проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"17" лютого 2021 р. Справа № 917/428/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
за участю представників:
від позивача: Костик А.О., довіреність;
від відповідача: Кремінець М.М. адвокат, ордер;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу позивача (вх. 86 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Сірош Д.М., повний текст якого складено 09.12.2020 року, у справі
за позовом: Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська обл., м. Кременчук,
до: Фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича, Полтавська обл. м. Кременчук,
про стягнення суми основного боргу,
Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 47036,55 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що в період з 01.01.2017 по 18.02.2019 (включно) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації нежитлових будівель, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання могла б отримати у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 року в позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив, що визначаючи розмір орендної плати за 2017, 2018, 2019 роки, позивач повинен використовувати нормативну грошову оцінку на кожен рік окремо. В той же час, позивач здійснив розрахунок орендної плати за 2017 та 2018 роки на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2019 рік, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2019 рік не має зворотної дії у часі, а тому не може застосовуватись до минулих періодів в часі.
Разом з цим, місцевим господарським судом зауважено, що будь-яких доказів розміщення нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, яке належить відповідачеві, та відповідно, доказів на підтвердження користування спірною земельною ділянкою саме площею 351 кв. м у період з 01.01.2017 по 18.02.2019 матеріали справи не містять.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги стягнути з відповідача.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в період з 01.01.2017 по 18.02.2019 (включно) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації нежитлових будівель, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю.
Вважає доводи господарського суду Полтавської області щодо ненадання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за період 2017-2018 роки необґрунтованими з огляду на те, що: 1) чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; 2) витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29.05.2020 по справі № 922/2843/20).
Зауважує, що розрахунок безпідставно збережених грошових коштів за весь період (з 01.01.2017 по 18.02.2019) здійснювався позивачем на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.10.2019 № 4482/0/212-19.
Звертає увагу, що об'єкт нерухомості, який належав відповідачу, розташований на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності з присвоєним кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, дата державної реєстрації цієї земельної ділянки 03.12.2012, загальною площею 351 кв.м. за адресою Квартал 101, буд. 2, м, Кременчук, Полтавська область.
На переконання позивача, суд першої інстанції позбавив орган місцевого самоврядування отримати безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 47036,55 грн. за використання відповідачем земельної ділянки без належного оформлення правоустановчих документів на неї.
Разом з цим, позивачем зазначено, що у Кременчуцької міської ради Полтавської області відбулася зміна назви юридичної особи, а саме, замість назви- Кременчуцька міська рада Полтавської області, стало - Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області без зміни коду ЄДРПОУ.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що розмір площі земельної ділянки має визначальне значення для встановлення суми орендної плати, а в матеріалах справи відсутні докази використання відповідачем у спірні періоди земельної ділянки в розмірі 351 кв.м., а відтак рішення суду першої інстанції ухвалене з врахуванням всіх фактичних обставин справи та норм права; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та технічна документація із землеустрою на яку покликається скаржник не містять актуальних даних про фактичний стан спірної земельної ділянки, оскільки містить застарілі та не оновлені дані, а відтак не може слугувати доказом сформованості земельної ділянки та використання її відповідачем в розмірі 351 кв. м.
На переконання відповідача, оскільки скаржник зазначає про використання спірної земельної ділянки без укладеного договору оренди землі у період з 01.01.2017 по 18.02.2019, то для обчислення розміру безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати необхідно надати витяг про нормативну грошову оцінку землі за кожен календарний рік, наявність якого передувало б укладанню відповідного договору оренди.
Вважає, що позивач не має права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка є майном багатоквартирного житлового будинку.
У судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти доводів і вимог апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція позивача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві на неї доводи, заслухавши представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 18992353104, вбудована перукарня з влаштуванням прибудови по 101 Кварталу, 2 в м. Кременчуці, Полтавської області з 09.03.2013 по 19.02.2019 належала на праві приватної власності Сьомику Григорію Герасимовичу.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.11.2020 № НВ-000599922020, земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, місце розташування м. Кременчук, квартал 101, № 2, форма власності комунальна. Площа земельної ділянки 0,0351 га. Цільове призначення - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 24.11.2009 "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці" фізичній особі - підприємцю Сьомику Григорію Герасимовичу (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) передали в оренду терміном на 1 рік земельну ділянку площею 352 кв. м. кадастровий № 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в жилому будинку № 2 по кварталу 101 в м. Кременчуці Полтавської області.
25.01.2010 Кременчуцька міська рада Полтавської області та фізична особа-підприємець Сьомик Григорій Герасимович уклали договір оренди землі (кадастровий № 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в жилому будинку № 2 в кварталі 101 в м. Кременчуці Полтавської області, загальною площею 352 кв. м., строком на 1 (один) рік. договір укладено до 25.01.2011.
Зазначений договір зареєстрований у Кременчуцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 041057500090 від 24.02.2010.
27.11.2012 Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок" на підставі звернення фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича, у зв'язку з закінченням терміну користування земельною ділянкою в жилому будинку № 2 по кварталу 101 в м. Кременчуці Полтавської області, поновлено з 24.02.2011 строком на один рік з дня державної реєстрації документу, що посвідчує право користування земельною ділянкою, за умови виконання пункту 1.1. цього рішення, договір оренди землі, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 24.02.2010 за № 041057500090, укладений між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та фізичною особою - підприємцем Сьомиком Григорієм Герасимовичем (ідентифікаційний № НОМЕР_1 ), на підставі якого у користуванні перебувала земельна ділянка площею 352 кв. м. (кадастровий № 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в жилому будинку № 2 в кварталі 101.
03.12.2012 Кременчуцька міська рада Полтавської області та фізична особа-підприємець Сьомик Григорій Герасимович уклали договір оренди землі (кадастровий № 5310436100:06:003:0489) для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягає реконструкції в жилому будинку № 2 в кварталі 101 в м. Кременчуці Полтавської області, загальною площею 352 кв. м, строком на 1 (один) рік.
03.12.2013 зазначений договір зареєстрований в управлінні Держкомзему у місті Кременчуці Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 531040004000539 від 03.12.2012. Договір укладено на строк до 03.12.2013.
В подальшому сторони не уклали договору оренди землі.
Звертаючись до господарського суду Полтавської області з даним позовом, позивач стверджує, що у період з 01.01.2017 по 18.02.2019 (включно) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 року в позові відмовлено повністю, з підстав викладених вище.
Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Полтавської області звернулась з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 80 Земельного Кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
Як свідчать матеріали справи, відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Частина перша статті 93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Предметом позову в даній справі є стягнення з попереднього власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій, як стверджує позивач, це нерухоме майно розміщене.
У позовній заяві підставами позову позивач зазначив, що відповідач за відсутності діючого договору оренди земельної ділянки не сплачував орендні платежі за користування земельною ділянкою, а тому безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов'язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
Отже, позивач мав надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів) основою для визначення розміру якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, оформлена як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що визначаючи розмір орендної плати за 2017, 2018, 2019 роки, позивач повинен використовувати нормативну грошову оцінку на кожен рік окремо. В той же час, позивач здійснив розрахунок орендної плати за 2017 та 2018 роки на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2019 рік, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2019 рік не має зворотної дії у часі, а тому не може застосовуватись до минулих періодів в часі.
Разом з цим, місцевим господарським судом зауважено, що будь-яких доказів розміщення нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, яке належить відповідачеві, та відповідно, доказів на підтвердження користування спірною земельною ділянкою саме площею 351 кв. м у період з 01.01.2017 по 18.02.2019 матеріали справи не містять.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.
Для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об'єктом цивільних прав в розумінні ст. 79-1 Земельного Кодексу України.
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
На підтвердження сформованості земельної ділянки як об'єкта цивільних прав позивачем надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.11.2020 № НВ-0005999322020 та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.10.2019 № 4482/0/212-19. У відповідності до яких, земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, місце розташування м. Кременчук, квартал 101, № 2, форма власності комунальна. Площа земельної ділянки 0,0351 га. Цільове призначення - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови, дата державної реєстрації земельної ділянки - 03.12.2012.
Отже, земельна ділянка є сформованою як об'єкт цивільних прав з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, тобто, в даному випадку - з 03.12.2012, коли було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489.
Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19 (п. 17, 42, 44 постанови).
Разом з цим в матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 18992353104, вбудована перукарня з влаштуванням прибудови по 101 Кварталу, 2 в м. Кременчуці, Полтавської області з 09.03.2013 по 19.02.2019 належала на праві приватної власності Сьомику Григорію Герасимовичу. Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5310436100:06:003:0489.
Таким чином колегією суддів встановлено обставини правомірного володіння і використання відповідачем нерухомого майна, яке належало йому у спірний період, що само по собі свідчить про фактичне використання підприємцем спірної земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасними твердження відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази використання відповідачем у спірні періоди земельної ділянки в розмірі 351 кв.м. Крім того, позиція відповідача про наявність в матеріалах справи інформації про інший розмір спірної земельної ділянки є необґрунтованою, адже земельна ділянка площею 352 кв. м. передавалась в оренду для закінчення будівництва прибудови до вбудованої перукарні, яка підлягала реконструкції в жилому будинку № 2 в кварталі 101 в м. Кременчуці Полтавської області.
Відповідач в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області не має права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489, оскільки остання є спільним майном багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Кременчук, квартал 101, буд. 2., а відтак перебуває у спільній сумісній власності всіх співвласників наведеного житлового будинку.
Разом з тим, відповідач, посилаючись на відповідні загальні норми чинного законодавства не врахував спеціальних норм, з яких вбачається перебування позивача (як органу місцевого самоврядування) у земельних правовідносинах в особливому правовому режимі.
А саме, у відповідності до ч.ч. 1-2 ст.83 Земельного Кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
За змістом ст.80 Земельного Кодексу України, суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Таким чином, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області як орган місцевого самоврядування реалізує право власності територіальної громади на відповідні землі в силу прямої вказівки закону, тому твердження відповідача про відсутність у позивача права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436100:06:003:0489 на думку колегії суддів, не узгоджується з вищенаведеними нормами чинного законодавства.
Колегія суддів також зазначає, що в даному випадку правовідносини сторін стосуються не вчинення юридично значущих дій зі спірною земельною ділянкою як об'єктом цивільного обороту (продаж, надання в оренду тощо), а стягнення з відповідача на користь позивача як особи, уповноваженої законом на реалізацію права власності територіальної громади, безпідставно набутих (збережених) коштів за період користування вказаною ділянкою.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.
Колегія суддів зауважує, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Отже, з урахуванням положень статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" колегія суддів зазначає про правильність визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.10.2019 № 4482/0/212-19, а також колегія суддів погоджується з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.
Відповідач в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що позивач у даній справі має надати витяг про нормативну грошову оцінку землі за кожен календарний рік.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що у п. 51 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 зазначено, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Крім того, стосовно поданих відповідачем пояснень та доказів (зокрема, доказів сплати орендної плати, за земельну ділянку) від 09.07.2020, 18.09.2020, 20.10.2020, 30.10.2020 слід зазначити, що з огляду на те, що відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів разом із відзивом на стадії підготовчого провадження, не подав клопотання про поновлення процесуального строку відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України та не подав належних доказів направлення доказів позивачеві, зазначені докази і пояснення не можуть бути прийняті до розгляду.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що з поданих відповідачем доказів сплати орендної плати, за земельну ділянку, не вбачається, що Сьомик Г.Г. сплачував орендну плату саме за спірну земельну ділянку.
Згідно розрахунків наданих позивачем і перевірених судом апеляційної інстанції розмір вартості майна (коштів) безпідставно збереженого ФОП Сьомиком Г.Г. за період з 01.01.2017 по 18.02.2019 складає 47036,55 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Однак, місцевий господарський суд не зважаючи на викладене дійшов до передчасного висновку, відмовляючи у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок необґрунтованим, адже земельна ділянка кадастровий номер 5310436100:06:003:0489 є сформованою, має державну реєстрацію, в матеріалах справи наявний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що в сукупності свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з прийняттям нового рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти у сумі 47036,55 грн.
Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.2020 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2; код ЄДРПОУ 24388300) безпідставно збережені кошти у сумі 47036,55 грн.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сьомика Григорія Герасимовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2; код ЄДРПОУ 24388300) 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3153,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.02.2021 року.
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий