Справа № 477/563/20
Провадження № 1-кп/477/79/21
19 лютого 2021 року м.Миколаїв
Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - судді ОСОБА_1 , з секретарем - ОСОБА_2 ,
з участю сторін кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
під час проведення підготовчого судового засідання в залі суду Жовтневого районного суду Миколаївської області по розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020150230000247 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України,
Під час підготовчого судового засідання прокурор висловив думку щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_4 також не заперечував щодо цього.
Разом з цим суд не може погодитись з думкою учасників підготовчого судового засідання з огляду на наступне.
Як вбачається з обвинувального акту досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , засуджений 05.10.2018 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч. 2 ст.286 КК України до п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, та на підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
15 квітня 2019 року засуджений ОСОБА_4 дав письмову підписку про ознайомлення з порядком і умовами відбування покарання у вигляді позбавлення права займатися певною діяльністю, а саме керувати транспортними засобами, а також попереджений про правові наслідки ухилення від відбування покарання, які передбачає ч. 1 ст.389 КК України.
Однак, ОСОБА_4 , який будучи достовірно обізнаним з обов'язками встановленими вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2018 року, маючи злочинний умисел направлений на ухилення від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та усвідомлюючи протиправність своїх дій, маючи реальну можливість виконувати покладені на нього обов'язки, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність продовжив керувати транспортними засобами, вчиняв та притягувався до адміністративної відповідальності, а саме 12 жовтня 2019 року, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП; 01 листопада 2019 року, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП; 14 листопада 2019 року, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП; 07 січня 2020 року останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП..
Вказане діяння кваліфіковано за ч. 1 ст. 389 КК України.
Частиною 1 статті 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Тобто, одним із обов'язкових елементів доказування у кримінальному провадженні є подія кримінального правопорушення (злочину), яка розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певному часі, місці та певним способом.
З чого слід дійти висновку, що час, місце та спосіб вчинення злочину є елементом об'єктивної сторони злочину та підлягає доказуванню.
Частиною 2 статті 291 КПК визначено, що обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.
Зі змісту наведеної статті вбачається, що в обвинувальному акті мають бути викладені фактичні обставини злочину. Тобто, ті обставини, з яких вбачається, що відбулася подія злочину.
Як було зазначено вище складовою події злочину є час, місце та спосіб вчинення злочину, які в свою чергу підлягає доказуванню.
Згідно з диспозицією частини 1 статті 389 КК України відповідальність настає за Ухилення засудженого від сплати штрафу або від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.
Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2018 року, обвинуваченому призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що вказаний обвинувальний акт не містить відомостей щодо часу, місця та способу вчинення злочину, оскільки у ньому лише зазначено, що обвинувачений притягувався до адміністративної відповідальності 12 жовтня 2019 року та його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП; 01 листопада 2019 року його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП; 14 листопада 2019 року обвинуваченого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП; 07 січня 2020 року останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП..
Однак відсутні відомості коли, де і у який спосіб це було вчинено обвинуваченим та яким чином це було встановлено.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, рекомендовано, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Стаття 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про «практику Суду» у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України. Крім того, необхідно зазначити, що у Законі України № 3477-ІУ немає положень, які б забороняли застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.
Так, Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, так як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).
Крім того, ЄСПЛ нагадує, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).
До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. З ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що оскільки всупереч вищезазначеним вимогам в обвинувальному акті не вказаний повний виклад фактичних обставин кримінального проступку, які стали відомі слідчому під час дізнання, на підставі яких встановлюється об'єктивна сторона та склад кримінального правопорушення, то обвинувальний акт не відповідає вимогам закону.
Крім цього, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Однак в порушення вищезазначеного у обвинувальному акті щодо ОСОБА_4 не викладено формулювання обвинувачення.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є кримінальним проступком.
Главою 30 КПК України визначений спрощений порядок провадження щодо кримінальних проступків.
Вказане кримінальне провадження надійшло до суду для розгляду у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засідання.
Однак, з огляду на матеріали кримінального провадження, відповідно до яких обвинувачений не визнавав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку під час проведення дізнання, та його заяву, суд визнав за неможливе ухвалити вирок в порядку передбаченому ч. 1 ст. 382 КПК України
Главою 30 КПК України визначено, що розгляд обвинувального акта проводиться як без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження (ч.2 ст. 381 КПК), так і у судовому засіданні з участю сторін кримінального провадження, якщо суд визнає це за необхідне (ч.3 ст. 382 КПК).
При цьому у вищезазначеній главі не врегульовано, як має чинити суддя при розгляді кримінальних проступків у разі якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам закону.
Відповідно до частини 6 статті 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, серед яких зазначені право на захист та змагальність сторін.
Як зазначалось вище, саме конкретизоване обвинувачення є гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист, змагальність сторін, а отже на справедливий судовий розгляд.
З огляду на вказане судом було призначене підготовче судове засідання, оскільки як вбачається з норм Кримінального процесуального кодексу України, повернення обвинувального акта передбачене статтею 314 Кодексу, а саме під час проведення підготовчого судового засідання.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
З огляду на те, що у обвинувальному акті не зазначено час, місце та спосіб вчинення кримінального проступку, який ставиться у провину обвинуваченому, та відсутнє формулювання обвинувачення, то суд приходить до висновку, що має місце неконкретність обвинувачення та обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, що призведе до порушення права на захист обвинуваченого.
В зв'язку з чим обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.
Керуючись ст. 314 КПК України,
Повернути прокурору обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом 7 днів з дня оголошення ухвали.
Суддя ОСОБА_1