ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
19 лютого 2021 року м. Київ № 640/2854/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просить:
- визнати діяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Артем-Банк" Шевченка Андрія Миколайовича (як особи, яка здійснювала повноваження, делеговані Фондом гарантування вкладів) щодо подання документів державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23.10.2019 протиправною;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вчинити дії щодо виплати ОСОБА_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) від 15.11.2016 № 90.00.006992, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "Артем-Банк", згідно якого відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .
Визначаючись щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі суд керується приписами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якими передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає вона вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 (справа №823/359/18).
Згідно з частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні вимоги.
Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані до неї документи, суд зазначає, що вимоги даного позову (дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Артем-Банк" щодо подання документів для державної реєстрації припинення банку та бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати позивачу гарантованої суми вкладу) є різними.
Тобто, предметом даної позовної заяви є об'єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами.
Що стосується, зокрема, дій уповноваженої особи Фонду щодо завершення процедури ліквідації AT "Артем-Банк" та подання документів державному реєстратору для внесення запису про державну реєстрацію припинення AT "Артем-Банк" як юридичної особи, суд зазначає наступне.
Так, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2021 № 4452-VI (Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, економічно самостійною установою, яка не лише виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, але і функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону України № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Наведене в сукупності свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема, щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
При цьому, суд звертає увагу, що у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 07.12.2000 №2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон № 2121-III). Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).
Процедура ліквідації банків передбачена розділом VІІІ Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Організація заходів з підготовки задоволення вимог кредиторів, формування ліквідаційної маси, продаж майна банку здійснюється відповідно до вимог статей 49-51 Закону № 4452-VI.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2121-III ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За приписами частини другої статті 6 Закону № 2121-III особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом № 4452-VI.
Частиною першою статті 77 Закону № 2121-III установлено, що банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а частиною другою цієї статті - визначені підстави відкликання банківської ліцензії.
Частинами шостою - дев'ятою статті 77 Закону № 2121-III установлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк, як юридична особа, ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звіту про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційного балансу.
Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI також визначено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно із частинами четвертою - сьомою статті 44 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п'яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Фонд має право прийняти рішення про продовження строку управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів у разі виникнення обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів, на весь час існування таких обставин.
Фонд у разі відсутності майна (активів) або задоволення всіх вимог кредиторів у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, затверджує ліквідаційний баланс і звіт про виконання ліквідаційної процедури.
У двомісячний строк з дня затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури Фонд подає документи для внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно зі статтею 47 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Крім того, пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку визначені статтею 48 Закону № 4452-VI.
Процедура ліквідації банку деталізована у статтях 49 - 53 Закону № 4452-VI.
Так, згідно із статтею 53 Закону № 4452-VI за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.
Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.
Ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс.
Не пізніше наступного робочого дня після внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення ліквідаційної процедури банку та припинення банку як юридичної особи.
Окрім того, варто зазначити, що статтею 28 Закону № 4452-VI установлені також приписи про те, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).
Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.
При цьому суд також враховує, що згідно із статтею 6 Закону № 4452-VI у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил. Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 2.8 глави 2 розділу V "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893, установлено, що повноваження Фонду або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) як ліквідатора банку припиняються у день внесення запису про державну реєстрацію припинення такого банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у правовідносинах з затвердження ліквідаційного балансу, звіту про завершення процедури ліквідації банку та вчинення необхідних дій для проведення державної реєстрації припинення банку, як юридичної особи - ліквідації, Фонд виступає як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не вчиняє.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Позовні вимоги обумовлені незгодою позивача зі строком ліквідації банку, зокрема, передчасним, на думку позивача, поданням уповноваженою особою Фонду гарантування документів для внесення запису про припинення AT "Артем-Банк", внаслідок чого позивач не отримала гарантовану суму вкладу.
При цьому суд зазначає, що завершення процедури ліквідації банку здійснюється за результатами складання ліквідаційного балансу та звіту, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Відтак суд вважає, що правовідносини, що виникли у цій справі щодо подання документів державному реєстратору для внесення запису про припинення юридичної особи охоплюються цивільним законодавством, яким врегульовано порядок припинення юридичної особи шляхом ліквідації з особливостями ліквідації банків, встановлених Законом № 2121-III (частина четверта статті 110 Цивільного кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема, щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, виплати гарантованої суми відшкодування за вкладом, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі вчинення необхідних дій для проведення державної реєстрації припинення банку, як юридичної особи - ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в частині вимог, що стосуються процедури ліквідації юридичної особи випливає з майнових (кредиторських) відносин між банком та фізичною особою - позивачем, яка не погоджується із завершенням процедури ліквідації банку у зв'язку із тим, що порушено її право власності на кошти (гарантовану суму відшкодування вкладу), а відтак в цій частині вимог спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Згідно з частиною шостою статті 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
За правилами частини четвертої статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 248, 256 КАС України, суддя
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак