Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 лютого 2021 р. Справа№200/11145/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 листопада 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії щодо невиплати заборгованості та щомісячної пенсії за віком відповідно до заяви та зобов'язання здійснити на загальних підставах нарахування та виплату пенсії за віком без застосуванням законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відповідно до заяви позивача від 01 вересня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зареєстрована на підконтрольній території України, проте відповідач відмовив у поновлені та виплати пенсії, пославшись на відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи та неправомірно застосувавнорми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідач позов не визнав, 18 березня 2020 року надав відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Відповідач вказав, що порядок виділення фінансового ресурсу на погашення заборгованості х пенсійних виплат за рішенням суду передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». У задоволенні позову просив відмовити.
Ухвалою суду від 4 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано докази у відповідача.
Ухвалою суду від 31 грудня 2020 року повторно витребувано у відповідача докази по справі, вирішено адміністративну справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 21 січня 2021 року.
Ухвалою суду від 21 січня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 лютого 2020 року.
У судове засідання позивач та представник відповідача не прибули. Докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи наявні в матеріалах справи.
На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України
суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, з 25 серпня 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 18липня2001 року Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області.Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком, що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії та не є спірним між сторонами. сторонами не заперечується.
1 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплату пенсії на загальних підставах без застосування норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 39, 35).
Відповідач листом від 29 вересня 2020 року повідомив, що особа, яка прописалася на території підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою, тому виплата пенсії буде здійсненна після отримання довідки внутрішньо переміщеної особи.
Позивач вважає, що застосування до нього вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставним, у зв'язку з чим звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за віком на загальних підставах, тобто без врахування особливостей, передбачених для внутрішньо переміщених осіб.
Спірним питанням є визначення позивачу статусу внутрішньо переміщеної особи та застосування нормативно-правових актів, що регулюють соціальні виплати таким особам.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як убачається з розпоряджень пенсійного органу, позивачу призначена пенсія за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язковедержавнепенсійнестрахування» та право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Проте, позивачу виплата пенсії не здійснюється.
При цьому відповідач вважає, що виплата пенсії повинна відбуватися з урахуванням законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Посилання відповідача на нормативно-правові акти, які регулюють питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, є неприйнятними, оскільки органом Пенсійного фонду України не ураховано, що позивач, хоча і змінив місце проживання з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі територію, зареєструвавши відповідні зміни, між тим, він не вчиняв передбачені законодавством дії для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому не набув статусу внутрішньо переміщеної особи (ст. 1, ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), як помилково вважає відповідач.
Отже, орган Пенсійного фонду України безпідставно застосував до пенсії позивача законодавство, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що призвело до порушення пенсійних прав позивача, а саме невиплати пенсії за певний період.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак законності. Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на певний перелік постанов Кабінету Міністрів України, які на його переконання повинні бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, відтак, посилання відповідача на положення підзаконних нормативно-правових актів є необґрунтованим.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в сумі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо застосування при виплаті пенсії ОСОБА_1 положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, б. 6, код ЄДРПОУ 41247274) здійснити виплату пенсії за віком на загальних підставах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, б. 6, код ЄДРПОУ 41247274) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв