ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2021Справа № 910/18206/20
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (Україна, 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код: 20080515)
про стягнення 45 334,43 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна " (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 45 334,43 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
21.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позову заперечує, оскільки позивачем при зверненні до суду з позовом не було зменшено страхове відшкодування на суму франшизи (2 000,00 грн), передбаченої Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/4197074.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
12.11.2018 близько 21 год. 30 хв. по вул. Люстдорфська дорога, біля буд. 168 в м. Одеса відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Київського районного суду міста Одеси від 25.01.2019 у справі № 520/19223/18 (провадження № 3/520/120/19) ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був застрахований у позивача на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.134983 від 31.08.2018.
13.11.2018 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку по договору страхування Авто Каско та виплату страхового відшкодування.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком ремонтної організації (ТОВ "Джерман-Автоцентр") № ZCC0012512 від 16.11.2018 вартість ремонту автомобіля "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 45 334,43 грн.
За змістом наявного в матеріалах справи Звіту № 205644 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 26.11.2018, вартість (розмір) збитків, заподіяних транспортному засобу "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, станом на дату оцінки, становить 46 885,32 грн (включаючи ПДВ на ремонтні роботи, запасні частини, матеріали фарбування).
На підставі Страхового акту № UA2018111200067/L01/01 від 17.12.2018 та Розрахунку страхового відшкодування до Страхового акту, відповідно до яких розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, складає 45 334,43 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 45 334,43 грн, яке було перераховано на рахунок ТОВ "Джерман-Автоцентр", що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 24101 від 18.12.2018.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу заяву №1239879 від 30.05.2019 про виплату страхового відшкодування в розмірі 45 334,43 грн, у відповідь на яку відповідач у листі вих. № 01-04-11769 від 31.01.2020 повідомив позивача, що після отримання звіту експерта-оцінювача про встановлення розміру матеріального збитку (з урахуванням експлуатаційного зносу за наявності підстав для цього), вимога позивача буде розглянута з прийняттям рішення щодо здійснення страхового відшкодування та визначення його суми відповідно до чинного законодавства.
07.02.2020 позивачем було направлено відповідачу лист вих. № 1294714, 1290638, 1239879, 1294713 від 06.02.2020, в якому, серед іншого, позивач зазначив, що за заявою №1239879 виплата страхового відшкодування була проведена на підставі рахунку СТО, копія якого була надана відповідачу разом із заявою від 30.05.2019, в доповнення до заяви №1239879, на вимогу відповідача, позивачем було надано Звіт № 205644 від 26.11.2018. Вказаний лист був отриманий відповідачем 25.02.2020, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення № 0530026579650, проте залишений відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 45 334,43 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.134983 від 31.08.2018, та виплати, на підставі заяви страхувальника, Страхового акту № UA2018111200067/L01/01 від 17.12.2018 та Розрахунку страхового відшкодування до Страхового акту, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 45 334,43 грн, яке було перераховано на рахунок ТОВ "Джерман-Автоцентр", що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №24101 від 18.12.2018.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Централізованої бази даних М(Т)СБУ цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП, була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/4197074, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відтак, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Наведеними нормами закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частина 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
За доводами позивача, страхове відшкодування було виплачено своєму страхувальнику (потерпілому) на підставі рахунку ремонтної організації - ТОВ "Джерман-Автоцентр" №ZCC0012512 від 16.11.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 за № 1074/8395 (далі - Методика у редакції станом на дату ДТП).
Відповідно до п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого транспортного засобу НОМЕР_3 вбачається, що рік випуску автомобіля "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2015, відтак в силу вказаних вище положень чинного законодавства України значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.
Доказів наявності винятків, що передбачені п. 7.39 Методики, відповідачем суду не надано.
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Звіту № 205644 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 26.11.2018, вартість (розмір) збитків, заподіяних транспортному засобу "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, становить 46 885,32 грн (з урахування значення коефіцієнту фізичного зносу Ез = 0), тобто вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля перевищує виплачену позивачем своєму страхувальнику суму страхового відшкодування.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Частиною 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/4197074 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, франшиза - 2 000,00 грн, отже доводи відповідача щодо необхідності зменшення виплаченого позивачем страхового відшкодування на суму франшизи, передбачену вказаним полісом, є обґрунтованими, відтак до сплати відповідачем підлягає страхове відшкодування в розмірі 43 334,43 грн (45 334,43 - 2 000,00).
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 43 334,43 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 009,27 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (Україна, 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код: 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312) страхове відшкодування в розмірі 43 334 (сорок три тисячі триста тридцять чотири) грн 43 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 009 (дві тисячі дев'ять) грн 27 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 92,73 грн покласти на позивача.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 22.02.2021
Суддя О.В. Нечай