проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" лютого 2021 р. Справа № 917/1325/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Зубченко І.В., суддя Пушай В.І.
за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
за участю представників:
позивача - Костика А.І. (розпорядження №408-к від 30.09.2020, довіреність № 634 від 07.12.2020)
відповідача - Кремінця М.М. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000245 від 20.08.2015, договір про надання правової допомоги (витяг) № б/н від 02.04.2018)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вх. №88 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 у справі № 917/1325/20 (суддя Сірош Д.М.; повне рішення складено 09.12.2020)
за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2; код ЄДРПОУ 24388300)
до Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення грошових коштів
12.08.2020 Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до Господарського суду Полтавської області із позовними вимогами до Фізичної особи - підприємця Сьомик Ірини Григорівни про стягнення 54180,68 грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог міська рада посилається на те, що ФОП Сьомик І.Г. з 19.02.2019 по 10.08.2020 (включно) використовувала земельну ділянку площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 за адресою: АДРЕСА_2, на якій розташований належний їй на праві власності об'єкт нерухомого майна - вбудована перукарня з влаштуванням прибудови, без виникнення права власності та/або користування та без державної реєстрації цих прав.
Позивач стверджує, що ФОП Сьомик Ф.Г. за відсутності укладеного договору у заявлений до стягнення період зберігла кошти та не сплачувала орендну плату за користування відповідною земельною ділянкою, чим збільшила вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 у справі № 917/1325/20 в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
-у ФОП Сьомик І.Г. на праві приватної власності з 19.02.2019 перебуває вбудована перукарня з влаштуванням прибудови за адресою: АДРЕСА_2;
-земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 351 кв.м., сформована як об'єкт цивільних прав, має кадастровий номер 5310436100:06:003:0489 із цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг. Форма власності: комунальна власність. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 03.12.2012;
-позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту користування ФОП Сьомик І.Г. земельною ділянкою площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 в період з 19.02.2019 по 10.08.2020, оскільки в копії кадастрового плану цієї земельної ділянки не відображені контури об'єктів нерухомого майна, а матеріали справи не містять будь-яких доказів розміщення нерухомого майна на зазначеній земельній ділянці, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю та є підставою для відмови у позові.
Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 у справі № 917/1325/20 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а пов'язані із розглядом справи судові витрати покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги позивач вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про ненадання міською радою належних та допустимих доказів користування відповідачем земельною ділянкою площею 351 кв.м. з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 у період з 19.02.2019 по 10.08.2020, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), тоді як відповідачем, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, не надано доказів щодо використання земельної ділянки іншою площею для експлуатації та обслуговування вбудованої перукарні із влаштуванням прибудови, який належить останньому на праві власності, а також не надано доказів звернення до міської ради із відповідною заявою щодо використання землею у меншому розмірі. На даний час відповідачем не надано доказів щодо використання ним земельної ділянки іншою площею та доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі.
Також підставами для задоволення апеляційних вимог на думку позивача є те, що перебування у приватній власності відповідача з 19.02.2019 вбудованої перукарні з влаштуванням прибудови за адресою: АДРЕСА_2 на сформованій земельній ділянці площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 та її використання відповідачем для ведення підприємницької діяльності, підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 217353801 від 22.07.2020 та актом обстеження земельної ділянки, який складно спеціалістами підрозділів виконавчого комітету міської ради.
Крім того позивач наполягає, що проведений ним розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 19.02.2019 по 10.08.2020 (включно), здійснений чітко на підставі Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016 з правильним застосуванням вихідних даних, виходячи з актуального розміру нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 зазначену апеляційну скаргу позивача залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення виявленого недоліку з моменту отримання цієї ухвали шляхом надання суду у цей строк доказів сплати судового збору у розмірі 3153,00 грн.
18.01.2021 Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області усунуто недоліки поданої апеляційної скарги шляхом сплати та подання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 3153,00 грн. Разом із цим позивачем заявлено клопотання, в якому Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області просить забезпечити проведення судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції та визначити відповідальним за її проведення Крюківський районний суд м. Кременчука.
Ухвалою суду апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження у справі № 917/1325/20; відповідачу запропоновано у строк до 03.02.2021 подати до суду відзив на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду на 16.02.2021 о 14:30 год.; доручено Крюківському районному суду м. Кременчука забезпечити проведення відеоконференції у справі № 917/1325/20; участь сторін у судовому засіданні визнано необов'язковою.
01.02.2021 відповідач засобами поштового зв'язку направив до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1388 від 03.02.2021), в якому проти доводів скаржника заперечує, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що позивачем не доведено належними доказами факт використання відповідачем земельної ділянки площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489. Відповідач вказує на те, що вказана земельна ділянка декілька разів надавалася в оренду попередньому власнику нерухомого майна - ФОП Сьомику Г.Г. згідно відповідних договорів оренди, але площею у 352 кв.м. і саме задля закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в житловому будинку. Відтак факт завершення будівництва у лютому 2013 року шляхом прибудови перукарні зумовив зміну фактичного стану та виду використання земельної ділянки, а спірна земельна ділянка використовується в меншому розмірі, зокрема в межах площі побудованого об'єкта та лише для експлуатації прибудови. Так, згідно плану поверхів громадського будинку, загальна площа нерухомого майна з врахування двох поверхів складає 339,7 кв., тобто фактична площа зайнята нерухомим майном на спірній земельній ділянці становить 169 кв.м.
Відповідач стверджує, що позивачем не надано і у справі відсутні докази, які підтверджують фактичну площу використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 після завершення реконструкції нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2. Відповідач наполягає, що документів, які підтверджують фактичний розмір землі, що перебуває у користуванні відповідача з урахуванням існуючого об'єкта нерухомості після здійсненої реконструкції, у позивача немає і у справі такі докази відсутні.
На думку відповідача відсутність контурів будь-якого нерухомого майна на кадастровому плані земельної ділянки та схемі земельної ділянки, та ненадання позивачем доказів розміщення нерухомого майна, його ідентифікуючих ознак та розміру фактично зайнятої відповідачем спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, унеможливлює визначення розміру орендної плати. При цьому кадастровий план земельної ділянки та схема земельної ділянки не містять актуальних даних про фактичний стан спірної землі, що суперечить приписам ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та технічна документація із землеустрою, на які посилається позивач, містить застарілі та неоновлені дані, тому не можуть слугувати доказом сформованості земельної ділянки та використання її відповідачем саме в розмірі 351 кв.м.
Відповідач зазначає, що оскільки в матеріалах справи зафіксовано дві різні площі земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 (351 кв.м. та 352 кв.м.), тому такі розбіжності щодо площі спірної земельної ділянки, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №629/4628/16-ц, що викладена у постанові від 23.05.2018, унеможливлюють розгляд питання щодо розміру орендної плати.
Окрім цього відповідач вважає, що Кременчуцька міська рада не має права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, оскільки остання є спільним майном багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, а відтак перебуває у спільній сумісній власності всіх співвласників наведеного житлового будинку у розумінні приписів статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та статті 382 Цивільного кодексу України.
В судове засідання 16.02.2021 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення та підтримали свої правові позиції у справі.
Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права, а також підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 № 910/4994/18.
Як свідчать матеріали справи і не оспорюється сторонами спору, 19.02.2019 Сьмик Григорій Герасимович та Сьомик Ірина Григорівна уклали договір дарування (серія та номер ННТ 369615), який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Бугайовою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 155.
Відповідно до умов зазначеного Договору Сьомик Г. Г. подарував, а Сьомик І. Г. прийняла в дар нерухоме майно, а саме: вбудовану перукарню з влаштуванням прибудови загальною площею 339,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, що підтверджується Інформаційною довідкою № 217353801 від 22.07.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (том 1 аркуш справи 7).
Позивач зазначив, що 23.06.2020 відповідно до Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності міста Кременчука, затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області 03.09.2019, з метою встановлення фактичного використання земельної ділянки спеціалістами підрозділів виконавчого комітету міської ради проведено обстеження території за адресою: АДРЕСА_2 та складено відповідний акт б/н від 23.06.2020.
У вказаному акті зазначено, що згідно Договору оренди землі, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області від 03.12.2012 за № 531040004000539, у користуванні Фізичної особи-підприємця Сьомик Григорія Герасимовича перебувала земельна ділянка площею 352 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в жилому будинку АДРЕСА_2. Термін дії договору закінчився 03.12.2013. Підпунктом 1.12 рішення Кременчуцької міської ради від 26.05.2015 «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці» Фізичній особі-підприємцю Сьомику Г.Г. надано дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 352 кв.м. для експлуатації та обслуговування прибудови до вбудованої перукарні у АДРЕСА_2. До цього часу технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на затвердження та передачу в оренду земельної ділянки в оренду, до міськради не надходила. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Сьомик Г.Г. 19.02.2019 відчужив об'єкт нерухомого майна - вбудовану перукарню з влаштуванням прибудови загальною площею в АДРЕСА_2, що знаходиться на земельній ділянці із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489. Звернень щодо оформлення права користування вказаною земельною ділянкою від нового власника майна - Сьомик І.Г. до міської ради не надходило.
Також під час обстеження було встановлено, що у вбудованій перукарні розміщено центр краси та здоров'я «Імперія Краси» та магазин домашнього текстилю та домашньої білизни «Білий ДІМ», про що свідчать відповідні вивіски. Крім того, на земельній ділянці поблизу об'єкту нерухомого майна розміщено пересувний рекламний засіб магазину « Білий ДІМ ». В день обстеження вказані салон краси та магазин працювали.
В якості додатків до вказаного акту міською радою надано до позовної заяви фотографії належної відповідачу будівлі, виконані при обстеженні.
Посилаючись на бездоговірне використання ФОП Сьомик Іриною Григорівною протягом періоду з 19.02.2019 по 10.08.2020 спірної земельної ділянки площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та використовувалась останньою для розміщення та обслуговування будівлі, на якій розташований вказаний об'єкт нерухомого майна, що належить ФОП Сьомик І.Г. на праві власності, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулась до господарського суду з позовними вимогами до ФОП Сьомик І.Г. про стягнення 54180,68 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування означеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Міська рада вказує, що внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки площею 351 кв.м. після укладення договору дарування означеного майна (вбудованої перукарні з влаштуванням прибудови) без укладення відповідного договору оренди землі, територіальна громада м. Кременчук в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаних коштів у розмірі орендної плати за землю за вказаний період.
Розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою (том 1 аркуші справи 4, 15-16) проведений позивачем на підставі Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №4482/0/212-19 від 17.10.2019 (том 1 аркуш справи 11) та Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №2055 від 23.07.2020 (том 1 аркуш справи 23.07.2020), з використанням ставки орендної плати за земельні ділянки на території м.Кременчук Полтавської області, затверджених рішенням шостої сесії шостого скликання Кременчуцької міської ради Полтавської області від 21.04.2011 (том 1 аркуші справи 19-20).
Розглянувши вказані вимоги позивача суд першої інстанції дійшов висновку, що позов у цій справі не підлягає задоволенню, у зв'язку з недоведеністю позивачем належними доказами факту користування ФОП Сьомик І.Г. земельною ділянкою площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 в період з 19.02.2019 по 10.08.2020, оскільки в копії кадастрового плану цієї земельної ділянки не відображені контури об'єктів нерухомого майна, а матеріали справи не містять будь-яких доказів розміщення нерухомого майна на зазначеній земельній ділянці, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.
Дослідивши наявні матеріали справи в контексті доводів і вимог позовної заяви та апеляційної скарги, надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту користування відповідачем означеною земельною ділянкою площею 351 кв.м. у заявлений в позові період, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005999322020 від 13.11.2020 (том 1 аркуші справи 161-163) земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, має цільове призначення «Для роздрібної торгівлі та комерційних послуг»; категорія земель: «Землі житлової та громадської забудови»; Форма власності: «Комунальна власність»; Площа земельної ділянки: 0,0351 га; Дата реєстрації земельної ділянки: 03.12.2012.
Додатки до вказаного Витягу містять відображений кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 з описом її меж.
Інформація, що міститься у Витязі з Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку та про її реєстрацію 03.12.2012, свідчить про сформованість такої земельної ділянки як об'єкту оренди ще до початку спірного періоду.
Поряд із цим, колегія суддів апеляційної інстанції на підставі інформації № 217353801 від 22.07.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, встановила, що ФОП Сьомик І.Г. з 19.02.2019 на підставі договору дарування правомірно володіє та використовує належне їй нерухоме майно (вбудовану перукарню з влаштуванням прибудови загальною площею 339,7 кв.м.), яке розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 за адресою: АДРЕСА_2, що само по собі свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаної будівлі. Адже за змістом частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання вбудованої перукарні з влаштуванням прибудови, яка належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем зазначеним об'єктом нерухомого майна презюмується його користування спірною земельною ділянкою. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.
Відповідачем не надано доказів наявності інших об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 за адресою: АДРЕСА_2 або помилковості ідентифікації зазначеної земельної ділянки вказаною площею за цією адресою.
Відповідач стверджує, що виходячи із загальної площі нерухомого майна з урахуванням двох поверхів (339,7 кв.м.), ним використовується земельна ділянка виключно в межах належного йому об'єкта нерухомості - у розмірі 169 кв.м.
Проте вказані доводи відхиляються судом апеляційної інстанції за недоведеністю, оскільки спірна земельна ділянка є сформованим об'єктом цивільних прав ще з 2013 року, і іншого відповідачем не доведено.
Відповідно до частини четвертої статті 319 та статті 322 Цивільного кодексу України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Зміст наведених норм законодавства свідчить про те, що серед кола обов'язків власника земельної ділянки (в цьому випадку - Міськради) відсутній як його обов'язок спонукати власника будівлі чи споруди до формування земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, так і обов'язок із самостійного (за власною ініціативою) формування земельної ділянки без подання землекористувачем відповідної заяви.
Відповідачем не надано до справи доказів звернення до Кременчуцької міської ради із відповідною заявою про розроблення проекту землеустрою та в подальшому його затвердження з метою формування земельної ділянки у меншому розмірі - виключно в межах площі нерухомого майна.
Отже, жодних доказів використання відповідачем меншої площі спірної земельної ділянки, аніж сформованої як об'єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, ФОП Сьомик І.Г. суду не надала.
Також в ході апеляційного розгляду справи колегією суддів за наявними у справі матеріалами також встановлено, що 03.12.2012 між Фізичною особою-підприємцем Сьомик Григорієм Герасимовичем, як орендарем, та Кременчуцькою міською радою, як орендодавцем, укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції (код КВЦПЗ В 03.14) в житловому будинку АДРЕСА_2.
У пункті 2 зазначеного Договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 352 кв.м.
У пунктах 3, 4, 5 вказаного Договору сторони передбачили, що на земельній ділянці ведеться поточне будівництво прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції. Земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об'єктів. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 352 кв.м. станом на 05.08.2011 становить 80903,68 грн (229,84 грн за 1 кв.м.). За 2012 рік коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки складає 1.
Договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.12.2012 № 531040004000539.
Згідно пункту 8 Договору його укладено строком на 1 (один) рік.
Відповідно до даних Витягу № НВ-0005999322020 від 13.11.2020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку дата реєстрації речового права (том 1 аркуш справи 161) - 03.12.2012. Строк дії речового права - 1 рік. Площа земельної ділянки переданої в оренду ФОП Сьомику Г.Г. для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в житловому будинку, становить 352,0000 га.
Відповідач підтверджує, що у лютому 2013 року було закінчено реконструкцію вбудованої перукарні з влаштованою прибудовою за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 аркуш справи 231).
За відсутності доказів пролонгації Договору оренди землі від 03.12.2012 та закінчення реконструкції, колегія суддів дійшла висновку, що строк дії цього Договору сплив 03.12.2013 і зворотного відповідачем не доведено.
З положень частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», слідує, що особа, яка набула права власності на це нерухоме майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника, при цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно; враховуючи викладене, після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки.
Колегією суддів під час апеляційного розгляду справи встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою (доказів державної реєстрації права оренди як речового права) із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 за адресою: АДРЕСА_2 ані за її попереднім користувачем - ФОП Сьомик Г.Г., ані за новим власником майна станом на момент укладення договору дарування - ФОП Сьомик І.Г., зокрема укладення відповідних договорів оренди з Кременчуцькою міською радою та державною реєстрацією такого права, а отже право користування земельною ділянкою, якого не існувало у попереднього власника до відповідача не перейшло.
Право оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 було оформлено ФОП Сьомик Г.Г. (попереднім користувачем) 03.12.2012 саме для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в житловому будинку строком на 1 рік, тоді як у лютому 2013 року реконструкція вбудованої перукарні з влаштованою прибудовою за адресою: АДРЕСА_2 була закінчена і у справі відсутні докази продовження договірних правовідносин між ФОП Сьомик Г.Г. та міською радою із належним їх оформленням.
В силу імперативних вимог статті 125 Земельного кодексу України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Аналогічні положення містить стаття 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка також передбачає, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, справляння плати за землю, тощо.
У цій справі наявними доказами достеменно підтверджується, що розпорядником спірної земельної ділянки, що діє в інтересах територіальної громади, є позивач.
Натомість відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами, що земельна ділянка площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 має статус прибудинкової території та перебуває у спільній сумісній власності всіх співвласників житлового будинку, як про це зазначено у відзиві на апеляційну скаргу.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав, на якій цей об'єкт розміщено.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною першою статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).
Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований необхідно, насамперед, з'ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов'язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.
Позивачем та матеріалами справи доведено, а судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці площею 351 кв.м. із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 19.02.2019.
Відповідач - ФОП Сьомик І.Г. не довела під час апеляційного розгляду справи, що у неї відсутній обов'язок укласти з міською радою відповідний договір оренди вказаної земельної ділянки.
Також відповідачем до матеріалів справи не надано належних доказів оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації права оренди відповідача у період з 19.02.2019 по 10.08.2020.
Доводи відповідача про наявні розбіжності щодо площі земельної ділянки не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2, на якій розташоване належне відповідачу майно, сформована 03.12.2012, має кадастровий номер 5310436100:06:003:0489 та має чітко визначені межі та площу 351 кв.м.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ФОП Сьомик І.Г. користувалася спірною земельною ділянкою площею 351 кв.м. у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав. У цьому випадку до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт, відносини з фактичного користування нею без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Поряд із цим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з'ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об'єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.
У постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19 викладено висновок щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому колегія суддів зазначає, що змагальність та рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надано можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27.10.1993, заява № 14448/88, § 33).
У справі, що розглядається, розмір доходу розрахований Кременчуцькою міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю в період з 19.02.2019 по 10.08.2020 включно в розмірі 54180,68 грн.
Відповідно до Витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №4482/0/212-19 від 17.10.2019 та №2055 від 23.07.2020 (том 1 аркуші справи 11, 12) нормативно грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 площею 351 кв. м на 2019-2020 роки становить 918289,71 грн. Коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки становить - 2,3145. Земельна ділянка має цільове призначення «роздрібна торгівля та комерційні послуги».
Згідно листа від 04.01.2019 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, про індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативно грошової оцінки земель.
17.07.2018 набув чинності наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 №162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», відповідно до якого якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код чинної Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, то коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, застосовується із значенням 3,0.
Водночас, у Витягах №4482/0/212-19 від 17.10.2019 та №2055 від 23.07.2020 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки із кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, виданим компетентним органом - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, окрім визначеного розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 351 кв.м., містяться також визначення коефіцієнту функціонального використання (Кф) - 3,0, коефіцієнту Км2 (зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальні зони)) - 2,02 та Км3 (локальний коефіцієнт, який враховує місце розташування земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони) - 1,21032. Даний документ у частині використання коефіцієнту функціонального використання (Кф) застосовано відповідно до наказу від 27.03.2018 № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів».
Докази на спростування усіх коефіцієнтів, відображених у витягах, відповідачем не надано як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції.
Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників.
Згідно з Витягом з ДЗК про земельну ділянку кадастровий номер 5310436100:06:003:0489, державна реєстрація даної земельної ділянки проведена 03.12.2012.
Отже, у заявлений до стягнення період спірна земельна ділянка загальною площею 351 кв.м. вже була сформована як об'єкт цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, а матеріалами справи підтверджується факт розташування об'єкта нерухомого майна, належного відповідачеві на праві власності, саме на цій земельній ділянці.
Дослідивши розрахунок позовних вимог колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що позивачем розраховано безпідставно збережені кошти за 316 календарних днів безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою у 2019 році та за 223 календарних дні її безоплатного використання у 2020 році за нормативною грошовою оцінкою, яка наведена у Витягах із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №4482/0/212-19 від 17.10.2019 та №2055 від 23.07.2020.
При розрахунку заявлених вимог позивачем взято розмір (площу) земельної ділянки, на якій розташована належна відповідачу на праві власності будівля - 351 кв.м.
В ході апеляційного розгляду справи підтверджується той факт, що позивачем правомірно взято за основу саме таку площу земельної ділянки.
Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), тому при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати позивачем застосовано ставку орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі.
Відповідачем не надано доказів для застосування іншого розміру ставки річної орендної плати для відповідного розрахунку.
Крім того, у разі укладення відповідно до положень чинного законодавства договору оренди в ньому сторони б погодили істотні умови, в тому числі і розмір орендної плати, натомість при зверненні з вимогами за бездоговірне користування земельною ділянкою міська рада в одноособовому порядку здійснює розрахунок та визначає розмір плати за користування ділянкою.
Матеріали справи не містять жодних доказів подання відповідачем будь-якого контррозрахунку щодо проведеного Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених ФОП Сьомик І.Г. грошових коштів.
Разом із цим, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, які були надані до суду першої інстанції у відзив на позовну заяву про те, що позивачем у своєму розрахунку не застосовано понижуючого коефіцієнту до нормативної грошової оцінки згідно рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.02.2016 «Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2012 «Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 № 94-908 вих12 на рішення Кременчуцької міської ради від 24.11.2009 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області», який становить 0,6.
Відповідно до зазначеного рішення КМР від 02.02.2016, у період з 01.01.2016 нормативна грошова оцінка земель діє у розмірі 60 % від затвердженої нормативної грошової оцінки.
Дане рішення органу місцевого самоврядування є чинним, а отже обов'язковим в частині застосування понижуючого коефіцієнту 0,6 при здійсненні розрахунку і визначенні суми безпідставно збережених коштів.
Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення коштів, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обґрунтовано заявленими до стягнення є безпідставно збережені кошти за період безоплатного користування земельною ділянкою з 19.02.2019 по 10.08.2020 в сумі 32508,40 грн.
Так, за 2019 рік з відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 19080,30 грн, виходячи із розрахунку:
-918289,71 грн. (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 4 % (річна ставка орендної плати) х 0,6 = 22038,95 грн (сума річного розміру орендної плати);
-22038,95 грн. х 316 (кількість днів безоплатного користування земельною ділянкою) : 365 (загальна кількість днів у 2019 році), внаслідок чого безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за 2019 рік становлять 19080,30 грн.
За 2020 рік з відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 13428,10 грн, виходячи із розрахунку:
-918289,71 грн. (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 4 % (річна ставка орендної плати) х 0,6 = 22038,95 грн (сума річного розміру орендної плати);
-22038,95 грн. х 223 (кількість днів безоплатного користування земельною ділянкою) : 366 (загальна кількість днів у 2020 році), внаслідок чого безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за 2020 рік становлять 13428,10 грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області у спосіб, передбачений статтею 1212 Цивільного кодексу України, не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції не дотримався вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення зі справи підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про часткове задоволення позову зі стягненням з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 32508,40 грн. В іншій частині позову про стягнення 21672,28 грн слід відмовити, у зв'язку із невірним розрахунком заявленої до стягнення суми.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за позовом та апеляційною скаргою покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 54180,68 грн, але з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 32508,40 грн, тому судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2102,00 грн. підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог: 1261,00 грн - на відповідача, а 841,00 грн - на позивача.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції розподіляться таким чином: 1891,50 грн - на відповідача, 1261,50 грн - на позивача.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 у справі № 917/1325/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 у справі № 917/1325/20 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2; код ЄДРПОУ 24388300) безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 32508,40 грн та 1261,00 грн судового збору за подачу позовної заяви.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 21672,28 грн - в позові відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2; код ЄДРПОУ 24388300) 1891,50 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.02.2021.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя І.В. Зубченко
Суддя В.І. Пушай