Справа № 757/31301/20-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1847/2021
9 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тімку Крістіана Івановича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 3 серпня 2020 року (суддя Новак Р.В.) про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомих майном,
встановив:
у липні 2020р. позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирами АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсними свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 09 грудня 2019р., посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6027, 6028, 6029, 6030, 6031; свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 10 грудня 2019р., посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6046, 6047, 6049, 6050; свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 06 грудня 2019р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., зареєстрованого в реєстрі за №6022; договорів іпотеки № 194 від 21 лютого 2019р. та № 199 від 22 лютого 2019р., укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що є власником квартир АДРЕСА_1 , однак, на підставі підробленого рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 серпня 2008р. у справі №2-709/2007 державним реєстратором Комунального підприємства експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подолякою І.П. зареєстровано право власності на вищезазначені квартири за ОСОБА_3
21 лютого 2019р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики на суму 40 631 344грн 50коп. строком до 6 березня 2019р., у забезпечення якого укладені договори іпотеки № 194 від 21 лютого 2019р. та № 199 від 22 лютого 2019р., предметом яких є спірні квартири.
Позивач зазначав, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 основного
зобов'язання, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 3 червня 2019р. з нього на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість, а в рамках виконавчого провадження ОСОБА_4 виявив бажання залишити за собою не продане на прилюдних торгах майно, що належало ОСОБА_3 , у зв'язку із чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є видані свідоцтва про право власності.
Позивач стверджував, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року в рамках кримінального провадження було накладено арешт на вищезазначені квартири та зупинено дію одинадцяти рішень державного реєстратора Комунального підприємства експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подоляки І.П., на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на квартири за ОСОБА_3 .
За заявою слідчого Державного бюро розслідувань державним реєстратором Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіком С.В. скасовано записи про реєстрацію права власності на квартири за ОСОБА_3 та закрито відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач зазначав, що за його заявою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. перенесено з архівної частини реєстру прав власності до новоствореного у 2013 році державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про нього, як справжнього власника спірних квартир і на даний час він є юридичним та фактичним власником квартир.
Позивач стверджував, що попри наявність у нього зареєстрованого права власності на спірні квартири в цивільному обігу перебувають інші правовстановлюючі документи на право власності за ОСОБА_1 , що в свою чергу є перешкодою у користуванні належним йому нерухомим майном, а наявність договорів іпотеки обмежує право розпорядження.
3 серпня 2020р. представником позивача подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_1 із забороною органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно (в тому числі Міністерству юстиції України, Державному підприємству «Національні інформаційні системи»), вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі реєстраційні дії на підставі рішень судів (в тому числі, але не виключно, щодо внесення записів, внесення змін до записів, скасування записів про державну реєстрацію прав) (окрім реєстраційних дій, пов'язаних з виконанням даної ухвали) стосовно вказаних об'єктів нерухомого майна (квартир), зокрема, щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 серпня 2008р. у справі №2-709/2007, та вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 06 грудня 2019р., зареєстрованого в реєстрі за №6022 та виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є.; свідоцтв від 09 грудня 2019р., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6027, 6028, 6029, 6030, 6031 та виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є.; свідоцтв від 10 грудня 2019р., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6046, 6047, 6049, 6050 та виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., стосовно вищевказаних об'єктів нерухомого майна (квартир).
Обґрунтовуючи заяву, позивач посилався на те, що у відповідача ОСОБА_4 наявні свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, на підставі яких він
у будь-який момент може зареєструвати право власності на спірні квартири, а також здійснити подальше відчуження або накласти обтяження на майно, що у випадку задоволення позову створить перешкоди для реалізації рішення суду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 3 серпня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено, з метою забезпечення позову накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 із забороною органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно (в тому числі Міністерству юстиції України, Державному підприємству «Національні інформаційні системи»), вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі реєстраційні дії на підставі рішень судів (в тому числі, але не виключно, щодо внесення записів, внесення змін до записів, скасування записів про державну реєстрацію прав) (окрім реєстраційних дій, пов'язаних з виконанням даної ухвали) стосовно вказаних об'єктів нерухомого майна (квартир), зокрема, щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 серпня 2008р. у справі №2-709/2007, та вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 06 грудня 2019р., зареєстрованого в реєстрі за №6022 та виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є.; свідоцтв від 09 грудня 2019р., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6027, 6028, 6029, 6030, 6031 та виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є.; свідоцтв від 10 грудня 2019р., зареєстрованих в реєстрі за №№ 6046, 6047, 6049, 6050 та виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., стосовно вищевказаних об'єктів нерухомого майна (квартир).
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Тімку К.І. просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у забезпеченні позову.
Представник відповідача посилається на необґрунтованість ухвали суду, оскільки суд не з'ясував чи існує між сторонами спір про право користування та розпорядження нерухомим майном, наявність реальної загрози утруднення виконання можливого рішення суду за результатами позову немайнового характеру.
Також представник відповідача звертає увагу, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що є власником спірних квартир, що в свою чергу свідчить про відсутність будь-якої загрози правам та інтересам позивача; вжиття такого заходу забезпечення позову фактично є рівнозначним задоволенню позовних вимог; вжиття заборон блокує фінансову діяльність ОСОБА_1 , оскільки він, як власник майна, позбавлений можливості відновити записи про право власності та не може здавати дане майно в оренду; заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими позовними вимогами.
Крім того, представник відповідача зазначає, що судом у порушення ч. 7 ст. 153, ч. 6 ст. 154 ЦПК України не вирішено питання зустрічного забезпечення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Квітін Р.В. просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки вважає, що саме вжиті заходи забезпечення позову можуть уберегти обидві сторони від будь-яких негативних наслідків можливої недобросовісної поведінки, так як наразі реєстраційні дії заборонені для обох сторін. Крім того, зазначає, що законність оскаржуваної ухвали підтверджена постановою Київського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року, якою скасовано ухвалу від 12 жовтня 2020 року про скасування заходів забезпечення позову. Не погоджується представник позивача з доводами апеляційної скарги щодо неможливості забезпечення позову немайнового характеру.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Тімку К.І. не погоджується з аргументами та доводами представника позивача, вважаючи їх помилковими, необґрунтованими та безпідставними, оскільки відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, необхідність їх застосування позивачем не доведена, заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими позовними вимогами, між сторонами відсутній спір про право користування та розпорядження об'єктами нерухомого майна. Крім того, представник відповідача зазначає, що застосовані заходи забезпечення позову фактично є вирішенням спору, оскільки вони блокують виконання дійсного та ніким не оспорюваного наказу Міністерства юстиції України № 3579/5 від 15 жовтня 2020 року, яким передбачено поновлення у Державному реєстрі записів про право власності на квартири за ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.43-44, 78-79, 87-88 т.1), у судові засідання тричі не з'явилися, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Строканя О.В., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_2 та його представників - адвокатів Квітіна Р.В. та Мамася М.О., які просили залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 260 ЦПК України передбачено, що ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суддя першої інстанції обмежився описовою частиною та зазначенням закону, який регулює вирішення заяви про забезпечення позову. Однак, не зазначив мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги про необґрунтованість ухвали суду є правомірними.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1, 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого
рішення.
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 липня 2020 року вбачається, що право власності на спірні квартири зареєстроване за позивачем.
Разом з цим, положення ст. 150 ЦПК України не передбачають можливості накласти арешт на майно позивача у забезпечення його позову.
Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, пунктами 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження належними йому квартирами шляхом визнання недійсними свідоцтв про придбання цих кватир з прилюдних торгів у період з 6 по 10 грудня 2019 року.
Разом з цим, заява про забезпечення позову та ухвала суду першої інстанції не містить обґрунтування, як саме незабезпечення такого позову шляхом заборони здійснювати будь-яким особам реєстраційні дії стосовно спірних квартир, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
З наданих матеріалів вбачається, що на час звернення до суду з даним позовом, право власності на спірні квартири зареєстровані за позивачем, а відтак вимога про заборону органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії стосовно спірних квартир є неспівмірними із заявленими позовними вимогами.
Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Вимоги про заборону органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на підставі спірних свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, фактично є тотожними задоволенню позовних вимог про визнання цих свідоцтв недійсними.
Посилання позивача та його представників на те, що у разі незабезпечення позову ОСОБА_1 може розпорядитися спірними квартирами, що призведе до неможливості виконати рішення суду у разі задоволення позовних вимог, колегія судів вважає безпідставними, так як на час звернення із заявою про забезпечення позову спірні квартири не зареєстровані за ОСОБА_1 на праві власності, а відтак він не має правових підстав для розпорядження ними.
Зміст судового рішення свідчить, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву, не навів жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цивільній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, не врахував співмірність вимог заяви про забезпечення позову позовним вимогам та обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому ухвала судді підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тімку Крістіана Івановича задовольнити.
Ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 3 серпня 2020 року
скасувати, у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Квітіна Руслана Валерійовича про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк