ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 лютого 2021 року 11:56 № 640/22216/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судових засідань Прокопенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора,
Офісу Генерального прокурора,
Рівненської обласної прокуратури
про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участі представників сторін:
від позивача - Вальчук Р.О.,
від позивача - ОСОБА_2 ,
від відповідача 1 - не з'явився,
від відповідача 2 - Левадник Р.С.,
від відповідача 3 - Стретович М.О.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати повністю рішення № 1 Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року, яка утворена наказом Генерального прокурора № 249 від 02 червня 2020 року, про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди від 02 липня 2020 року; визнати протиправним та скасувати повністю наказ прокурора Рівненської області №786к від 18 серпня 2020 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Рівненської області, поновити ОСОБА_1 в Рівненську обласну прокуратуру на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Рівненської області з 19 серпня 2020 року, стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 19 серпня 2020 року по дату винесення судового рішення, з врахуванням змін окладу прокурорів, які введені в дію 11 вересня 2020 року; здійснити розподіл судових витрат в розмірі 50 840 гривень 80 копійок солідарно стягнути з Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване рішення Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року №1 є безпідставним, оскільки практичне завдання ним, позивачем, виконано по суті вірно, що спростовує доводи відповідачів про низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками. При цьому, позивач вказує, що кадровою комісією в ході проведення співбесіди не було задано позивачу жодного питання щодо практичного завдання. Крім того, позивач вказує, що право власності на майно, яке задекларовано позивачем набуто дружиною позивача - ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу. Таке майно декларувалось ОСОБА_3 кожного року з моменту набуття права власності. Також, позивач зазначає, що вартість авто, що перебуває у його користування зазначена ним у декларації з урахуванням зносу та наявних механічних пошкоджень. Щодо грошових коштів за які були придбані авто позивач вказує, що його батьки займаються підприємницькою діяльністю та заощадили певні кошти, що підтверджується як банківськими виписками, так і поясненнями батьків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Рівненської обласної прокуратури вказує, що оскаржуване рішення Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року №1 є обґрунтованим, а суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора та відповдіно встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Також, представник Рівненської обласної прокуратури вказує, що оскаржуваний наказ №786к від 18 серпня 2020 року прийнято на підставі рішення Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року №1.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості.
Представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на позов заперечував проти задоволення позову та зазначив, що рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації позивачем прийнято із дотриманням процедури та є обґрунтованим, оскільки позивачем на третє та четверте запитання завдання №2 надано неповні відповіді. Також, представник Офісу Генерального прокурора вказує на дискреційність повноважень кадрових комісій щодо оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів, у тому числі щодо походження майна, під час атестації.
У відповіді на відзив Офісу Генерального прокурора позивач наголошує, що оскаржуване рішення не містить висновку та мотивів щодо виконаного позивачем практичного завдання, в процесу співбесіди позивачем надано детальну та розгорнуту відповідь, з боку членів Сьомої кадрової комісії запитань щодо відповіді позивача не виникло.
У підготовчому засідання 19 січня 2021 року без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 19 січня 2021 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 09 лютого 2021 року позивач наполягав на задоволенні позову, представник Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, представник Офісу Генерального прокурора та представник Рівненської обласної прокуратури заперечували проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Прокуратури Рівненської області.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Сьомою кадровою комісією прийняте рішення від 02 липня 2020 року №1 “Про неуспішне проходження прокурором атестації”, а саме: про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
Наказом прокурора Рівненської області від 18 серпня 2020 року №786к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19 серпня 2020 року.
Незгода позивача із згадуваними рішенням Сьомої кадрової комісії на наказом прокурора Рівненської області зумовила звернення до суду з даним позовом.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Відповідно до статті 4, частин першої, третьої статті 16 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (в редакції до внесення змін Законом №113-ІХ) зазначалось, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої, пунктом 1 частини другої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25 вересня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.
Згідно з розділом І Закону №113-ІХ внесено зміни, в тому числі, до статті 32 КЗпП України, яку доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус", статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
У відповідності до пунктів 3-7, 9, 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 1 частини 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
Таким чином, вказаним Законом №113-ІХ запроваджено процедуру атестації працівників прокуратури, делеговано затвердження Порядку проходження прокурорами атестації Генеральному прокурору.
Закон №113-ІХ є законом, який в розумінні статті 131-1 Конституції України, статті 4, частин 1, 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII визначає організацію та порядок діяльності прокуратури.
Суд зауважує, що станом як на дату звільнення позивача, так і станом на час розгляду справи по суті, Закон №113-ІХ є чинним, не визнавався неконституційним.
Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
Пунктами 1 - 8 Порядку встановлено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Розділом II Порядку унормовано складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а розділом III - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
Згідно пункту 2 Розділу ІV Порядку до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Пунктами 8, 9, 11, 12, 13 Розділу ІV Порядку визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до пункту 6 Розділу V Порядку рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Суд наголошує, що Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 є чинним та протиправним не визнавався.
Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі також - Порядок №233).
Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Оскільки рішення кадрової комісії є, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX №113 є безумовною підставою для прийняття наказу про звільнення, в даному випадку, позивача з посади, отже на думку суду таке рішення має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено вище, Сьомою кадровою комісією прийняте рішення від 02 липня 2020 року №1 про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
Підставою для прийняття рішення від 02 липня 2020 року №1 слугувало таке: під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації; на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині прав на об'єкти нерухомого майна, відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора, членів його сім'ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів; права безоплатного користування прокурором транспортними засобами (Toyota Corolla 2015 року випуску та BMW X3 2014 року випуску).
Щодо автомобіля Toyota Corolla 2015 року випуску задекларованого позивачем, суд зазначає таке.
Як вказує позивач та не заперечується відповідачами к розділі 6. «Цінне рухоме майно-транспортні засоби» щорічної декларації за 2016 рік позивачем зазначено відомості щодо набуття 14 січня 2016 року права користування автомобілем марки Toyota "Corolla" 2015 року випуску. Вказаний вище автомобіль на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , який нею придбано у серпні 2015 року за спільні грошові кошти її та ОСОБА_5 , без участі позивача.
Даний автомобіль був куплений у відповідності до договору купівлі -продажу у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Автострада» за ціною 390 041,00 грн.
З огляду на те, що станом на 14 січня 2016 року, даний автомобіль перебував у вжитку, із значним пробігом та зі значними механічними пошкодженнями, з урахуванням зносу автомобіля та його пошкоджень позивачем зазначено у декларації за 2016 рік вартість 300 000 грн
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії висновку експерта №016/021 останнім встановлено ринкову вартість на момент проведення дослідження (14 січня 2016 року) яка складає 300 000,00 гривень.
Суд наголошує, що експертний висновок №016/021 є належним доказом того, що вартість авто складає саме 300 000 грн.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає безпідставними доводи Сьомої кадрової комісії, що позивачем занижено вартість авто Toyota Corolla 2015 року.
Щодо автомобіля BMW X3 2014 року випуску суд зазначає таке.
Так, у декларації за 2018 рік позивачем зазначено набуття 13 березня 2018 року у користування авто марки BMW X3 2014 року випуску, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , який нею придбано у серпні 2015 року за спільні грошові кошти її та ОСОБА_5 .
Відповідно до копії наявного в матеріалах справи висновку експерта №018/058 вартість автомобіля авто марки BMW X3 2014 року випуску становить 675 000 гривень.
Так, позивач вказує, що його батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 займають підприємницькою діяльністю та наявність у них грошових коштів у сумі достатній для придбання автомобілів підтверджується довідкою з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 18 червня 2020 року.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає безпідставними доводи відповідачів про невідповідність майна, зокрема автомобілів, яке знаходить у власності близьких родичів позивача їх законним доходам.
Щодо доводів відповідачів про те, що позивач не зазначав у декларації місце проживання у місті роботи, суд зазначає таке.
Так, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2015-2016 років позивач проходив службу у с. Десна Чернігівської області, місті Харків та місті Житомир та орендував житло у місті проходження служби.
Абзацом 3 частини 2 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що дані про об'єкт декларування зазначаються у разі його перебування у володінні або користуванні на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду.
Так, відповідачем не надано доказів, що у користування позивача у с. Десна Чернігівської області, місті Харків та місті Житомир перебувало нерухоме майно не менше половини днів звітного періоду (183 дні).
З огляду на викладене, суд не вбачає порушення Закону України «Про запобігання корупції» в діях позивача.
З урахуванням наведеного вище, доводи Сьомої кадрової комісії про наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині прав на об'єкти нерухомого майна, відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора, членів його сім'ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів; права безоплатного користування прокурором транспортними засобами на думку суду спростовано наявними матеріалами справи.
Як зазначено вище, згідно пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затверджених наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
Суд наголошує, що оскаржуване рішення від 02 липня 2020 року №1 не мітить обставин, що слугували підставою для прийняття такого рішення в частині висновків, що під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем на третє та четверте запитання завдання №2 надано неповні відповіді, суд зазначає, що оскаржуване рішення від 02 липня 2020 року №1 не містить посилання на вказану обставину, а відтак суд не приймає до уваги посилання відповідачів на таку обставину.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про протиправність рішення Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року №1 та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу прокурора Рівненської області №786к від 18 серпня 2020 року, як такого, що прийнятий на підставі зазначеного рішення.
Суд наголошує, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання поновлення прокурора в разі скасування судом наказу про звільнення, а відтак суд вбачає наявними підстави для застосування норм статті 235 Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З урахуванням наведеного вище, суд вбачає наявним підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки прокуратури Рівненської області від 12 жовтня 2020 року №21-71вн-20 середній розмір заробітної плати позивача становить 27051,73 грн, середньодення заробітна плата становить 1258,22 грн.
Період вимушеного прогулу становить з 19 серпня 2020 року по 09 лютого 2021 року, тобто 121 робочий день, отже позивачу належить до сплати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 152 244 (сто п'ятдесят дві тисячі двісті сорок чотири) грн 62 коп.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням наведеного вище, Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.
Щодо позову в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 53 950,0 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев'ятий частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Адвокатським бюро «Козій Дар'ї» укладено договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2020 року №01/10-07/20 та акт приймання-передачі від 29 грудня 2020 року відповідно до яких позивачу надано такі послуги: підготовка та подання за підписом позивача запитів щодо збирання доказів 9 годин 30 хвилин 15 000 грн, представництво інтересів позивача в окружному адміністративному суді міста Києва 3390,0 грн, підготовка та подання до Окружного адміністративного суду міста Києва позову 64 години - 35 000 грн.
На думку суду послуги щодо підготовка та подання за підписом позивача запитів поглинаються підготовкою позову, з урахуванням того, що для підготовки позову знадобилось 64 години.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та обсягом наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 38 390 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто) грн 00 коп.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних рішення та наказу про звільнення, в той час, як відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії від 02 липня 2020 року №1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди від 02 липня 2020 року.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Рівненської області №786к від 18 серпня 2020 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Прокуратури Рівненської області. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Прокуратури Рівненської області.
Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 152 244 (сто п'ятдесят дві тисячі двісті сорок чотири) грн 62 коп.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Рівненської області.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення з Рівненської обласної прокуратури (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 27051 (двадцять сім тисяч п'ятдесят одна) грн 73 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 38 390 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 17 лютого 2021 року.