проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" лютого 2021 р. Справа № 922/2578/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Зубченко І.В., суддя Пушай В.І.
за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
за участю представників:
позивача - Шмалій С.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1381 від 22.11.2013, ордер серія ХВ №000029 від 20.01.2021)
відповідача - Білошкурський О.В. (ордер серія ВН №165212 від 22.12.2020, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №538 від 29.05.2007, договір про надання правової допомоги (витяг) № 30/20 від 18.12.2020)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Вінниця (вх. №110 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 (суддя Погорелова О.В.; повне рішення підписано 03.12.2020)
за позовом Компанії «Хай Стар Глобал Груп ЛТД», м. Беліз (Центральна Америка) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Наз-Оле», м. Харків
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Вінниця
про стягнення 102698,62 грн збитків
Позивач, Компанія «Хай Стар Глобал Груп ЛТД», що діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ», як учасник, що володіє 100% статутного капіталу, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 102698,62 грн. збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, повноваження якої припинені. Витрати, що пов'язані з розглядом справи, позивач просив суд покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач - ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора у період з 27.04.2016 по 23.12.2016 та, достовірно знаючи про покладені на нього чинним законодавством та Статутом ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» обов'язки по керівництву поточною та оперативною діяльністю товариства, будучи відповідальною посадовою особою за дотримання встановленого порядку прийняття на роботу та звільнення з роботи персоналу Товариства, не забезпечив дотримання встановлених вимог закону при звільненні з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» - своєї дружини ОСОБА_2 , чим допустив незаконне звільнення останньої із займаної посади, що в свою чергу мало наслідком стягнення з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_2 за рішенням суду (справа № 127/24532/17) середнього заробітку в розмірі 93446,93 грн за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, а саме за період з 01.10.2016 по 29.11.2018, та 9251,69 грн виконавчого збору згідно постанови державного виконавця від 12.04.2019 у виконавчому провадженні № 58239703. В зв'язку із зазначеними незаконними діями ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» були заподіяні збитки в розмірі 102698,62 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 35585930) - збитки у розмірі 102698,62 грн. та 2102,00 грн. судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачем доведено і матеріалами справи підтверджується протиправна та винна поведінка відповідача, як посадової особи ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», повноваження якої припинені, що полягала у неналежному виконанні нею від імені Товариства дій, що призвели до завдання останньому збитків у вигляді сплати на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі в розмірі 93446,93 грн та 9251,69 грн виконавчого збору у виконавчому провадженні.
Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність позивачем обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, і стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що йому не було відомо про наявність цього спору у господарському суді, адже він не отримував ані позовної заяви, ані будь-якого повідомлення з цього приводу, ані ухвали суду про відкриття провадження у справі. Крім того, підготовче судове засідання у справі тривало лише 33 дні з 03.09.2020 по 06.10.2020 і суд на вимогу відповідача не зобов'язав позивача Компанію «ХАЙ СТАР ГЛОБАЛ ГРУП ЛТД.» надіслати на адресу ОСОБА_1 позовну заяву із доданими документами. Натомість суд розглянув справу у судовому засіданні за відсутності відповідача, незважаючи на клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив права останнього бути «почутим» судом.
Також скаржник зазначає, що з його боку відсутня винна, противоправна поведінка, оскільки відповідач не проводив жодних дій, які б стосувалися звільнення ОСОБА_2 з роботи, в тому числі він не підписував наказ про звільнення та не знав про існування цього документа. При цьому ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» не має оригіналу наказу із підписом ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 .
Відповідач стверджує, що ОСОБА_2 була звільнена головним бухгалтером ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», яка підготувала та підписала наказ на звільнення персоналу Товариства. Докази того, що головний бухгалтер отримала особисту вказівку від відповідача про складання такого наказу та звільнення ОСОБА_2 , відсутні.
Поряд із цим відповідач просить стягнути з позивача на свою користь судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, в підтвердження чого надав орієнтовний розрахунок цих витрат, зазначивши, що остаточний перелік, обсяг та вартість правничої допомоги будуть надані протягом строків, визначених ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2021 для розгляду справи № 922/2578/20 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пушай В.І., суддя Зубченко І.В.
Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/2578/20; запропоновано позивачу у строк до 25.01.2021 подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу № 922/2578/20 до апеляційного розгляду на 16.02.2021 об 11:00 год.
21.01.2021 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1789), в якому позивач із доводами скаржника категорично не згоден, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
Позивач зазначив, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить жодних вказівок на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що мало б наслідком обов'язкове скасування судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України; не містить жодних пояснень, яким чином порушення норм процесуального права, які на дуку скаржника були допущено судом першої інстанції, призвели до неправильного вирішення справи, в той час як твердження скаржника про ненадсилання на адресу ОСОБА_1 позовної заяви із доданими документами та ухвали про відкриття провадження у справі, взагалі спростовуються матеріалами справи.
Позивач також посилається на те, що вина директора ОСОБА_1 у незаконному звільненні ОСОБА_2 (яка є дружиною відповідача) з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» повністю доведена наданими позивачем письмовими доказами і встановлена судом першої інстанції на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім наявним у справі аргументам.
Поряд із цим, заперечуючи проти доводів скаржника про відсутність у ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» оригіналу наказу від 01.10.2016 із підписом ОСОБА_1 , позивач зазначив, що саме ОСОБА_1 , як посадова особа - директор ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», повинен був забезпечити дотримання вимог чинного законодавства при звільненні працівника, а також забезпечити належне ведення, зберігання документів кадрового діловодства та наявність відповідної заяви від працівника на звільнення і належне оформлення відповідного наказу про звільнення. Оскільки правом прийняття на роботу і звільнення з роботи персоналу Товариства наділений лише директор, яким у випадку із звільненням маркетолога ОСОБА_2 був її чоловік ОСОБА_1 , позивач вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого належними доказами та не спростованого відповідачем.
12.02.2021 відповідачем засобами поштового зв'язку направлено до суду доповнення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 (вх. № 1909 від 15.02.2021), які скаржник просить суд прийняти до розгляду.
Перевіривши матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом
За змістом частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Останнім днем строку на апеляційне оскарження рішення є 23.12.2020.
Оскільки станом на 12.02.2021 строк на апеляційне оскарження закінчився, у скаржника відсутнє право доповнити чи змінити апеляційну скаргу, тому подані доповнення до апеляційної скарги слід залишити без розгляду, як такі, що подані поза межами встановленого законом процесуального строку.
В судове засідання 16.02.2021 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.
Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, зважаючи на таке.
Аналіз змісту та підстав позову, поданого Компанією «Хай Стар Глобал Груп ЛТД», м. Беліз (Центральна Америка) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ», м. Харків до фізичної особи ОСОБА_1 , свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені.
Правовою підставою позову у цій справі є приписи статті 54 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 1 якої власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок
Відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладений обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою, а також обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Судом першої інстанції на підставі оцінки наданих позивачем доказів встановлені і відповідачем не оспорюються такі обставини.
ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» є юридичною особою, створеною та зареєстрованою за законодавством України. Єдиним учасником ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» є Компанія «ХАЙ СТАР ГЛОБАЛ ГРУП ЛТД.», яка володіє часткою вартістю 46000,00 грн, що відповідає 100% статутного капіталу Товариства (том 1 аркуші справи 19-25).
Відповідно до пункту 5.2. статті 5 Статуту ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», затвердженого Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» від 28.04.2015 та зареєстрованого державним реєстратором 15.05.2015 за №14801050011039005 виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною та оперативною діяльністю, є директор (том 1 аркуш справи 34).
Відповідно до Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» від 22.04.2016 було прийнято рішення призначити з 27.04.2016 на посаду директора Товариства - ОСОБА_1 (том 1 аркуші справи 41-43).
Відповідно до Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» від 23.12.2016, Загальними зборами учасників було прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» з 23.12.2016 (том 1 аркуш справи 44-45).
Відомості про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» та про його звільнення із даної посади були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
ОСОБА_1 займав посаду директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» в період з 27.04.2016 по 23.12.2016 і його повноваження є припиненими.
Частиною другою статті 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній в період зайняття ОСОБА_1 посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ») визначено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Частинами першою-третьою статті 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Відповідно до частини п'ятої статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Частинами другою та третьою статті 145 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній в період зайняття ОСОБА_1 посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ») визначено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Судом першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів вірно встановлено, що відповідно до пункту 5.2. статті 5 Статуту ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною та оперативною діяльністю, є директор. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства згідно з принципами єдиноначальності в межах компетенції та прав, визначених цим статутом. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до компетенції зборів учасників.
Відповідно до підпункту 5.2.7. статті 5 Статуту ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» директор: визначає організаційну структуру товариства; у встановленому порядку приймає на роботу і звільняє з роботи персонал товариства, вирішує питання стимулювання праці, видає накази та розпорядження, обов'язкові для персоналу товариства; затверджує штатний розпис товариства.
Відповідно до пункту 5 статті 14 Статуту ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» персонал товариства приймається на роботу і звільняється директором товариства (том 1 аркуш справи 38).
Як вказує позивач і підтверджується матеріалами справи, 26.04.2016 ОСОБА_1 , ще не будучи директором та офіційно не приступивши до виконання обов'язків директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», видав наказ №13-К, який підписав як директор ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», відповідно до якого в штатний розпис по ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» вводиться нова штатна одиниця - посада маркетолога з окладом 3800,00 грн. і цим же наказом на посаду маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» з 27.04.2016 призначив свою дружину - ОСОБА_2 на підставі її власної заяви від 26.04.2016 (том 1 аркуш справи 47).
Наказом про припинення трудового договору №43-0000000076 від 01.10.2016 ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» ОСОБА_2 звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КзпП України.
ОСОБА_2 , вважаючи своє звільнення незаконним, звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» за захистом свої прав. В обґрунтування позову вказала, що заяву про звільнення вона особисто не писала, з наказом про звільнення ознайомлена не була та трудова книжка нею у день звільнення не була отримана.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року у цивільній справі №127/24532/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Проте постановою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у справі №127/24532/17 (том 1 аркуші справи 48-55) за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 вересня 2018 року було скасоване та ухвалено нове рішення про задоволення позову, відповідно до якого вирішено:
-визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору №43-0000000076 від 01.10.2016 ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» про звільнення ОСОБА_2 з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» 01.10.2016 та поновлено ОСОБА_2 на посаді маркетолога у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ»;
-стягнути з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, а саме з 01.10.2016 по 29.11.2018 у розмірі 93446,93 грн., без утриманих податків та обов'язкових зборів;
-стягнути з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь держави судовий збір у розмірі 3200,00 грн.;
-постанову суду допустити до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді маркетолога у ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» та стягнення з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць розмірі 3800,00 грн. без утриманих податків та обов'язкових зборів.
Отримавши виконавчий лист, ОСОБА_2 пред'явила його для примусового виконання до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Судом першої інстанції встановлено і вказані обставини також не оспорюються відповідачем, що в рахунок погашення заборгованості у виконавчому провадженні №59127932 з рахунку ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» було списано у примусовому порядку та самостійно перераховано Товариством на рахунок виконавчої служби кошти у загальному розмірі 102698,62 грн., з яких: 93446,93 грн. сплачено в рахунок виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 9251,69 грн. - виконавчий збір, нарахований відповідно до постанови державного виконавця від 12.04.2019 у виконавчому провадженні №58239703.
Вмотивовуючи рішення судом першої інстанції досліджено надані позивачем документи (в копіях), а саме: постанову державного виконавця від 08.02.2019 у виконавчому провадженні №58239457 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №127/24532/17 від 03.01.2019 про поновлення ОСОБА_2 на посаді маркетолога у ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» (том 1 аркуш справи 56); постанову державного виконавця від 08.02.2019 у виконавчому провадженні №58239703 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №127/24532/17 від 03.01.2019 про стягнення з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 93446,93 грн (том 1 аркуш справи 57); постанову державного виконавця від 12.04.2019 у виконавчому провадженні №58239703 про стягнення з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» виконавчого збору в розмірі 9344,69 грн (том 1 аркуш справи 58); постанову державного виконавця від 15.05.2019 у виконавчому провадженні №58239703, згідно якої виконавчі провадження №58239703 та №58239457 були об'єднані у зведене виконавче провадження №59127932 (том 1 аркуш справи 59); відповідні платіжні вимоги державного виконавця від 16.05.2019, 12.09.2019, 30.09.2019, 30.04.2020, 27.05.2020 на примусове списання коштів з рахунку ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» та перерахування їх на рахунок Міжрайонного ВДВС по Основ'янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області; меморіальні ордери №J0516RN5JC від 16.05.2019 на суму 1207,21 грн, №J09126B9FY від 12.09.2019 на суму 4132,40 грн, №K0430NF8KA від 30.04.2020 на суму 73731,72 грн, квитанцію №1480206931.1 від 30.09.2019 на суму 5000,00 грн та платіжні доручення №135 від 25.05.2020 на суму 10000,00 грн та №144 від 27.05.2020 на суму 8627,29 грн в підтвердження списання та перерахування коштів; постанову Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.05.2020 у виконавчому провадженні №58239703, з якої вбачається, що відповідно до розпорядження №58239703 за виконавчим документом сплачено у повному обсязі та перераховано за належністю, в зв'язку з чим виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №127/24523/17 від 03.01.2019, виданого Вінницьким апеляційним судом, закінчено (том 1 аркуш справи 66).
Судом першої інстанції також з'ясовано і не оспорюється відповідачем, факт перерахування Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції грошових коштів, стягнутих з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 93446,93 грн (платіжні доручення №8744 від 25.09.2019; №8952 від 27.09.2019; №3248 від 22.04.2020; №3583 від 04.05.2020; №4647 від 27.05.2020; №4832 від 28.05.2020 (том 1 аркуші справи 67-72).
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення Господарський суд Харківської області дійшов правильних висновків в частині доведення позивачем протиправної поведінки відповідача, як посадової особи ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», повноваження якої припинені, що полягала у неналежному виконанні нею від імені Товариства дій, які призвели до завдання останньому збитків в розмірі 93446,93 грн у вигляді сплати на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, зокрема з 01.10.2016 по 29.11.2018.
Так, статтею 89 Господарського кодексу України визначено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.
Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
-діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
-діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
-діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
-бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
-іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 ).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує, що він не підписував наказ №43-0000000076 від 01.10.2016 про припинення трудового договору із ОСОБА_2 та взагалі не знав про його існування. Відповідач вважає вказаний наказ підробленим і наголошує, що фактично ОСОБА_2 була звільнена головним бухгалтером ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», адже саме цією особою було підготовлено та підписано наказ про звільнення ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 протиправної поведінки.
Проте в контексті стандарту вірогідності, встановленого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції визнає доводи скаржника юридично неспроможними, адже саме ОСОБА_1 як посадова особа - директор ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» повинен був забезпечити: дотримання вимог чинного законодавства при звільненні працівника; належне ведення та зберігання документів кадрового діловодства; наявність відповідної заяви від працівника на звільнення та належне оформлення відповідного наказу про звільнення, що у сукупності не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від відповідальності за завдані Товариству збитки у зв'язку з незаконним звільненням працівника через відсутність наказу про звільнення, належне оформлення та збереження якого зобов'язаний був забезпечити сам відповідач.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Із зазначеного вбачається, що ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» має можливість реалізувати право на звільнення працівника лише через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Тим більш, що відповідач особисто підтверджує, що головний бухгалтер не отримувала вказівку від ОСОБА_1 про складання наказу та звільнення ОСОБА_2 .
Статутом ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» правом прийняття на роботу і звільнення з роботи персоналу Товариства наділений лише директор товариства, яким у випадку із звільненням маркетолога ОСОБА_2 був ОСОБА_1 .
Позивач довів, а відповідач не спростував того факту, що у період з 27.04.2016 по 23.12.2016 єдиним виконавчим органом ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» був директор, а будь-які органи товариства, уповноважені на здійснення керівництва його поточною та оперативною діяльністю, не утворювались та не діяли, в тому числі не утворювались та не діяли органи, уповноважені вирішувати питання про прийняття на роботу і звільнення з роботи персоналу ТОВ «НАЗ-ОЛЕ». Директором ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», як виконавчим органом товариства не затверджувались посадові інструкції, які б наділяли заступника директора чи інших посадових осіб ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» повноваженнями щодо прийняття на роботу і звільнення з роботи персоналу ТОВ «НАЗ-ОЛЕ». На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви була надана Довідка ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» №22 від 26.07.2020.
Також позивачем до справи надано довідку вих. № 23 від 31.07.2020 (том 1 аркуш справи 76), в якій міститься підтверджена відповідними доказами інформація про те, що до призначення ОСОБА_1 директором ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», посадові обов'язки інспектора по кадрам Товариства виконувала ОСОБА_3 відповідно до наказу № 16-к від 15.05.2015 (том 1 аркуш справи 74). Штатний розклад Товариства станом на 17.06.2016 включає посаду інспектора по кадрам (одна штатна одиниця). 23.06.2016 ОСОБА_1 звільнив з посади інспектора по кадрам ОСОБА_3 відповідно до наказу № 29-К (том 1 аркуш справи 75). Інших осіб, відповідальних за кадрове діловодство, після звільнення ОСОБА_3 до звільнення з посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» - ОСОБА_1 призначено не було. Згідно із штатним розкладом Товариства від 23.06.2016 єдина посада інспектора по кадрам вказана як вакантна.
Окрім цього, підтверджуючи позовні вимоги ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» зазначило, що у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора товариства, відповідно до наказу від 26 грудня 2016 року №01 «Про проведення позапланової інвентаризації» (том 1 аркуш справи 77), на підприємстві була проведена позапланова інвентаризація.
Згідно Протоколу позапланової інвентаризації від 29.12.2016 (том 1 аркуші справи 79-81) за результатами проведеної 26.12.2016 інвентаризації були виявлені недоліки ведення кадрової документації (зокрема її відсутність), а саме:
-відсутня трудова книжка ОСОБА_2 (запис про отримання на руки чи за довіреністю в Книзі обліку руху трудових книжок відсутній);
-відсутня трудова книжка ОСОБА_1 (запис про отримання на руки чи за довіреністю в Книзі обліку руху трудових книжок відсутня).
В особистих справах звільнених працівників відсутні заяви про прийняття та звільнення. Особові картки не містять інформації про прийняття, переведення, відпустку та звільнення, а саме:
- ОСОБА_2 - відсутня заява про прийняття на роботу та про звільнення;
- ОСОБА_1 - відсутня заява про прийняття на роботу та про звільнення.
Посадові інструкції - бухгалтера, заступника директора, тощо, - не затверджені і знаходились серед макулатури.
Враховуючи зазначені обставини та недоліки ведення кадрової документації (зокрема її відсутність) ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» повідомило суд, що позбавлене можливості надати до суду наказ №43-0000000076 від 01.10.2016 про звільнення ОСОБА_2 .
Проте факт відсутності наказу №43-0000000076 від 01.10.2016 не змінює тієї обставини, що цей наказ був використаний ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» як правова підстава для припинення трудових відносин із ОСОБА_2 та в подальшому був наданий Головному управлінню Держпраці у Харківській області в підтвердження факту звільнення ОСОБА_2 та проведення з нею відповідного розрахунку.
Колегія суддів апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача про те, що він, як директор ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», не знав про звільнення з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» своєї дружини ОСОБА_2 , адже ОСОБА_2 з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» звільнено 01.10.2016, тобто у період перебування відповідача на посаді директора Товариства.
До того ж, при розгляді справи №127/24532/17 Вінницьким апеляційним судом встановлено, що наказ № 13-к від 26.04.2016 зареєстрований в книзі реєстрації наказів за 2016 рік відповідно до порядкового номера. Згідно копії книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (почата 17.11.2012 року) трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 передана на зберігання в ТОВ «НАЗ-ОЛЕ»; згідно табелів обліку використання робочого часу за період з квітня 2016 року до жовтня 2016 року ОСОБА_2 відпрацювала в квітні 3 дні (з 27.04.2016), в травні 2016 року 19 днів, в червні 2016 року 20 днів, в липні 2016 року 21 день, в серпні 2016 року 22 дні, у вересні 2016 року 22 дні. За жовтень 2016 року в табелі обліку відомостей відносно ОСОБА_2 немає. Згідно розрахункових відомостей ОСОБА_2 була нарахована заробітна плата за період з квітня 2016 року до вересня 2016 року (включно). В жовтні 2016 року виплачена компенсація відпустки в сумі 1292,50 грн.
Отже, із зазначеного вбачається, що після звільнення 01.10.2016 ОСОБА_2 з посади маркетолога ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» припинилося ведення обліку робочого часу ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що дана особа більше не являлася працівником товариства, тому їй і було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1292,50 грн, у зв'язку із її звільненням.
Місцевий господарський суд, оцінивши фактичні обставини справи на предмет доведення позивачем факту завданих ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» збитків його посадовою особою - директором ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку про те, що протиправність поведінки відповідача, достеменно підтверджена наявними у справі доказами, адже саме внаслідок недотримання ОСОБА_1 встановленого порядку звільнення з роботи персоналу Товариства, допущено незаконне звільнення працівника - ОСОБА_2 із займаної посади маркетолога Товариства. При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що внаслідок незаконних дій директора ОСОБА_1 підприємство ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» сплатило на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день її поновлення на роботі, зокрема з 01.10.2016 по 29.11.2018 в розмірі 93446,93 грн, без утриманих податків та обов'язкових зборів.
Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Водночас суд першої інстанції визначився про необхідність покладення на відповідача збитків, у вигляді понесених ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» у межах виконавчого провадження витрат по сплаті виконавчого збору в сумі 9251,69 грн, з чим не може погодитись колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки підставою для стягнення з позивача означеного виконавчого збору було здійснення виконавчим органом заходів з примусового виконання виконавчих документів та їх виконання в результатів таких заходів, а не винна та протиправна поведінка відповідача внаслідок недотримання встановленого порядку звільнення з роботи персоналу ТОВ «НАЗ-ОЛЕ».
Отже, витрати позивача по сплаті виконавчого збору в сумі 9251,69 грн не є збитками Товариства у зв'язку з незаконним звільненням працівника діями посадової особи, повноваження якої припинені, тому не можуть бути покладені на відповідача.
Що стосується доводів скаржника про те, що позивачем порушено вимоги частини першої статті 172 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з не надсиланням відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення, то колегія суддів зазначає про їх безпідставність з огляду на таке.
Пунктом 1 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно з частиною першою статті 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було належним чином виконано вказані вимоги ГПК України про надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (том 1 аркуші справи 11-12).
Колегією суддів встановлено, що позивач надіслав копію позовної заяви із додатками відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Вказана адреса вказана самим відповідачем в апеляційній скарзі.
Так само в матеріалах справи №922/2578/20 містяться докази надсилання Господарським судом Харківської області на зареєстровану адресу ОСОБА_1 ухвали про відкриття провадження у справі №922/2578/20 від 03.09.2020 (том 1 аркуші справи 98-101), проте вказана ухвала повернулася до суду з довідкою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що 15.10.2020 представником відповідача - адвокатом Кудельським А.А. було надіслано до суду першої інстанції заяву із вимогою про зобов'язання позивача надіслати відповідачу копію позовної заяви із додатками.
Ухвалою суду першої інстанції від 27.10.2020, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні вказаної заяви відповідача було правильно відмовлено як необґрунтованої, оскільки у матеріалах справи містяться докази направлення позивачем копії позовної заяви з додатками за належною адресою відповідача. Цією ж ухвалою судове засідання було відкладено на 24.11.2020 о 09:15.
Проте відповідач протягом майже місяця не надавав до суду першої інстанції жодних пояснень, заяв або клопотань, пов'язаних із розглядом даної справи, та з матеріалами справи не знайомився. Натомість 24.11.2020 до господарського суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та необхідність забезпечення проведення наступного судового засідання у режимі відеоконференції.
Відповідно до частин 6, 8 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання.
Проте, як правильно було встановлено судом першої інстанції, вказана заява була подана представником відповідача з порушенням встановленого строку, а саме: 24.11.2020, тобто у день судового засідання, а тому у її задоволенні було відмовлено. Так само було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на інший день з огляду на закінчення процесуального строку, встановленого для розгляду справи.
Основним завданням та обов'язком господарського суду, згідно частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію («Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод») та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Рішеннями ЄСПЛ у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 (п. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції було створено обом учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, але відповідач своїми процесуальними правами не скористався, у зв'язку із чим твердження відповідача про порушення судом першої інстанції права «бути почутим» судом, є безпідставними та спростовуються доказами, наявними у провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 24.11.2020 не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, з огляду на закінчення процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд першої інстанції правомірно визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Отже відповідачем не доведено порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що мало б наслідком обов'язкове скасування судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 9251,69 грн ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, зокрема судом не було з'ясовано обставини понесення позивачем вказаних витрат та підстави для стягнення вказаної суми, у зв'язку з чим на підставі пункту 1 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову за наведених у даній постанові підстав.
Ураховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, згідно частин 1, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 283,77 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Вінниця на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 9251,69 грн збитків скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2020 у справі № 922/2578/20 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 117, код ЄДРПОУ 35585930) на користь фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 283,77 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22.02.2021.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя І.В. Зубченко
Суддя В.І. Пушай