ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 лютого 2021 року Справа № 906/1353/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Соколовській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" на рішення господарського суду Житомирської області від 12.11.2020 р. у справі №906/1353/19 (суддя Шніт А.В., повний текст рішення складено 18.11.2020 р.)
за позовом комунального підприємства "Міськтепловоденергія"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер"
про стягнення 879 688,68 грн.
за участю представників:
позивача - Семенова С.В.,
відповідача - не з'явився,
Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.11.2020 р. у справі №906/1353/19 позов комунального підприємства "Міськтепловоденергія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" про стягнення 879688,68 грн. задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" на користь комунального підприємства "Міськтепловоденергія" 519702,76 грн. основного боргу, 132944,64 грн. пені, 24650,15 грн. 3% річних, 32065,70 грн. інфляційних втрат, 10640,46 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу у сумі 519702,76 грн. належними та допустимими доказами у справі. В свою чергу, відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав, а тому така вимога підлягає задоволенню.
В частині вимог про стягнення 294447,95 грн. пені, місцевим господарським судом, з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України та ст. 258 ЦК України, здійснено власний розрахунок пені згідно якого загальний розмір пені, яка підлягає задоволенню становить 132944,64 грн..
Щодо обґрунтованості позову про стягнення 24687,67 грн. 3% річних та 40850,30 грн. інфляційних втрат, господарським судом Житомирської області за результатами перевірки розрахунків встановлено, що підлягають задоволенню 3% річних у сумі 24650,15 грн. та 32065,70 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування часткового задоволення позовних вимог в цій частині суд вказує, що позивач безпідставно включив до періоду обрахунку 3 % річних дні фактичної сплати відповідачем коштів, а також не враховано, що інфляційні втрати нараховуються за умови існування заборгованості повний місяць.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Житомирської області від 12.11.2020 р. у справі №906/1353/19, товариство з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Здійснити розподіл судових витрат.
Апелянт вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 12.11.2020 року прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи з огляду на наступне.
Зокрема, позивач жодного разу не надсилав копії заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідачу, однак незважаючи на це суд задовольняв такі клопотання, водночас у задоволенні клопотання відповідача про перенесення судового засідання у зв'язку із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 відмовив.
Відповідач вважає, що платіжні доручення №9806 від 10.12.2019 р. та №10266 від 15.01.2020 р. подані позивачем до суду першої інстанції не можуть слугувати доказом сплати судового збору, оскільки не підписані уповноваженою посадовою особою банку та не скріплені печаткою установи банку.
Скаржник звертає увагу суду на те, що долучені до позовної заяви копії документів є недопустимими доказами в розумінні ст.77 ГПК України, оскільки позивач не у повному обсязі виконав вимоги п.5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", а саме не зазначив назву посади, ініціали та прізвище особи, яка засвідчувала копії документів, а також відсутня дата засвідчення таких копій.
Комунальне підприємство "Міськтепловоденергія" своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалось.
Згідно ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 15.02.2021 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" не забезпечило явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомило.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що 31.03.2017 року між комунальним підприємством "Міськтепловоденергія" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" (відповідач, споживач) укладено Договір №49/17 про постачання електричної енергії (далі - договір) (а.с.9-12).
Відповідно до розділу 1 договору постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 20 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Споживач зобов'язується виконувати умови цього договору та оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків 10, 3 "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" (п. 2.3.1., 2.3.3. договору).
Згідно п.7.6. договору, у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник електричної енергії має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення
Додатки до цього договору 1, 2, 3, 5, 7, 9, 10, а також повідомлення про встановлення договірних величин споживання електричної потужності є невід'ємними частинами цього договору (п.9.1. договору).
Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 2018 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.4. договору).
Додатком 10 до договору визначено порядок здійснення розрахунків, відповідно до якого остаточний розрахунок за спожиту електроенергію проводиться на підставі одержаного рахунку. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку не повинна перевищувати 3-х операційних днів з дня отримання рахунку (а.с.13),
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу електричну енергію на загальну вартість 1513537,97 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами-рахунками, зокрема: 1) №7696/9 від 30.09.2017 р. на суму 66211,67 грн.; 2) №7696/10 від 31.10.2017 р. на суму 10601,26 грн.; 3) №7696/11 від 30.11.2017 р. на суму 18694,42 грн.; 4) №7696/12 від 31.12.2017 р. на суму 16173,63 грн.; 5) №7696/1 від 31.01.2018 р. на суму 18105,60 грн; 6) №7696/2 від 28.02.2018 р. на суму 14203,15 грн.; 7) №7696/3 від 31.03.2018 р. на суму 16279,78 грн.; 8) №7696/4 від 30.04.2018 р. на суму 3565,70 грн.; 9) №7696/5 від 31.05.2018 р. на суму 2207,34 грн.;10) №7696/6 від 30.06.2018 р. на суму 114526,86 грн.; 11) №7696/7 від 31.07.2018 р. на суму 105640,56 грн.; 12) №7696/8 від 31.08.2018 р. на суму 2896,60 грн.; 13) №7696/9 від 30.09.2018 р. на суму 8860,18 грн.; 14) №7696/10 від 31.10.2018 р. на суму 242120,91 грн.; 15) №7696/11 від 30.11.2018 р. на суму 737360,53 грн.; 16) №7696/1 від 31.01.2019 р. на суму 134977,38 грн.; 17) №7696/2 від 28.02.2019 р. на суму 741,60 грн.; 18) №7696/3 від 31.03.2019 р. на суму 370,80 грн. (а.с.14-27).
Як вбачається з картки рахунку за договором №49-17 від 31.03.2017 р. за період 01.09.2017 по 31.08.2019 р. між контрагентами КП "Міськтепловоденергія" та ТОВ "Котлозавод "Крігер", відповідачем здійснено часткову оплату отриманої електричної енергії на суму 993835,21 грн.: 17.11.2017 р. на суму 76812,93 грн.; 28.12.2017 р. на суму 18694,42 грн.; 28.02.2018 р. на суму 16173,63 грн.; 17.04.2018 р. на суму 32308,75 грн.; 18.06.2018 р. на суму 19845,48 грн.; 31.07.2018 р. на суму 30000 грн.; 12.12.2018 р. на суму 300000 грн.; 22.01.2019 р. на суму 100000 грн.; 23.08.2019 р. на суму 400000 грн. (а.с.28-29).
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати за отриману електроенергію позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 519702,76 грн. - основного боргу, 294447,95 грн. - пені, 24687,67 грн. - 3% річних, 40850,30 грн. - інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 275 ГК встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
З огляду на зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з договору купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що долучені до позовної заяви копії документів є недопустимими доказами в розумінні ст.77 ГПК України, оскільки позивачем не у повному обсязі виконано вимоги п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 (ДСТУ 4163-2003), а саме не вказано назву посади, ініціали та прізвище особи, яка засвідчувала копії документів, а також дату засвідчення таких копій, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.
Апеляційним господарським судом встановлено, що копії доданих до позовної заяви документів завірені адвокатом Семеновим С.В., який здійснює представництво інтересів позивача у даній справі, що підтверджується витягом із договору про надання правової допомоги №1/03-18 від 06.04.2018 р. (а.с.30-31) та ордером на надання правової допомоги від 18.12.2019 р. (а.с.32).
Таким чином, з урахуванням положень п.9 ч.1 ст.20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Семенов С.В. як адвокат має право посвідчувати копії документів у даній справі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії документів, судом встановлено, що останні містять відмітку "Згідно з оригіналом", прізвище та ініціал імені Семенова С.В., його підпис та печатку адвокатського об'єднання "Адвокатська група" Ліга захисту".
Оскільки копії документів засвідчувались адвокатом, а не посадовою особою позивача, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про відсутність назви посади особи, що засвідчувала копії документів на таких копіях.
Таким чином суд апеляційної інстанції вважає частково обґрунтованими доводи відповідача, про недотримання позивачем вимог національного стандарту щодо оформлення копій документів, визначених як додатки до позовної заяви, однак, відхиляє, доводи скаржника про недопустимість, таких документів як доказів у справі за наслідком їх оцінки.
Водночас, колегією суддів встановлено, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не ставив під сумнів відповідність копій зазначених документів їх оригіналам та клопотань про витребування оригіналів таких доказів до суду не подавав.
Крім того, доводи скаржника про те, що суд розглянув спір, обґрунтувавши рішення недопустимими письмовими доказами, не заслуговують на увагу, оскільки, доводи відповідача в апеляційній скарзі обумовлені суто формальними ознаками, як-от, відсутня дата засвідчення копій документів, назва посади, прізвище та ініціали особи, яка їх засвідчувала, що містяться у матеріалах справи, без спростування та заперечення відповідачем встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у справі. Зокрема, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач в цілому не заперечував факту постачання йому позивачем електричної енергії та не заперечував наявності заборгованості за договором.
Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, а саме: укладений між сторонами договір №49/17 від 31.03.2017 року з додатками, акти-рахунки та картку рахунку 3613 за договором №49-17 від 31.03.2017 р. за період 01.09.2017 р. по 31.08.2019 р. між контрагентами КП "Міськтепловоденергія" та ТОВ "Котлозавод "Крігер", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані докази у своїй сукупності є належними та допустимими в розумінні ст. 76, 77 ГПК України та підтверджують факт поставки відповідачу електричної енергії на загальну суму 1513537,97 грн., часткової оплати відповідачем електроенергії на суму 993835,21 грн., а також підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар на залишкову суму у розмірі 519702,76 грн..
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом п. 4.2.1. договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком. Споживач на вимогу постачальника відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
З огляду на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати за договором у КП "Міськтепловоденергія" наявні правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не оспорює арифметичну правильність нарахування суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України, щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про правомірність часткового задоволення позовних вимог судом першої інстанції.
Апеляційний господарський суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що платіжні доручення №9806 від 10.12.2019 р. та №10266 від 15.01.2020 р. не можуть слугувати доказами сплати судового збору, оскільки, як вбачається із вищевказаних платіжних доручень, останні містять всі необхідні реквізити, зокрема, штамп ПАТ АТ "Укргазбанк" з відміткою про дату виконання платежів, а також підпис уповноваженої особи банку.
У відповідності до ч.2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" обов'язок перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України покладається на суд. Таким чином, відкривши провадження у справі №906/1353/19 за позовною заявою КП "Міськтепловоденергія" та прийнявши заяву позивача про зміну предмету позову, господарський суд Житомирської області констатував сплату позивачем судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом неправомірно відмовлено у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи та розглянуто справу за його відсутності, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.
За змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В той же час судова колегія звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р. вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Враховуючи наведене, строки розгляду справи по суті визначені ст. 195 ГПК України, неодноразове відкладення справи у підготовчому засіданні, можливість відповідача приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а також те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату.
Що стосується посилань позивача на те, що місцевим господарським судом задовольнялись клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, копії яких не надсилались відповідачу, слід зазначити, що дана обставина не є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідності до ч. 3 ст. 277 ГПК України.
Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено. Водночас доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Житомирської області та не можуть слугувати підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 12.11.2020 р. у справі №906/1353/19 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "19" лютого 2021 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Грязнов В.В.