ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 лютого 2021 року м. Київ № 640/26290/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції
у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни,
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни (далі-відповідач 1), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі-відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі 91676 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят шість) гривень 04 копійки;
- в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2019 №4375/к позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17.02.2020 на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Зазначено, що при звільненні йому не виплачено всіх сум, що повинні були бути виплачені в день звільнення, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України. Як вбачається з довідки-виписки банку АТ КБ «Приватбанк» по особовому рахунку/картці станом на 18.09.2020 повний розрахунок по заробітній платі здійснено лише 23.03.2020, тобто через 35 днів після звільнення.
Позивач вказує на протиправну бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області, що виразилась у не проведенні повного та належного розрахунку при звільненні, то вважаю, що це є підставою для виплати мені середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні з 18.02.2020 по 23.03.2020 у відповідному розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/26290/20 без проведення судового засідання та запропоновано відповідачам протягом п'ятнадцяти днів надати відзив на позовну заяву.
Представником Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27.11.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області після проведення змін до кошторису у березні 2020 року здійснило розрахунок коштів належних до виплати при звільненні ОСОБА_1 , що свідчить з платіжних доручень, і не заперечується позивачем. Вказано, що при звільненні з позивачем було проведено повний розрахунок, що підтверджуєтеся довідкою АТ КБ «Приват Банк» від 18.09.2020, яка надана позивачем. А виплата вихідної допомоги відповідно до внесених законодавчих змін була виплачена 23.03.2020.
Головою ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцькою Мариною Олександрівною 30.11.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вказавши, що виплата всіх належних позивачу коштів була здійсненна в грудні 2019 року, а вихідна допомога відповідно до закону який став чинним в 2020 році була виплачена 20.03.2020.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 27.04.2016 №2190/к ОСОБА_1 28.04.2016 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області (запис №13 у трудовій книжці позивача).
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2019 №4375/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17 лютого 2020 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби (а.с.17).
Позивачем вказано, що за період з 18.02.2020 по 23.03.2020 позивачу не було виплачено всіх сум, що підлягали виплаті при звільненні,
Вважаючи бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не проведення повного та належного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №823/2064/16 (адміністративне провадження №К/9901/22971/18).
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №806/305/17 (адміністративне провадження №К/9901/21368/18).
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже виходячи з аналізу вищевикладеного, можна прийти до висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, стаття 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі №805/977/16-а.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже зазначалось, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2019 №4375/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17 лютого 2020 року.
Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 23.03.2020, що не заперечується відповідачами.
Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача, а з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме - 23.03.2020.
Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить з 17.02.2020 по 23.03.2020, оскільки 23.03.2020 є днем припинення правопорушення щодо невиплати позивачу всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачами не заперечується факт не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем суду надано не було. А відтак відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому суд зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, з відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.
Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Судом встановлено, що позивача звільнено наказом від 26.12.2019, відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та листопад 2019 року.
Так, відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , виданої Головою ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області, заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 77717,56 грн., за листопад 2019 року - 2501,65 грн.; сума середньоденної заробітної плати складає 3819,96 грн.; сума середньої заробітної плати складає 82129,14 грн.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення у справі не міститься.
Враховуючи, що позивача звільнено 17.02.2020, а повний розрахунок здійснено 23.03.2020, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.02.2020 по 23.03.2020.
Суд звертає увагу, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні позивача обчислюється виходячи із кількості робочих днів, оскільки чинним законодавством не передбачено обчислення середнього заробітку виходячи із кількості календарних днів.
Кількість робочих днів за період з 18.02.2020 по 23.03.2020 становить 24 дні.
З огляду на зазначене, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 91679,04 грн. (3819,96 грн. х 24 днів), а не як помилково зазначає позивач 91676,04 грн.
Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 91679 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять гривень) 04 копійки за час затримки виплати заробітної плати за період з 18.02.2020 по 23.03.2020.
Крім того, згідно пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» встановлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, що ліквідуються, зокрема, правонаступником Головного територіального управління юстиції у Київській області визначено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Таким чином, стягнення на користь позивача середнього заробітку у розмірі 91679, 04 грн. за час затримки виплати заробітної плати підлягає з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
З огляду на викладене, розглянувши справу по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, суд виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частинами першою та другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В той же час, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створить перешкоди для виконання такого рішення.
Оскільки позивач не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Аналогічна правова позиція викладена й в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №826/9960/15.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 за період з 18.02.2020 по 23.03.2020.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91679 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять гривень) гривень 04 копійки.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.