ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 лютого 2021 року Справа № 906/1037/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 29.10.20р. суддею Лозинською І.В. у м.Житомирі, повний текст складено 03.11.20р.
у справі № 906/1037/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства, смт.Новогуйвинське, Житомирського району Житомирської області
про стягнення 54255,97 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 54255,97грн. задоволено частково.
Стягнуто з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 38431,19 грн. пені, 7535,53грн. 3% річних, 4228,84грн. інфляційних втрат, 2102,00грн. судового збору.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2926,10грн. інфляційних втрат.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 2926,10грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 2926,10грн. задовольнити. Також, просить судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3153,00грн. за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суд від 01.12.2020р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Надалі, 26.12.2018р. на адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на виконання ухвали Північно - західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020р. надійшла заява про усунення недоліків з додатками, зокрема, із платіжним дорученням від 27.11.2020р. №0000012230 про сплату судового збору в сумі 3153,00грн..
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- скаржник не погоджується з рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст.549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального права, ст.ст.236, 238, 239 Господарського процесуального кодексу України без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав;
- покликається на те, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, щодо стягнення інфляційних втрату рішенні вказав наступне: "Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат з березня 2019року по серпень 2019, суд вважає, що розмір інфляційних втрат за вказаний період становить 4228,84грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 2926,10грн. інфляційних слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням приписів чинного законодавства України.". При цьому рішення суду не містить відповідного арифметичного обґрунтування такого розрахунку чи/або підстав такого перерахунку;
- вказує, що при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19;
- зазначає, що позивачем по справі правильно визначено розмір інфляційних втрат, механізм розрахунку яких відповідає нормам законодавства, а також сформованій практиці Верховного Суду. Таким чином, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також запропоновано відповідачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04.10.2018р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно - експлуатаційним комунальним підприємством (споживач) укладено договір №5282/18-БО-10 постачання природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (а.с.12-21).
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п.1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору визначено, що необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.
У відповідності до п.2.1 договору (у редакції додаткової угоди від 20.03.2019р.) постачальник передає споживачу у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 35,904тис.куб.м..
Згідно п.2.4 договору, допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного періоду постачання газу в розмірі +- 5 відсотків від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінацій) без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному періоді постачання газу.
Пунктом 3.7 договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному періоді постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що ціна за 1000куб.м. газу за цим договором на дату його укладання становить 7907,20грн., крім того, ПДВ - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 9488,64грн..
Згідно п.6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Також, до договору між сторонами укладено такі додаткові угоди: №1 від 19.10.2018р.; №2 від 27.10.2018р.; №3 від 01.11.2018р.; №4 від 28.11.2018р., якою викладено у новій редакції договір постачання природного газу від 04.10.2018р. №5282/18-БО-10; №5 від 15.03.2019р.; №6 від 20.03.2019р.; №7 від 29.03.2019р.; №8 від 22.04.2019р. (а.с.22 - 38).
Крім того, матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу, а саме: від 30.04.2019р. - на суму 26398,66 грн.; від 31.03.2019р. - на суму 231556,91грн.; від 28.02.2019р. - на суму 273788,77грн.; від 31.01.2019р. - на суму 379091,57грн.; від 31.12.2018р. - на суму 345524,58грн.; від 30.11.2018р. - на суму 298982,72грн.; від 31.10.2018р. - на суму 67340,88грн. (а.с.39-45).
Судом встановлено, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою борг за отриманий природний газ у відповідача відсутній.
Водночас, за вказаних обставин, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 54255,97грн., з яких 38431,19грн. пені, 7535,53грн. 3% річних, 7145,94грн. інфляційних втрат, 1134,31грн. збитків, а також 2102,00грн. судового збору.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на несвоєчасне виконання Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно - експлуатаційним комунальним підприємством оплати за переданий газ, чим порушено п.6.1 укладеного між сторонами договору постачання природного газу №5282/18-БО-10 від 04.10.2018р..
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.09.2020р. прийнто позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №906/10/37/20, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін та призначено засідання суду для розгляду справи по суті на 01.10.2020.
25.09.2020 до Господарського суду Житомирської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих.№133-ГП/20, від 24.09.2020р. із обґрунтуванням заперечення проти позовних вимог, оскільки станом на вересень 2019 року відповідач повністю розрахувався в повному обсязі за поставлений газ; підприємство не є кінцевим споживачем природного газу, а виробляє теплову енергію, яка подається в даному випадку бюджетним установам/організаціям; відповідач знаходиться в тяжкому фінансовому становищі та має значну кількість зобов'язань перед третіми особами, в тому числі перед позивачем за зобов'язаннями на поставку природного газу в поточному році, тому вважає ситуацію винятковою; крім того, заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 90% з відповідним обґрунтуванням щодо цього (а.с.95 - 101).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.10.2020р. суд призначив засідання суду для розгляду справи та клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 29.10.2020р.; витребував у позивача письмовий відзив на клопотання відповідача про зменшення розміру пені а також перевірити розрахунок заявлених до стягнення сум.
26.10.2020р. до Господарського суду Житомирської області електронним зв'язком від позивача надійшли такі документи:
- заперечення щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки від 26.10.2020р., вих.№39/5-2786-20 в якому, серед іншого, зазначено, що збитковість підприємства не є винятковою обставиною для розміру неустойки; щодо розрахунку суми інфляційних втрат вказано, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду (а.с.106 - 108); заява про розгляд справи без участі позивача (а.с.111).
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду в межах доводів апеляційної скарги не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За змістом ч. 1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст.692 ЦК України.
За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04.10.2018р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно - експлуатаційним комунальним підприємством (споживач) укладено договір №5282/18-БО-10 постачання природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
До договору між сторонами укладено такі додаткові угоди: №1 від 19.10.2018р.; №2 від 27.10.2018р.; №3 від 01.11.2018р.; №4 від 28.11.2018р., якою викладено у новій редакції договір постачання природного газу від 04.10.2018р. №5282/18-БО-10; №5 від 15.03.2019р.; №6 від 20.03.2019р.; №7 від 29.03.2019р.; №8 від 22.04.2019р..
В матеріалах справи є такі акти приймання-передачі природного газу: від 30.04.2019р. - на суму 26398,66грн.; від 31.03.2019р. - на суму 231556,91грн.; від 28.02.2019р. - на суму 273788,77грн.; від 31.01.2019р. - на суму 379091,57грн.; від 31.12.2018р. - на суму 345524,58грн.; від 30.11.2018р. - на суму 298982,72грн.; від 31.10.2018р. - на суму 67340,88грн..
Станом на дату звернення до суду з вказаною позовною заявою борг за отриманий природний газ у відповідача відсутній.
Оскільки відповідачем здійснювалась несвоєчасно оплата за переданий природний газ, позивач подав позов про стягнення 54255,97грн., з яких, 38431,19грн. пені, 7535,53грн. 3% річних, 7154,94грн. інфляційних втрат, 1134,31грн. збитків.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник фактично не погоджується з позицією Господарського суду Житомирської області про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 2926,10грн..
Враховуючий приписи ч.1 ст.269 ГПК України згідно якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції стосовно обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 7154,94грн. зазначає, зокрема, наступне.
За змістом ч.3 ст.11 та ч.1 ст.13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у ч.1 ст.509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Отже, цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч.3 ст.11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.
Частиною 2 ст.4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020р. у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, ч.1 ст.8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 5 ст.4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р.. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст.625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, суд вважає за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за ст.625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Вказана правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.
Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки інфляційних втрат, зокрема, за зобов'язанням січня 2019р. в періоди з 01.03.2019р. по 31.05.2019р. на заборгованість, яка виникла з 26.02.2019р. в сумі 379091,57грн., враховуючи погашення заборгованості 28.03.2019р. в сумі 89091,57грн. та погашення заборгованості 31.05.2019р. в сумі 290000,00грн., а також за зобов'язанням лютого 2019р. в період 3 01.04.2019р. по 31.07.2019р. на заборгованість, яка виникла з 26.03.2019р. в сумі 273788,77грн. та погашення заборгованості 01.08.2019р. в сумі 273788,77грн., колегія суддів вважає, що інфляційні нарахування за вказані вище періоди на відповідні суми боргу складають 10039,20грн..
Однак позивачем заявлено до стягнення інфляційних втрат в сумі 7154,94грн..
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 7154,94грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за вказані вище відповідні періоди.
Таким чином, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суд про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2926,10грн. інфляційних втрат.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушеннями норм права при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її задоволення.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" слід задовольнити, в свою чергу, керуючись п.4 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 слід скасувати в частині часткового задоволення позову та відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2926,10грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 7154,94грн. інфляційних втрат задовольнити повністю.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 скасувати в частині часткового задоволення позову та відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2926,10грн. інфляційних втрат. Прийняти нове судове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 7154,94грн. інфляційних втрат задовольнити повністю.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2020р. у справі №906/1037/20 викласти в наступній редакції:
"1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 15; код ЄДРПОУ 30273396) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720):
- 38431,19грн. пені;
- 7535,53грн. 3% річних;
- 7154,94грн. інфляційних втрат;
- 2102,00грн. судового збору.".
3. Стягнути з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 15; код ЄДРПОУ 30273396) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3153,00грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Житомирської області.
5. Справу №906/1037/20 повернути до Господарського суду Житомирської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "22" лютого 2021 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.