ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 лютого 2021 року м. Київ № 826/16249/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
установив:
04.10.2018 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), у якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ;
- зобов'язати ГУ ПФУ виплатити невиплачену пенсію за травень, червень, липень, вересень і жовтень 2018 року у розмірі 15600, 00 грн;
- стягнути з ГУ ПФУ моральну немайнову шкоду у розмірі 5000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про протиправну невиплату їй пенсії як внутрішньо переміщеній особі за відсутності на те законних підстав.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Чудак О.М. від 16.11.2018 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ вказує на відсутність підстав для її задоволення посилаючись на Закони України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», (далі - постанова № 637), Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та зазначає, що невиплачені позивачу кошти обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та питання виплати коштів буде вирішено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою від 11.01.2017 № 0000084378 про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи та пенсійною справою позивача, копію якої надано суду відповідачем.
З травня 2018 року територіальний орган Пенсійного фонду України зупинив їй виплату пенсії з 01.05.2018.
Згідно із витягом із протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації від 06.06.2018 № 23 позивачу відновлено виплату пенсії.
17.07.2018 ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУ ПФУ, у якій просила пояснити причини призупинення виплати пенсії та з проханням поновити її виплату.
Листом від 02.08.2018 № 51804/02/3-3996/3-9996/1 ГУ ПФУ повідомило позивача, зокрема про поновлення виплати пенсії позивача на серпень 2018 року та вказано, що кошти не виплачені з серпня по жовтень 2018 року в розмірі 16 074,93 грн обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та після прийняття порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.
Також судом встановлено, що у травні - липні 2018 року пенсія позивачу нараховувалась у розмірі 3120, 99 за кожен місяць, проте не виплачувалась.
Станом на грудень 2018 року позивачу також не було виплачена пенсію з вересня по листопад 2018 року, що підтверджується листом ГУ ПФУ від 12.12.2018 № 132053/02/3-3996/2.
Не погоджуючись із невиплатою пенсії за період з травня по серпень 2018 року та з вересня по жовтень 2018 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон №1706-VII, відповідно до статті 1 якого, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити; покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 4 Закону № 1706-VII).
Відповідно до частини першої, третьої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Виплату пенсії з травня 2018 року було призупинено з підстав відсутності позивача за фактичним місцем проживання/перебування.
З серпня 2018 року позивачці поновлено виплату пенсії згідно її заяви та на підставі рішень Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а з вересня по жовтень 2018 року знову припинено.
Підставою для не виплати пенсії позивачці за минулий період після її поновлення стали положення постанови №335 згідно якої, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд зазначає, що питання виплати пенсій позивачу врегульовані положеннями статті 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, нормами чинного законодавства визначений порядок виплати пенсії пенсіонерам за минулий період.
Відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України не може бути наслідком позбавлення права позивача на отримання пенсії.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
З урахуванням наведеного та враховуючи, що відповідач не заперечує наявність права у позивача на отримання пенсії за попередній період, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ щодо невиплати пенсії позивачці за травень, червень, липень, вересень і жовтень 2018 року та про зобов'язання ГУ ПФУ провести виплату пенсії.
Разом з цим, визначений позивачем розмір 15600, 00 грн її пенсії за вказаний період є необґрунтованим, та суд вбачає невигідне становище позивача (15600, 00 грн/5 місяців = 3120,00 грн), оскільки судом встановлено, що розмір пенсії, який нараховувся у травні, червні та липні 2018 року становив 3120, 99 за кожен місяць, а за вересень та жовтень 2018 року - відсутні документи, які б підтверджували розмір пенсії, який нараховувався.
У зв'язку із тим, що нарахування пенсії віднесено до повноважень відповідача, то правильним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ провести виплату її пенсії за травень, червень, липень, вересень і жовтень 2018 року.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000, 00 грн, суд виходить з наступного.
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд у звою чергу звертає увагу, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 825/1030/17.
У позовній заяві позивач зазначає, що невиплата відповідачем пенсії завдала їй моральної шкоди у розмірі 5000, 00 грн, оскільки з вини пенсійного органу вона страждала і перенесла нервовий стрес із-за відсутності грошей і нормальної життєдіяльності.
Однак, позивачем не наведено жодних обставин погіршення її самопочуття та психічного стану внаслідок незаконних дій відповідача, як і не надано жодних інших доказів завдання їй моральної шкоди.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період травень, червень, липень, вересень і жовтень 2018 року протиправною.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести виплату пенсії ОСОБА_1 за період травень, червень, липень, вересень і жовтень 2018 року.
В задоволенні позову в іншій частині, - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 гривень.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).
Суддя О.М. Чудак