15.02.2021 року м.Дніпро Справа № 904/3094/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від відповідача-2: Нугаєва В.В., ордер серія АЕ № 1045792 від 15.01.2021 р., адвокат;
представники позивача та відповідача -1 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020, ухвалене суддею Крижним О.М. (м. Дніпро), повний текст якого підписаний 16.11.2020, у справі №904/3094/20
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до відповідача-1: Селянського (фермерського) господарства "Весела долина", с. Семенівка Томаківського району Дніпропетровської області
відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Томаківка Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у розмірі 1 054 745,26 грн.,
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути солідарно з Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" та ОСОБА_1 заборгованість за договором №б/н від 10.03.2011 в розмірі 1 054 745,26 грн., з яких:
- 1 004 782,43 грн. - заборгованість за кредитом;
- 39 772,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 10 190,77 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем-1 умов договору №б/н від 10.03.2011 в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів. Відповідно до договору поруки №POR1418635557823 від 15.12.2014 відповідач-2 поручився за виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до умов якого прийняв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором. Відтак, позивач просить стягнути заборгованість з відповідачів солідарно.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у цій справі позов задоволено частково.
Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 1 004 782,43 грн. та судовий збір у розмірі 15 071,74 грн. В задоволенні решти позовних вимог до Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" - відмовлено.
В задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 1 054 745,26 грн. - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду у відмовленій частині, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення господарського суду у відмовленій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача-1 - СФГ "Весела долина" відсотків за користування кредитом у сумі 39 772,06 грн., комісії за користування кредитом у сумі 10 190,77 грн; стягнути з відповідача-2 - ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в сумі 1 054 745,26 грн.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" відсотків за користування кредитом у розмірі 39 772,06 грн. та комісії за користуванням кредитом у розмірі 10 190,77 грн., а також щодо стягнення з ОСОБА_1 1 054 745,26 грн., зазначивши про припинення поруки та про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погодження сторонами в письмовій формі ціни договору, яка встановлена у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальності (штрафу, пені), допустивши грубе порушення норм цивільного права.
Висновки суду про те, що позивач не посилався на норму статті 1048 ЦК України для стягнення відсотків за кредитним договором, є безпідставними, так як згідно з принципом «jura novit curia» суд знає право, оскільки саме суд повинен дати правильну юридичну кваліфікацію фактичним обставинам, навіть якщо сторона на цю норму права не посилається.
Щодо пені, звертає увагу на те, що відповідна складова боргу позивачем заявлена не була, але при її наявності застосуванню також підлягає ч. 2 ст. 231 ГК України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Акцентує увагу на тому, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості відповідачами не спростований; відповідної довідки про відсутність заборгованості відповідачами не надано. Таким чином, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідачі його не повернули, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог.
Зауважує, що Позичальник, звернувшись в Банк із анкетою-заявою, погодився на те, що ця анкета-заява, Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи банку разом складають договір про надання банківських послуг. За своєю правовою природою такий договір є договором приєднання, який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому без можливості запропонувати свої умови договору. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Укладений договір про надання банківських послуг не визнаний недійсним і його правомірність презюмується, тому твердження заявника про те, що даний договір не містить усіх істотних для кредитного договору умов, тобто зміст кредитного зобов'язання сторонами не узгоджений, є помилковими. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 по справі № 208/9772/14 (провадження №161- 16995св18).
Відповідач-1, використовувавши кредитні кошти та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердив укладення кредитного договору із Банком на відповідних умовах.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін, підтримав свої доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Звертає увагу на те, що позивач самостійно збільшив відсоткову ставку по кредиту з посиланням на п. 3.18.4.1.3. Умов та правил надання банківських послуг, про що безпосередньо посилається в самій позовній заяві, але спеціальної додаткової угоди по поруці не укладалось. Жодних повідомлень щодо зміни умов кредитного договору, за яким відповідач-2 виступав поручителем, до відповідача-2 не надходило і останній ніякої згоди не давав на зміни умов поруки і не міг дати, оскільки не був про них повідомлений.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилася на підставі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.
Відповідач-1 - Селянське (фермерське) господарство "Весела долина" відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі № 904/3094/20; розгляд справи призначений в судовому засіданні на 20.01.2021.
Представник Позивача (скаржника), належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 21.12.2020, не з'явився.
Відповідно до відомостей Державного реєстру судових рішень, ухвала про відкриття апеляційного провадження від 21.12.2020 оприлюднена 23.12.2020.
Копію ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2020 автоматично через АСДС КП "ДСС" доставлено 21.12.2020 на офіційну електронну скриньку апелянта, а також на електронну пошту представника Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - адвоката Колодочка П.О.
В судовому засіданні 20.01.2021 через неявку представника позивача оголошено перерву до 15.02.2021.
Представник Позивача (скаржника), належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 15.02.2021, повторно не з'явився.
Відповідно до відомостей Державного реєстру судових рішень, ухвала суду від 20.01.2021, якою повідомлено сторони про дату наступного судового засідання, оприлюднена 21.01.2021.
Копію ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2021 автоматично через АСДС КП "ДСС" доставлено 20.01.2021 на офіційну електронну скриньку апелянта.
Крім того, представник Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - адвокат Колодочка П.О. про дату та час наступного судового засідання повідомлений особисто телефонограмою № 73 від 20.01.2021 о 15 год. 11 хв. за телефоном НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. ст. 2, 3 та 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання. Для доступу до судових рішень Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
При чому, згідно зі ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.
Як зазначалось вище, ухвала про відкриття апеляційного провадження була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому скаржник мав змогу ознайомитися з її змістом, в тому числі із датою та часом судового засідання.
Також відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Справа "Пономарьов проти України", "Олександр Шевченко проти України", "Трух проти України" та ін.).
Таку позицію також викладено в ряді рішень Верховного суду (ухвали від 22.01.2021 у справі № 911/1902/17, від 25.01.2021 у справі № 922/614/19, від 25.01.20221 у справі № 910/18950/19 та ін.).
Зокрема, відповідно до цих ухвал сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Отже, заявник апеляційної скарги, який був ініціатором апеляційного провадження та, відповідно, достеменно знав про його наявність, не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух судової справи, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень, тощо, тобто в розумні інтервали часу мав вживати заходів, щоб дізнатись про стан даного апеляційного провадження та зобов'язаний сумлінно користуватися наданими йому процесуальними правами.
Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника позивача.
В судовому засіданні 15.02.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення кредитного договору, строк дії договору, кредитний ліміт, графік повернення кредиту та сплати процентів, наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язань, обставин укладення договору поруки, строк дії даного договору, обсяг відповідальності поручителя.
Так, судом встановлено, що 10.03.2011 Селянським фермерським господарством "Весела долина" (відповідач-1) підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитка печатки (а.с. 24).
Згідно вказаної заяви, за поясненнями позивача, відповідач-1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 10.03.2011 та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Відповідно до 3.18.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Згідно з п. 3.18.1.1. Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Техніко-економічне обґрунтування кредиту-фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
Відповідно до п. 3.18.1.3 Умов - кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
У відповідності з п. 3.18.1.8. Умов - проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").
Згідно з п. 3.18.1.6 Умов ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).
Відповідно до договору, за поясненнями позивача, відповідачу-1 встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банкінг, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг (далі Умови).
В підтвердження виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 10.03.2011 Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" надано довідку про встановлення Селянському (фермерському) господарству "Весела долина" кредитних коштів у межах встановленого ліміту 50 000,00 грн. (а.с.35, т. 1). З наявного у справі розрахунку заборгованості за договором вбачається, що встановлений відповідачу-1 кредитний ліміт було збільшено.
Відповідно до розділу 3.18.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:
За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі -, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1. Умов).
При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо с обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п. 3.18.4.1.2. Умов).
У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3. Умов).
Під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4. Умов).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, кість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п.3.18.4.9 Умов).
Пунктом 3.18.4.4.Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку клієнт сплачує Банку 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня на попередній місяць, в порядку передбаченому Умовами.
Тобто, датою сплати комісії є 1-е число кожного місяця.
Відповідно до п. 3.18.5.1 Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п.3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 Умов, Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в п.3.18.4.1.3 Умов від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно п.3.18.2.3.4 Умов Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до п. 3.18.5.4 Умов - нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Згідно з п. 3.18.6.1 обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до Банку заяви на приєднання до Умов (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки) або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт/банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.
Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач-1 виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування.
Таким чином, за твердженням позивача, між позивачем та відповідачем-1 у справі укладено договір банківського обслуговування б/н від 10.03.2011, а згідно із заявою відповідач-1 взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання позичальником (відповідачем-1) своїх зобов'язань за договором, у останнього, станом на 02.04.2020 утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 054 745,26 грн., з яких: 1004782,43 грн. - заборгованість за кредитом; 39 772,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі за період з 12.12.2017 по 02.04.2020; 10190,77 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом за період з 01.02.2020 по 02.04.2020.
Причиною виникнення спору є, на думку позивача, неналежне виконання відповідачем-1 умов договору №б/н банківського обслуговування від 10.03.2011 в частині своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом.
Зобов'язання за спірним договором забезпечено договором поруки №РOR1418635557823 від 15.12.2014 (далі - договір поруки), укладеним між позивачем та поручителем - ОСОБА_1 (відповідач - 2), за умовами якого (п.1.1) предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Селянським (фермерським) господарством "Весела долина" зобов'язань за угодами приєднання до: розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, далі Угода-1, по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.1 "Угоди-1" - 0% річних;
- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.2. "Угоди 1" - 36 % річних;
- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3. "Угоди 1" - 56 % річних;
б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3 % від суми перерахувань;
в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
г) кредиту в розмірі 50 000,00 грн.
Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Відповідач-2 зазначає, що не надавав своєї згоди на збільшення своєї відповідальності за договором поруки, а відтак вважає поруку припиненою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що неповернення відповідачем-1 наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов'язань, тому в частині основного зобов'язання в розмірі 1 004 782,43 грн. позовні вимоги задовольнив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 39 772,06 грн. та комісії у розмірі 10 190,77 грн., місцевий господарський суд виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, і їх розмір, а також відповідальність у вигляді пені за порушення зобов'язань, в той же час, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Щодо відмови в позові до відповідача-2, то суд першої інстанції дійшов висновку, що договором поруки, зокрема, п.4.2 договору, передбачена письмова форма щодо змін та доповнень до цього договору, в той же час, матеріли справи не містять договору про внесення змін до договору поруки, укладеного між банком та відповідачем-2, в частині збільшення кредитного ліміту з 50 000,00 грн до 1 004 782,13 грн та, відповідно, збільшення обсягу своєї відповідальності. З огляду на збільшення кредитного ліміту без погодження з поручителем, суд дійшов висновку про припинення поруки в силу положень ч.1 ст.559 ЦК України.
Не погодившись з вказаним рішенням у відмовленій частині (відсотків за користування кредитом у сумі 39 772,06 грн., комісії за користування кредитом у сумі 10 190,77 грн) та відмови у позові до відповідача-2- ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1 054 745,26 грн. позивач подав апеляційну скаргу, тому в даному випадку суд апеляційної інстанції за приписами ч.1 ст.269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів у відмовленій частині позовних вимог погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За умовами указаної вище заяви від 10.03.2011 вбачається, що сторони, в порядку ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, погодили можливість встановлення банком клієнту на рахунок кредитного ліміту в разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком власних коштів).
Норма статті 1069 Цивільного кодексу України передбачає кредитування рахунка, відповідно до ч. 1, 2 якої якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, сторони фактично узгодили укладення договору банківського рахунку з можливістю його кредитування за умов відсутності на такому рахунку коштів та наявністю у банку вільних коштів (далі - договір).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Колегія суддів констатує, що у заяві позичальника від 10.03.2011 процентна ставка (відсотки за користування кредитними коштами) не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та розміру комісії.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію за користування кредитом і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.03.2011, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Згідно з Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: п.3.18.4.1 Умов передбачено, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:
За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі -, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1. Умов).
При необнулені дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо с обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п. 3.18.4.1.2. Умов).
У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3. Умов).
Під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4. Умов).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, кість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п.3.18.4.9 Умов).
Пунктом 3.18.4.4.Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку клієнт сплачує Банку 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня на попередній місяць, в порядку передбаченому Умовами.
Тобто, датою сплати комісії є 1-е число кожного місяця.
Згідно з п. 3.18.6.1 обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до Банку заяви на приєднання до Умов (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки) або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт/банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази погодження всіх істотних умов договору, зокрема, щодо погодження розміру та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії; розміру пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Доказів повідомлення клієнта про розмір ліміту матеріали справи також не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, з аналогічного питання зазначила, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10.03.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві-1 Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підписів і відбитка печатки домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, розміру комісії, надані банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. А тому посилання банку на те, що заяву Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" можна вважати договором приєднання, відхиляються судом як необґрунтовані.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку (у наданій позивачем редакції), оскільки вони не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього відсутній погоджений сторонами розмір процентів, пені, штрафу, тощо, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який містяться в матеріалах даної справи не визнається відповідем-1 та не містить його підпису, тому його умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.03.2011 шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за користування кредитом.
У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та відповідачем-1 - споживачем банківських послуг.
Суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 10.03.2011 у вигляді заяви про відкриття поточного рахунку, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 1004782,43 грн.
Заперечення відповідача-1 про те, що йому встановлено кредитний ліміт в розмірі 50000,00 грн. і лише в цій частині у позивача виникло право на звернення до суду від останнього місяця, у якому не відбулася сплата заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. не приймаються судом, оскільки згідно наявного у справі розрахунку та виписок з банківського рахунку вбачається, що відповідачу-1 збільшувався кредитний ліміт, та відповідач-1 користувався цими коштами та здійснював повернення кредитних коштів в межах збільшеного ліміту.
Так, 02.02.2020 позивачем винесено на прострочену заборгованість 976 193,37 грн., 26.02.2020 відповідачем-1 внесено в рахунок погашення кредиту 947604,31 грн., залишок заборгованості становить 28589,06 грн., який 11.03.2020 винесено на прострочення. 17.03.2020 відповідачем-1 заборгованість відповідача-1 становить 1 004 782,43 грн., яку 02.04.2020 винесено на прострочення.
З викладеного слідує, що відповідач-1 був обізнаний про збільшення кредитного ліміту та на власний розсуд користувався наявними на рахунку коштами.
Відтак, заперечення щодо відповідальності лише в межах ліміту 50 000,00 грн. є безпідставними.
Таким чином, господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з позичальника (відповідача-1) основної заборгованості в розмірі 1 004 782,43 грн. В задоволенні решти позовних вимог, а саме, - стягненні процентів у розмірі 39 772,06 та комісії у розмірі 10 190,77 грн. правомірно відмовив, оскільки у заяві позичальника від 10.03.2011 процентна ставка (відсотки за користування кредитними коштами) не зазначена; відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та розміру комісії.
В той же час, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин; позивачем не надано доказів погодження відповідачем-1 саме такої редакції Умов та правил, на які посилається позивач у позовній заяві.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд не мав жодних підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог, оскільки банк надав відповідачу-1 кредит, а відповідачі його не повернули, є безпідставними, так як спростовуються самим оскаржуваним рішенням, яким повністю стягнуто з відповідача-1 основну заборгованість за кредитом, нараховану позивачем.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про оплатність кредитного договору.
Згідно зі ст.536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною 2 ст.1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості не лише за тілом за кредиту, а відсотків за користування кредитом в розмірі 39 772,06 грн. та комісії за користування кредитом у сумі 10 190,77 грн.
Як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов'язань; Умови та Правила надання банківських послуги також не можливо визнати договором приєднання, оскільки вони неодноразово змінювались самим банком, тому неможливо встановити, до яких саме умов приєднався відповідач-1.
Колегія суддів зауважує, що, договір поруки, підписаний між позивачем та відповідачем-2, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний відповідачем-2 та не підписаний відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану відповідачем-1, поручився відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 10.03.2011 без будь-якого номеру (а.с. 48-49).
Також вищезазначена постанова Великої Палати Верховного Суду містила висновок про те, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивачем не заявлялись, отже, помилковим було стягнення цих сум в межах справи № 342/180/17 судами першої та апеляційної інстанцій.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що однією із основних засад і завдань господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, колегія суддів констатує, що дійшовши висновку, що між сторонами не обумовлена у письмовому вигляді ціна договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто встановлена договірна домовленість між сторонами в цій частині, в той час, як предметом і підставою позовних вимог позивачем зазначене стягнення основної заборгованості, відсотків, комісії саме за договором, суд не мав права самостійно задовольнити позовні вимоги в частині стягнення відсотків, як таких, що встановлені законом, зокрема ст.1048 ГПК України, на рівні однієї облікової ставки НБУ, а також пені (штрафу), встановлених ч. 2 ст. 231 ГК України, з огляду на те, що з такої підстави позовна вимога по стягненню відсотків, пені позивачем не заявлялась у позові.
При цьому колегія суддів наголошує, що стягнення відсотків з підстав встановлених актом законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України, позивачем заявлено лише на стадії подання апеляційної скарги; така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, отже, не приймається й судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.269 ГПК України.
В той же час, слід зауважити, що заявляючи, як позовну вимогу, стягнення відсотків з підстав встановлених законом, зокрема ст.1048 ЦК України, на стадії апеляційного перегляду рішення, позивач тим не менше, їх розмір визначив, не як одну облікову ставку НБУ, а згідно договору, відсутність якого в частині визначення відсотків та пені встановлено судом першої інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Селянським (фермерським) господарством "Весела долина" позивач дотримався вимог таких принципів цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, що передбачені п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов'язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
Так, за правилами, передбаченими абзацом третім частини третьої Цивільного кодексу України, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
Приписи частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі №6-43цс13, постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/7389/17 і від 29.05.2019 у справі №910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом третім частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
За змістом частини першої статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін.
Матеріали справи не містять договору про внесення змін до договору поруки укладеного між Банком та ОСОБА_1 на збільшення кредитного ліміту Селянського (фермерського) господарства "Весела долина" з 50 000,00 грн. до 1004782,43 грн., а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності. Судом не встановлено, а сторонами не спростовано, укладення будь-яких додаткових угод до договору поруки щодо збільшення такого кредитного ліміту.
Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача-2 ( ОСОБА_1 ) заборгованості з кредитом, процентами та комісією, оскільки порука за договором є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Такий правовий висновок щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) викладено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2020 у справі № 903/998/19.
З урахуванням викладеного в позові до відповідача-2 суд правомірно відмовив.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі № 904/3094/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі №904/3094/20 - залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.02.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя С.Г. Антонік