вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2021 р. Справа№ 920/1102/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми та Сумської міської ради
на рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020
у справі № 920/1102/19 (суддя Жерьобкіна Є.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИНЕКО»
до Сумської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. Міністерство оборони України;
2. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми
про визнання незаконним та скасування рішення
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ИНЕКО» (далі - ТОВ «ИНЕКО», позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі - СМР, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165».
Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165»; стягнуто з Сумської міської ради на користь ТОВ «ИНЕКО» витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що надання Сумською міською радою дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165 площею 59,7940 га, було здійснено без урахування того факту, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які вибули з управління Міністерства оборони України та в подальшому були відчужені позивачеві, що зумовило зміну цільового призначення земельної ділянки, що суперечить положенням статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України та позбавляє останнього можливості оформити у встановленому порядку своє право користування відповідною земельною ділянкою під належним йому на праві приватної власності нерухомим майном.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165 є доведеними, правомірними та обґрунтованими, відповідно є такими, що підлягають задоволенню.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням та посилаючись на неповне з'ясовання судом обставин, що мають значення для справи, а також на невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми (далі КЕВ м. Суми, третя особа-2) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач, звертаючись до суду з позовом на захист свого інтересу, обґрунтував його тим, що надання Міністерству оборони України дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165, площею 59, 7940 га, порушує принцип цілісності об'єктів нерухомості із земельними ділянками, на яких вони розміщуються, однак доказів наявності існуючого речового права у ТОВ «ИНЕКО» на цю земельну ділянку не надало; позивачем не ставиться питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а лише заявляється вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на його переконання, зачіпає його інтереси, що у свою чергу свідчить про те, що правовідносини між ТОВ «ИНЕКО» та Сумською міською радою є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у даній справі не стосується приватноправових відносин; спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та надана для розміщення об'єктів навчальних полів, знаходиться у безоплатному та безстроковому користуванні військових формувань, підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, перебуваючи на обліку та у користуванні КЕВ м. Суми, право на яку підтверджується державним актом серії Б №018645 від 1987 року та довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2016, виданої ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо земельних ділянок, що обліковуються за Міноборони на території Сумської області; відповідно до Директиви Міністра оборони України №Д-29 від 28.04.2006 «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради» та акту приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 земельні ділянки, з числа земель оборони військового містечка №1, не передавались та відповідний дозвіл Кабінетом Міністрів України та Міністром оборони України нікому не надавався, зміни цільового призначення земель оборони не змінювалось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 920/1102/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020; розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2021; ТОВ «ИНЕКО», Сумській міській раді, Міністерству оборони України встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Водночас Сумська міська рада, не погоджуючись із рішенням суду, також звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В апеляційній скарзі Сумською міською радою викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням 01.12.2020 копії оскаржуваного рішення засобами електронного поштового зв'язку та 07.12.2020 наручно - уповноваженим представником скаржника.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що саме проведення інвентаризації земель надає можливість встановити місцерозташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням; позивач не навів належних доказів, які б доводили незаконність прийнятого Сумською міською радою рішення від 08.08.2018 №3745-МР, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача; суд зробив безпідставне посилання на обставини, встановлені у справі №920/830/18, чим допустив порушення норм п.4 ст.75 ГПК України щодо звільнення від доказування обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 поновлено Сумській міській раді пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради та призначено спільний розгляд апеляційних скарг на 10.02.2021; ТОВ «ИНЕКО», Міністерству оборони України, Квартирно-експлуатаційному відділу міста Суми встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу Сумської міської ради протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі.
04.01.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «ИНЕКО» надійшов відзив на апеляційну скаргу СМР від 18.12.2020 №921/20юр та КЕВ м. Суми від 15.12.2020 №248, в якому просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 в справі № 920/1102/19 без змін.
Відзив на скарги обґрунтований тим, що перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони до власника придбаного об'єкта нерухомості, розташованого на ній, об'єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зважаючи на придбання ТОВ «ИНЕКО» нерухомого майна на законних підставах, що свідчить про перехід до набувача права користування земельною ділянкою. Тобто, спірним рішенням було надано дозвіл не лише на проведення інвентаризації Міністерством оброни земель, що перебувають у користуванні останнього, а й на земельну ділянку, яка розташована під належним ТОВ «ИНЕКО» майном.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 26.01.2021 та 27.01.2021 від Сумської міської ради надійшли заперечення на відзив ТОВ «ИНЕКО» та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Заперечення на відзив обґрунтовані тим, що з'ясування місця знаходження нерухомого майна, яке належить позивачеві, визначення площі земельної ділянки під нерухомим майном, що належить ТОВ «ИНЕКО», яка необхідна для обслуговування цього майна має відбуватись саме в ході інвентаризації землі, яку проводить Міністерство оборони України на підставі оспорюваного позивачем рішення; за таких умов, твердження ТОВ «ИНЕКО», що СМР спірним рішенням надала дозвіл не лише на проведення інвентаризації земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Міністерства оборони України, а й на земельну ділянку, яка розташована під належним ТОВ «ИНЕКО» майном, є передчасним; посилання позивача на те, що Міністерство оборони України в особі КЕВ м. Суми в заяві до Сумської міської ради просило надати дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,794 га, а Рішенням від 08.0.2018 №3745-МР надано дозвіл Міністерству оборони України на проведення інвентаризації земельної ділянки іншої площі, відмінної від зазначеної останнім у заяві, не впливає на законність оспорюваного Рішення, оскільки вказана в ньому площа є орієнтовною та має бути відкоригована в процесі проведення інвентаризації земельної ділянки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 в задоволенні клопотання Сумської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №920/1102/19 відмовлено через відсутність об'єктивної можливості.
09.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Сумської міської ради надійшло клопотання про розгляд апеляційних скарг у справі №920/1102/19 без участі повноважного представника відповідача.
У судове засідання 10.02.2021 відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Вислухавши думку учасників справи та зважаючи на подане відповідачем клопотання від 09.02.2021, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарг за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні скаржник та представник третьої особи-1 підтримали вимоги апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційних скарг з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а судове рішення залишити без змін.
10.02.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг КЕВ м. Суми та Сумської міської ради, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Директивою Міністра оборони України №Д-29 від 28.04.2006 «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради» було визначено Перелік військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради (військове містечко №1).
Згідно з пунктом 1 вказаної Директиви, начальнику Головного Квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України визначено організувати безоплатне вилучення з балансу Квартирно-експлуатаційного відділу військового майна та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради згідно з Переліком.
До переліку військового майна, серед іншого, також входить навчальна майстерня № 57 та учбові класи № 59.
За актом приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 від сфери управління Міністерства оборони України до комунальної власності територіальної громади міста Суми передано майстерню під інвентарним номером за генпланом 1/57 площею 1325 кв.м. та учбовий корпус під інвентарним номером за генпланом 1/59 площею 1150 кв.м.
17.02.2016 між ТОВ «ИНЕКО» та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради було укладено договори купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, згідно з якими Управління на підставі рішення Сумської міської ради від 13.05.2015 № 4341-МР «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 26.10.2011 № 856-МР», «Про затвердження переліків об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації» (зі змінами) зобов'язується передати у власність позивачу нежитлове приміщення площею 1 300,8 м2, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 та нежитлове приміщення площею 1 062,0 м2, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59, які є комунальною власністю територіальної громади міста Суми на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11.03.2015 Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2015, індексні номери 34744861 та 34742920, а позивач зобов'язується прийняти зазначені об'єкти приватизації, сплатити їх ціну у термін, визначений цими договорами та здійснити реєстрацію об'єкта приватизації згідно з чинним законодавством (пункт 1.1. договорів).
Згідно з актами прийому-передачі нежитлових приміщень від 23.02.2016 № 3 та № 4 позивачеві передані вказані нежитлові приміщення, що продані шляхом викупу.
Право власності ТОВ «ИНЕКО» на нежитлові приміщення під літ. «А-1» загальною площею 1062 кв.м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59 зареєстроване 25.02.2016, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53997582 від 25.02.2016.
Право власності ТОВ «ИНЕКО» на нежитлові приміщення під літ. «А-1» загальною площею 1300,8 кв.м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 зареєстроване 25.02.2016, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53997730 від 25.02.2016.
Таким чином, позивач є власником зазначених приміщень, які на момент укладення договорів купівлі - продажу перебували в комунальній власності територіальної громади міста Суми на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11.03.2015 реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області.
Вказані приміщення є приміщеннями майстерні та учбового корпусу, які за актом приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 були передані до комунальної власності територіальної громади міста Суми.
Судом першої інстанції також встановлено, що 01.03.2018 Квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до Сумської міської ради з клопотанням надати дозвіл Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,794 га військового містечка №1 Сумського гарнізону на території м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165, та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель з метою формування кожної земельної ділянки окремо, в межах державного акту на право постійного користування без номеру від 1976 року, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
Рішенням Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР надано Міністерству оборони України дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, площею 59,7940 га.
Звертаючись з позовом до суду, позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165», вказуючи, що при прийнятті вказаного рішення не було враховано, що згідно графічних матеріалів, на земельній ділянці за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, площею 50,7940 га, розташоване нерухоме майно, яке не належить Міністерству оборони України.
Зокрема, 17.02.2016 між ТОВ «ИНЕКО» та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради було укладено договори купівлі продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/57 та нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 165/59, право власності на які ТОВ «ИНЕКО» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на земельну ділянку, на якій розміщене належне позивачу на праві власності нерухоме майно, посилаючись на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України (перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнає доводи апеляційних скарг обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до частини другої статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Отже, з урахуванням приписів статті 4 ГПК України, наведені норми чинного законодавства визначають об'єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Таким чином, обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або ж відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №924/1121/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 24.12.2019 у справі №902/377/19.
Таким чином, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №908/1611/19 та від 02.09.2020 у справі №922/1614/19.
Верховним Судом у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19 викладено висновки про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуване рішення суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що це рішення порушує цивільні права або інтереси позивача, який звернувся із відповідними позовними вимогами.
Водночас, колегія суддів звертає увагу суду на те, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України, від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до статей 142, 143 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
В силу приписів частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 10 статті 59 цього ж Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2019 по справі №906/753/17.
Посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на ту обставину, що спірним рішенням порушено майнові права ТОВ «ИНЕКО», оскільки на підставі договорів купівлі-продажу останнім було набуто право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 та м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, враховуючи наступне.
Рішенням Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165 на підставі державного акта на право постійного користування землею без номеру від 1976 року.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Відповідно до пункту 7 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513 (чинний на дату прийняття оскаржуваного рішення, далі - Порядок) вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Відповідно до п.8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Пунктом 16 Порядку визначено, що у разі відсутності відомостей у Державному земельному кадастрі виконавець за координатами поворотних точок, зазначених у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або іншій документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок, визначає межі таких ділянок, угідь, обмежень (обтяжень) у їх використанні та відображає їх на робочому інвентаризаційному плані.
Відповідно до п.22 Порядку під час виконання камеральних робіт на робочий інвентаризаційний план наносяться межі земельних ділянок, обмежень (обтяжень) у їх використанні та угідь, отримані в результаті виконання топографо-геодезичних робіт, складаються поконтурні відомості з експлікацією, в яких зазначаються номери контурів, площа земельних ділянок, їх кадастрові номери (за наявності), площа угідь, що фактично використовуються на момент проведення інвентаризації, площа обмежень (обтяжень) у їх використанні, а також складається зведений інвентаризаційний план у масштабі згідно з вимогами пункту 14 цього Порядку.
Пунктом 23 Порядку визначено, що окремо складаються переліки земельних ділянок (земель): наданих у власність (користування) з кадастровими номерами; наданих у власність (користування) без кадастрових номерів; не наданих у власність та користування у розрізі угідь; що використовуються без документів, які посвідчують право на них; що використовуються не за цільовим призначенням; невитребуваних земельних часток (паїв); відумерлої спадщини.
На підставі зазначених переліків складається зведена порівняльна таблиця даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та інформації, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, і Державному земельному кадастрі, в якій за наявності відображаються розбіжності.
Згідно з п.24 Порядку на зведеному інвентаризаційному плані наносяться межі: об'єкта інвентаризації; адміністративно-територіальних одиниць, які увійшли до складу об'єкта інвентаризації; територій, визначених проектами формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад; земельних ділянок, наданих у власність (користування); земель і земельних ділянок, не наданих у власність (користування); земельних ділянок, що використовуються без документів, які посвідчують право на них, або не за цільовим призначенням; наявних обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок; невитребуваних земельних часток (паїв); земельних ділянок (земель) відумерлої спадщини; угідь; водних об'єктів і гідротехнічних споруд, дорожньої мережі, електромереж напругою 0,4 кВ і більше, продуктопроводів та інших об'єктів, для яких створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; зрошуваних та осушуваних земель.
За результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України «Про землеустрій» (п.26 Порядку).
Колегія суддів погоджується з доводами Сумської міської ради про те, що саме проведення інвентаризації земель надає можливість встановити місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням.
На підставі вищенаведеного та з огляду на наявні у справі докази, судовою колегією встановлено, що ТОВ «ИНЕКО» не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав товариства у зв'язку з прийняттям Сумською міською радою рішення щодо інвентаризації земель.
Отже підстави вважати, що оспорюваним рішенням порушено права позивача відсутні.
Відтак, задоволення позовних вимог ніяким чином не вплинуло б на законний інтерес позивача, як власника об'єктів нерухомого майна щодо отримання земельної ділянки, на якій такі об'єкти розміщено та яка необхідна для його обслуговування.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт набуття позивачем у власність нежитлових приміщень:
- під літ. «А-1» загальною площею 1062 кв.м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59;
- під літ. «А-1» загальною площею 1300,8 кв.м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57,
не вказує на те, що площа земельної ділянки у розмірі 59,7940 га (щодо якої прийнято рішення щодо інвентаризації) є площею, яка зайнята вказаною нерухомістю та частиною земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Колегія суддів вказує, що доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення Сумської міської ради на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Посилання позивача на рішення Господарського суду Сумської області від 09.09.2019 у справі №920/627/19, яким внесено зміни до договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.02.2016, на підставі яких ТОВ «ИНЕКО» набуло прав власності на вищевказані об'єкти нерухомості, шляхом виключення пункту 5.1.4 договору, згідно з яким на позивача був покладений обов'язок протягом року після підписання вказаних договорів купівлі-продажу врегулювати земельні відносини у відповідності до вимог діючого законодавства, не переконує суд апеляційної інстанції в доведеності позивачем свого порушеного права.
Позивач зазначає, що саме через невжиття відповідачем заходів по оформленню земельної ділянки ТОВ «ИНЕКО» позбавлене можливості укласти договір оренди чи викупити вказану земельну ділянку.
Позивач наголошує на тому, що такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №920/627/19, вказуючи на те, що обов'язок щодо врегулювання земельних відносин покладено саме на орган приватизації, який перед продажем об'єкта приватизації має здійснити відповідні підготовчі роботи щодо земельної ділянки, на якій розташовано такий об'єкт; майно повинно було передаватися з комунальної власності у приватну власність разом з сформованою земельною ділянкою, яка вже на час передачі набула б статусу об'єкта цивільних прав, а виключення з умов договорів пункту 5.1.4 (щодо обов'язку оформити земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна) дасть можливість належним чином завершити процедуру оформлення права власності на придбані об'єкти).
На переконання позивача, обставини, встановлені у вищевказаному судовому рішенні є преюдиціальними в силу ст.75 ГПК України, а тому правомірно були враховані судом першої інстанції.
З такими твердженнями колегія суддів не погоджується, оскільки наведені у постанові суду касаційної інстанції висновки вказують навпаки на те, що питання земельних правовідносин у позивача залишається неврегульованим.
В ході апеляційного розгляду представник позивача не зміг надати суду пояснення з посиланням на відповідні та належні докази про розмір земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що йому належать на праві власності та якими правовстановлюючими документами право останнього на земельні ділянки підтверджується.
Отже, відсутність таких складових предмету доказування як порушене право нівелює наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на те, що Міністерство оборони України в особі КЕВ у заяві до Сумської міської ради просило надати дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,794 га, а Рішенням від 08.08.2018 №3745-МР надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 59,7940 га не впливає на законність Рішення від 08.08.2018 №3745-МР, оскільки вказана площа є орієнтовною та має бути уточнена у процесі проведення інвентаризації земельної ділянки.
Щодо доводів апелянта КЕВ м. Суми про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки є публічно-правовим, колегія суддів зазначає, що прийняла їх до уваги, однак не погоджується з такими, з огляду на наступне.
Так, позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на земельну ділянку, на якій розміщене належне позивачеві на праві власності нерухоме майно, посилаючись на приписи ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України (перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду).
За змістом статей 4, 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів установлена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійсненні господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 1, 6, 10 частини 1 статті 20 цього Кодексу).
Як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.
Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Враховуючи те, що позивач вважає, що має майновий інтерес щодо земельної ділянки, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, і на його думку, на зазначену ділянку претендує інша особа - Міністерство оборони України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо спору про право, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 720/1716/15-ц.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, враховуючи відсутність порушеного права позивача внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про не обґрунтованість заявлених позовних вимог, необхідність відмови в їх задоволенні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Сумської міської ради та КЕВ м. Суми підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням апеляційних скарг, витрати по сплаті судового збору у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269,275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Сумської міської ради та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19 скасувати.
3. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ИНЕКО» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ИНЕКО» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 165/57, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 38244561) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми (вул. Г.Кондратьєва, 165, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 26622590) 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ИНЕКО» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 165/57, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 38244561) на користь Сумської міської ради (пл. Незалежності, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 23823253) 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду Сумської області видати накази на виконання даної постанови.
7. Матеріали справи № 920/1102/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.02.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз