вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"22" лютого 2021 р. Cправа № 902/1241/20
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю - виробничо-комерційне підприємство "ТЕРЕЗИ" (вул. Сергія Зулінського, буд. 46, м. Вінниця, 21022)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Світло Поділля" (вул. Пирогова, буд. 119А, м. Вінниця, 21037)
про стягнення 119054,61 грн.
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №б/н від 18.12.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю - виробничо-комерційне підприємство "ТЕРЕЗИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світло Поділля" про стягнення 119054,61 грн заборгованості, з яких 107160,00 грн - основного боргу, 6354,59 грн - інфляційних втрат та 5540,02 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №30 від 04.03.2019, в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Ухвалою суду від 22.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1241/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала вручена позивачу, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, яке наявне в матеріалах справи.
Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.
Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Пирогова, буд. 119А, м. Вінниця, 21037. Конверт з ухвалою повернуто до суду 28.01.2021 з відміткою поштового відділення «За закінченням встановленого строку зберігання».
Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов'язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.
Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
04 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю - виробничо-комерційне підприємство "ТЕРЕЗИ" (позивач, за договором Продавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світло Поділля" (відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 30 (надалі Договір).
Згідно з предметом Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець зобов'язується прийняти даний товар для використання в господарській діяльності і оплатити його вартість на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1. Договору).
Сума Договору визначається сумою вартості видаткових накладних, оформлених Продавцем (п. 2.1. Договору).
Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю виміру, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватися у відповідності до даного Договору, вказуються у накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Загальна кількість товару необмежена і залежить від наявних потреб Покупця. Остаточно загальна кількість товару визначається на підставі даних, зазначених у видаткових накладних по накопичувальній системі (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).
Поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії даного Договору, згідно заявок Покупця. Умови поставки: по домовленості сторін (поставка автотранспортом Продавця, самовивіз). Покупець зобов'язаний під'їзні шляхи до будівельного об'єкта в межах будівельного майданчика підтримувати в належному стані для можливості безперебійного постачання продукції (п. 4.1. та п. 4.2. Договору).
Оплата за товар здійснюється Покупцем на основі виставлених Продавцем рахунків або накладних шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Датою поставки вважається дата передачі товару, вказана в товарній накладній (п. 5.1. Договору).
Приймання продукції за кількістю-якістю здійснюється під час отримання товару представником Продавця (п. 6.1. Договору).
Продавець зобов'язується: Відвантажити Покупцю товар по ціні, кількості та асортименту, вказаних у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору; Надати Покупцю пакет необхідних документів: накладна, податкова накладна, паспорт якості (п. 7.1. Договору).
Покупець зобов'язується: Надати «Продавцю» доручення на отримання товару; Прийняти товар за кількістю та якістю відповідно до п.5.1. даного Договору; Здійснити оплату товару згідно п.5.1. даного Договору (п. 7.2. Договору).
3а порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені ним збитки, в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 8.1. Договору).
Будь-які зміни і доповнення до даного Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені у письмовій формі і підписані двома сторонами. Всі доповнення до даного Договору с його невід'ємною частиною. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019р. (п. 10.1. та п. 10.2. Договору).
Згідно з видатковою накладною № 63 від 29.03.2019 позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 107160,00 грн.
Як зазначено позивачем в позовній заяві відповідач за поставлений товар не розрахувався разом з тим станом на 31.05.2019 визнав заборгованість, що підтверджується обопільно підписаним актом звірки взаємо розрахунків на суму 107160,00 грн. (а.с. 14).
В зв'язку з несплатою відповідачем поставленого товару, позивач направив на адресу відповідача вимогу № 31 від 05.12.2019 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 107160,00 грн.
Відповідач відповіді на вимогу не надав заборгованість за договором не оплатив.
З огляду на викладене позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 119054,61 грн заборгованості, з яких 107160,00 грн - основного боргу, 6354,59 грн - інфляційних втрат та 5540,02 грн - 3% річних.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті товару.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару, за якими згідно зі ст. 712 ЦК України одна сторона продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов'язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем не виконано.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 107160,00 грн. правомірною та обґрунтованою.
Крім суми основного боргу, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 6354,59 грн - інфляційних втрат та 5540,02 грн - 3% річних за період з 30.03.2019 по 18.12.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Оскільки товар отриманий Відповідачем 29.03.2019, що підтверджується належними та допустимими доказами, тому, в силу означеної статті відповідно, строк оплати за товар у Відповідача настав з 30.03.2019 р., і отримання, але нездійснення Відповідачем оплати товару є порушенням договірних зобов'язань. Тобто, обов'язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару виник в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частина 1 статті 265 ГК України), а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Таким чином, оскільки заявлені до стягнення розмір 3% річних та інфляційних втрат, обрахований судом в межах вказаного позивачем періоду, є арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 6354,59 грн - інфляційних втрат та 5540,02 грн - 3% річних підлягають задоволенню.
За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).
Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення оплати за поставлений товар.
За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світло Поділля" (вул. Пирогова, буд. 119А, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 41967890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - виробничо-комерційне підприємство "ТЕРЕЗИ" (вул. Сергія Зулінського, буд. 46, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 20115337) 107160,00 грн - основного боргу, 6354,59 грн - інфляційних втрат, 5540,02 грн - 3% річних та 2102,00 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 22 лютого 2021 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Сергія Зулінського, буд. 46, м. Вінниця, 21022)
3 - відповідачу (вул. Пирогова, буд. 119А, м. Вінниця, 21037)