19 лютого 2021 року Справа № 160/405/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
за участі секретаря судового засідання Манько К.А.
розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро справу за адміністративним позовом Кам'янського міського центру зайнятості до відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про скасування постанови,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Кам'янського міського центру зайнятості до відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в якій позивач просить:
скасувати постанову про стягнення виконавчого збору винесену 23.12.2020 року по виконавчому провадженню № 63967924, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Загребельською Д.С.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував на те, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем із порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), якими передбачено стягнення виконавчого збору з боржника в розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми в разі здійснення органами державної виконавчої служби фактичного виконання судового рішення у межах виконавчого провадження.
Відповідач надав відзив на позов в якому зазначив, що оскаржувана постанова винесена відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Представник позивача просив розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А тому, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 23.12.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 63967924 на підставі виконавчого листа №160/7939/18 виданого 10.06.2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом, згідно з яким Кам'янський міський центр зайнятості зобов'язаний зробити перерахунок та виплатити допомогу по безробіттю ОСОБА_1 , з 25 вересня 2017 року по 18 червня 2018 року із врахуванням уточнених даних з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
23.12.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесена постанова по виконавчому провадженню № 63967924 про стягнення виконавчого збору, згідно якої підлягає стягненню з Кам'янського міського центру зайнятості виконавчий збір у розмірі 20000 грн. 00 коп.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIІІ (далі - Закон №1404-VIІІ; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.
Необґрунтованими є доводи позивача про те, що обов'язковою умовою є фактичне виконання рішення суду або вжиття заходів примусового виконання в рамках виконавчого провадження, оскільки позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року № 640/16620/19, від 28 квітня 2020 року №480/3452/19
Суд не приймає також посилання позивача на судову практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18 оскільки у вказаних постановах для вирішення спірних правовідносин суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі №640/8425/19, то суд зазначає, що предметом розгляду вказаного рішення було стягнення основної винагороди приватному виконавцю.
Проте, в розглядуваній справі, відповідачем є відділ примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Виконавчий збір в даному випадку справляється на користь Державного бюджету України, тобто виконавчий збір не є винагородою державного виконавця.
Винагорода державного виконавця виплачується в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця».
Таким чином, виконавчий збір та винагорода державного виконавця не є тотожними поняттями, на відміну від основної винагороди приватного виконавця, яка стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору та є винагородою приватного виконавця.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 244, 245, 246, 250, 287 КАС України, суд
В задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова