність договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
За змістом пункту 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Як встановлено судом, у відповідності до п. 10.4. договору, даний договір був пролонгований до 01.06.2018.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зі змісту статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення можуть бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.
При цьому, законодавчо не встановлений початок перебігу строку для надіслання заяви однією із сторін про припинення або зміну умов договору. Отже, в даному випадку має значення лише те, чи збіг встановлений місячний термін для заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди після закінчення терміну дії такого договору, оскільки саме із його закінченням пов'язане продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частина друга статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Відповідна заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
В матеріалах справи міститься заява № 30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2009, якою було відмовлено відмовлено відповідачу у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін.
Згідно із вказаною заявою позивач вимагав від відповідача повернення майна та доручив балансоутримувачу (Державному підприємству «Національний центр Олександра Довженка» ) прийняти майно з орендного користування.
В підтвердження направлення заяви №30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2009, позивач надав суду належним чином засвідчену ксерокопію рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу даного листа.
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт отримання від позивача заяви №30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2009.
З урахуванням встановлених обставин, оскільки заяву №30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди направлено позивачем відповідачу з дотриманням приписів ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та докази такого направлення наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що договір оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2009 припинив свою дію з 01.06.2018.
У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України).
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.
Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов'язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
При розгляді справи судом встановлено, що позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
З урахуванням встановлених обставин, оскільки заяву №30-06/6794 від 27.06.2018 про припинення чинності договору оренди направлено позивачем відповідачу з дотриманням приписів ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та докази такого направлення наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що договір оренди №4438 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2009 припинив свою дію з 01.06.2018.
Посилання відповідача на те, що строк дії договору було продовжено, з огляду на те, що відповідач здійснює сплату орендних платежів, визнаються судом безпідставними, оскільки, у відповідності до п. 3.11 договору, відповідач здійснює орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання.
Суд, також вважає необґрунтованими посилання відповідача на порушення його переважного права на оренду є безпідставними, а обставини викладені у відзиві свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
Щодо доводів відповідача про неприпустимість суперечливої поведінки позивача суд вказує на те, що отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання орендованого майна не засвідчує суперечливу поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі.
Приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України на наймача покладено обов'язок у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
У відповідності до п. 5.10 договору, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової ) орендованого майна з вини орендаря.
Згідно з п. 5.10 договору, у разі припинення або розірвання цього договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу/орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального зносу фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини відповідача (орендаря).
Пунктами 10.9 та 10.10 договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається відповідачем позивачу/балансоутримувачу.
Майно вважається повернутим орендодавцеві/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (відповідача).
Відповідач, в порушення вимог закону та договору оренди, орендовані ним нежитлові приміщення загальною площею 28,00 кв.м. (частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м.) (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» не звільнив та по акту приймання-передачі не повернув.
Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положення ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі.
Водночас, обов'язок орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди, тобто фактично виселитись з орендованого приміщення, у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також умовами укладеного між сторонами договору.
Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії договору оренди, орендодавець вправі заявити позовні вимоги про виселення орендаря з орендованого приміщення як примусове виконання обов'язку в натурі.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач після закінчення строку дії договору не повернув та не звільнив нежитлові приміщення загальною площею 28,00 кв.м. (частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м.) (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про виселення відповідача із вказаного приміщення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про задоволення позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про виселення Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" в примусовому порядку з державного нерухомого майна - загальною площею 28,00 кв.м. (частину приміщення технічного поверху площею 13,00 кв.м., та частину даху будівлі корпусу №6 площею 15,00 кв.м.) (далі - майно), розміщене за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка».
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Виселити Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ідентифікаційний код 14333937) в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна загальною площею 28,00 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1 (що перебуває на балансі Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка»).
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) судовий збір у розмірі 2 102 грн. 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.02.2021.
Суддя Т. Ю. Трофименко