11 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22.01.2021 задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , та накладено арешт на майно, а саме на автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_6 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпоряджатися ним.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що слідчий суддя не взяв до уваги те, що автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , було повернуто власнику, у зв'язку чим майно втратило статус тимчасово вилученого, що підтверджується листом слідчого управління Головного управління НП у місті Києві від 22.01.2021 № 1587/115/23/7-М.
Прокурор та власник майна ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , який не заперечував проти апеляційного розгляду у відсутності прокурора та власника майна, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, та вказував на те, що спірний автомобіль не має відношення до даного кримінального провадження, а ОСОБА_6 є потерпілим, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020100000001150, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Згідно даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у даному кримінальному провадженні, 27.12.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 12020100000001150 про те, що 27.12.2020 приблизно о 04:49 год. водій ОСОБА_8 керуючи автомобілем DACIA LOGAN, н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Перемоги напроти будинку № 105 скоїв наїзд на перешкоду - причіп, н.з. НОМЕР_3 , та пішохода ОСОБА_9 , якого з травмами госпіталізовано до КМКЛ № 17
Постановою старшого слідчого відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту Слідчого управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_10 від 27.12.2020 автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12020100000001150.
13.01.2021 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звернулася до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просила накласти арешт на автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_6 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення його зберігання як речового доказу у даному кримінальному провадженні, із забороною відчужувати, розпоряджатися та користуватися.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22.01.2021 задоволено клопотання прокурора, та накладено арешт на майно, а саме на автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_6 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпоряджатися ним.
Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження транспортного засобу як речового доказу.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, а саме на автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_6 , шляхом заборони розпоряджатися ним, з тих підстав, що вказаний автомобіль у встановленому законом порядку визнано речовим доказом у межах кримінального провадження № 12020100000001150 від 27.12.2020, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вказаний в оскаржуваній ухвалі транспортний засіб, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене чи відчужене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 повернуто власнику, були враховані слідчим суддею під час постановлення ухвали, та з урахуванням цієї обставини слідчий суддя дійшов обгрунтованого висновку про арешт транспортного засобу із позбавленням права власника розпоряджатися ним.
Та обставина, що транспортний засіб марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 повернуто власнику, не спростовує правильність висновків слідчого судді про необхідність арешту вказаного автомобіля з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, знищення, відчуження.
Не є підставою для скасування ухвали слідчого судді і посилання захисника в судовому засіданні під час апеляційного розгляду на те, що власник транспортного засобу ОСОБА_6 фактично є потерпілим від кримінального правопорушення, оскільки належний йому транспортний засіб зазнав пошкоджень.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, що має місце у даному випадку.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що автомобіль марки «DACIA LOGAN», н.з. НОМЕР_1 , може зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, а також може містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3