ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 лютого 2021 року м. Київ № 320/12400/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови у ВП №50316970,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить постанову старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ярового Олександра Віталійовича від 11.11.2020 у виконавчому провадженні № 50316970 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 47 312,52 грн (сорок сім тисяч триста дванадцять гривень 52 коп.) визнати неправомірною та скасувати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відсутні правові підстави щодо стягнення виконавчого збору, оскільки фактичного стягнення суми на користь стягувача з боржника не здійснено.
Відповідач не виклав своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови від 29.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Негодою Ольгою Олександрівною відкрито виконавче провадження № 50316970 за виконавчим листом Оболонського районного суду м. Києва від 12.01.2016 № 756/16553/14-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі КРД суму боргу 473 125,24 грн.
Постановою від 11.11.2020 повернуто виконавчий документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Одночасно відповідачем 11.11.2020 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 47 312,52 грн.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною третьою статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Приписами ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до п.1-3 ч.1 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Слід також зауважити, що повернення виконавчого документу за заявою стягувача не є заходом примусового виконання рішень, за допомогою якого приватним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості, а є способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу, що і мало місце в даному випадку.
Вищезазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, від 19.09.2018 у справі №804/8289/16.
Разом з тим, відповідно до п.22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (надалі також - Інструкція), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені першою частиною статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи поверненні виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначається підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягнутої суми, якщо за виконавчим документом проводилось стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до вказаного підпункту у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Аналогічну правову позицію з подібних правовідносин встановлено Верховним Судом постановах від 19.06.2019 по справі №824/172/18-а, від 16.04.2020 по справі №480/2853/19.
Щодо створення умов для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу без фактичного його виконання органом державної виконавчої служби свідчать і положення ч.5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Судом встановлено, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" враховуючи заяву банку про повернення виконавчого документу.
Отже, суд наголошує, що виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, грошові кошти на користь стягувача не стягнуті. Таким чином, розмір виконавчого збору стягненню з боржника не підлягає.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права вже була висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18, постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року в справі № 910/1587/13, від 28 лютого 2019 року в справі № 819/1116/17.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовую викладене в сукупності, суді дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 287, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ярового Олександра Віталійовича від 11.11.2020 у виконавчому провадженні № 50316970 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 47 312,52 грн (сорок сім тисяч триста дванадцять гривень 52 коп.).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Оболонський районний відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. Кагарлицька 2-д, код ЄДРПОУ 35018577)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко