Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3459/2021
16 лютого 2021 року місто Київ
справа № 754/15562/19
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року ухвалене під головуванням судді Грегуль О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про відібрання малолітніх дітей, -
У жовтні 2019 року позивач звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив відібрати у відповідача малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та передачу їх позивачу за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
В мотивування вимог посилався на те, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 липня 2013 року шлюб між ним та відповідачем розірвано. Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 . Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року.
Зазначав, що на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року ним було отримано виконавчий лист, однак після пред'явлення його до виконання, Деснянський РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві повернув його стягувачу у зв'язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Посилався на те, що маючи рішення суду про визначення місця проживання дітей з ним, він позбавлений можливості примусового виконання такого рішення, а добровільно рішення суду відповідачем не виконується.
Позивач вказував, що після ухвалення рішення Верховним Судом мати переховує дітей, змінила місце проживання та забрала документи дітей зі школи.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Вирішено відібрати у ОСОБА_1 малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та передано дітей ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання у ОСОБА_1 малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернення дітей ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 768,40 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ч.ч.3, 4 ст.29 ЦК України та ч.ч.1, 3 ст.162 СК України, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що діти з моменту народження, прийняття рішення Деснянським районним судом міста Києва про зміну місця проживання дітей з батьком і до даного часу проживають з нею.
Зазначала, що самочинно без згоди батька місця проживання дітей вона не змінювала, дітей від батька не викрадала, щоб повертати їх батьку.
Посилалася на те, що статтею 162 СК України не передбачено відповідальності у виді відібрання дітей за невиконання рішення суду про зміну місця їх проживання.
12 лютого 2020 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Відповідач та її представник у судовому засіданні апеляційного суду підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третіх осіб відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 листопада 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду містаКиєва від 18 липня 2013 року
Від шлюбу сторони мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Деснянського районного суду містаКиєва від 22 серпня 2016 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
На виконання вказаного рішення суду позивачем було отримано виконавчий лист, однак після пред'явлення його до виконання, Деснянський РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві повернув його стягувачу на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що відповідач переховує дітей, змінила без його згоди місце їх проживання, забрала документи дітей зі школита рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року у добровільному порядку не виконує.
Як вбачається з актів про відвідування дітей від 30 січня 2019 року та від 14 серпня 2019 року, які підписані ОСОБА_2 та консьєржем ОСОБА_5 , вони складені про те, що ОСОБА_2 не був допущений до квартири за адресою: АДРЕСА_2 для побачення з дітьми.
02 лютого 2019 року ОСОБА_2 та сусідкою ОСОБА_6 було складено акт про відсутність дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 .
З акту про відвідування дітей від 09 лютого 2019 року, який підписаний ОСОБА_2 та дідусем ОСОБА_7 вбачається, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 відсутні.
З приводу переховування дітей та неможливості виконати рішення суду про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_2 14 серпня 2019 року звертався з заявою до Деснянського УП ГУНП у місті Києві.
Листом від 13 вересня 2019 року №В-3560/125/49-9 Деснянський УП ГУНП у місті Києві у відповідь на заяву ОСОБА_2 рекомендував звернутися до суду.
15 жовтня 2019 року позивач звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської в місті Києві РДА зі скаргою щодо необхідності встановлення місця перебування та захисту прав малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Як вбачається з довідки Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №139 з поглибленим вивченням математики Шевченківського району міста Києва від 15 жовтня 2019 року 305-03/179 учні - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не навчаються в СШ №139 з 05 серпня 2019 року. Перейшли до навчання до ЦДО «Джерело».
Згідно листа приватного ЗЗСО ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело» №217 від 17 жовтня 2019 року адміністрація приватного ЗЗСО ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело» не може підтвердити зарахування до навчального закладу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що відповідні документи не прибували до закладу.
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 01 липня 2020 року, складений заступником начальника відділу правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім'ї Деснянською районноюв місті Києві державною адміністраціїТерещенко О.О. та фахівцем соціальної роботи Деснянського районного у місті Києві Центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді Шамро Ю.С., з метою надання до суду висновку про відібрання дітей проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 - двері квартири ніхто не відчинив. По номеру телефону НОМЕР_1 , який ОСОБА_1 надала у судовому засіданні - відсутній зв'язок. Умови проживання не встановлено.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 08липня 2020 року №102/02/37-4589 про відібрання дітей, орган опіки та піклування вважає за доцільне відібрати малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від матері ОСОБА_1 та передати їх батьку ОСОБА_2 .
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач змінила місце проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 , яке визначено судом разом з батьком, переховує дітей.
Згідно з ст.162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Системний аналіз вказаної норми дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому обставин, за яких дітей не може бути повернуто позивачу встановлено не було.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що залишення дітей з батьком створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров'я або наявність обставин, які свідчили б, що повернення дітей суперечить їх законним інтересам. Не було надано таких доказів і стороною відповідача.
З урахуванням викладеного, встановивши, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року, яке набрало законної сили, місце проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач без згоди позивача самовільно змінила місце проживання дітей, яке було визначено судовим рішенням, забрала документи дітей зі школи, де вони раніше навчалися, переховує дітей, органом опіки та піклування умови проживання дітей не встановлено, а відтак, виходячи з найкращих інтересів дітей, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відібрання дітей у матері та передання їх батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що: діти з моменту народження, прийняття рішення Деснянським районним судом міста Києва про зміну місця проживання дітей з батьком і до даного часу проживають з нею; самочинно без згоди батька місця проживання дітей вона не змінювала, дітей від батька не викрадала, колегія суддів відхиляє, виходячи з вищевикладеного.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 лютого 2021 року.
Головуючий:
Судді: