24 листопада 2020 року Справа № 160/7078/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняМанько К.А.
за участі:
позивача представника позивача представника відповідача та третьої особи ОСОБА_1 Коваленко Д.П. Булах Є.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в якому позивачка просить:
скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2020р. № 223-20;
зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що Державна міграційна служба України під час прийняття рішення від 15.06.2020р. № 223-20 поверхово та неповно з'ясувала всі обставини справи позивачки, не врахувала ситуацію, що склалася в країні походження позивачки та існувала на час прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач надав відзив на позов в якому зазначено, що позивач в якості доказів не надав ніяких документів про цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою для переслідувань в країні громадянської належності по ознакам раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
В судовому засіданні позивачка та представник позивачки підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2019 громадянка Сирії ОСОБА_1 , разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , звернулася до ГУДМС України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
В той же день, ГУДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до вимог ч.1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», видано гр. Сирії ОСОБА_1 довідку про звернення за захистом в Україні № 003241.
У заяві-анкеті ОСОБА_1 , зазначає що не може повернутися до країни свого походження, а саме до Сирії, у зв'язку з тим, що «Через війну в Сирії немає загальних умов для життя, там дуже небезпечно для мене та для дітей. В Сирії дуже страшно, тому я була вимушена залишити ОСОБА_5 у 2012 році разом з дітьми та поїхати до родичів у Москву, а потім в Йорданію до чоловіка.» (заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.12.2019 № 12-19)
У зв'язку з вищезазначеним, та з урахуванням інформації зазначеної у висновку ГУДМС України в Дніпропетровській області від 13.05.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянки Сирії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державною міграційною службою України прийнято рішення від 15.06.2020 року № 223-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Сирії ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Судом встановлено, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивачки склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка вказує на військові дії в Сирії, як на причину неможливості повернення на Батьківщину.
В своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що згідно актуальної інформації по країні походження, на даний момент певні території Сирії знаходиться під контролем державної влади Сирії, що створює можливість внутрішнього переміщення. Крім того, ситуація в країні громадянської належності позивача не є підставою для надання їй додаткового захисту в Україні, враховуючи відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.
Проте, відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.
Згідно Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): «... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування».
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).
Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН за листопад 2015 року, на даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного, та в які все більшою мірою залучаються різні регіональні та міжнародні актори. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, у тому числі Збройні сили Сирії, угрупування «Ісламська держава Іраку та аль - Шама», антиурядові озброєні групи і курдські сили, здійснюють контроль над різними регіонами країни, надаючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля із припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження спричиняє за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, у тому числі зростання числа жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей усередині країни і за її межі, а також безпрецедентну по масштабах гуманітарну кризу. У деяких районах між урядовими і неурядовими силами досягнуті неміцні угоди про локальне припинення вогню, які привели до тимчасової деескалації бойових дій на місцевому рівні. (ч. 2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від листопада 2015 року).
Відповідно до ч. 7 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, за наявними даними, кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту з його початку у 2011 році, оцінюється від 145 до більше 250 тис. чол. Найбільша кількість жертв зареєстрована в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Найбільше число загиблих - серед чоловіків (як бойовиків, так і цивільних), тоді як на жінок та дітей, за повідомленнями, доводиться чверть усіх випадків смерті серед цивільного населення. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я в результаті конфлікту призвело до тисячі смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї, вимушених переміщень та поневірянь.
Згідно із ч. 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до ч. 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.
Також, згідно Актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з «Рекомендаціями з питання міжнародного захисту» УВКБ ООН (Редакція IV), виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що «більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення «біженець», наведеного в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції ». УВКБ ООН також зазначає, що по відношенню до багатьох цивільних осіб, які залишили країну, «зв'язок з підставами, описаними в Конвенції 1951 року полягатиме в прямій або непрямій, реальної або приписується підтримок однієї зі сторін конфлікту» . УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов'язаних зобов'язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.
Інформація з питання відношення до особам, які повертаються до Сирії, зустрічається рідко, джерела повідомляють, що по відношенню до таких осіб проводиться розслідування в пункті в'їзду (на кордоні, в аеропорту) з метою встановлення, не оголошені вони в розшук по причин, пов'язаних з загрозою національній безпеці (в тому числі, на предмет причетності до злочинів, реальної чи гаданої антиурядової діяльності,політичних поглядів, контактів з політичною опозицією за кордоном, призову на військову службу і т. д.). Правозахисні організації, такі як «Міжнародна амністія» і «Хьюман Райтс Вотч», зафіксували ряд випадків арештів, тортур і/або насильницьких зникнень сирійських громадян в міжнародному аеропорту Дамаск і в пунктах перетину сухопутних кордонів, як при виїзді, так і при поверненні, до яких були причетні співробітники служб безпеки. Ризик арешту часто зберігається і після прибуття репатріанта в Сирію. Незалежною Міжнародною слідчою комісією по Сирійській Арабській Республіці повідомлялося, що чоловік-сирієць, який був примусово репатрійований з Йорданії в Сирію, був заарештований на КПП в сільському районі Хомс.
19 березня 2020 року УВКБ ООН із супровідним листом 126/20/ОВ на ім'я Голови ДМС України ОСОБА_6 офіційно надіслано Тимчасові рекомендації УВКБ ООН щодо потреб шукачів притулку з Сирії у наданні міжнародного захисту: продовження застосування позиції УВКБ ООН 2017 року, лютий 2020.
У вказаному документі міститься оновлений огляд ситуації у сфері безпеки, прав людини та гуманітарної ситуації в Сирії:
Зважаючи на описану ситуацію в Сирії, УВКБ ООН вважає, що рекомендації, надані в останній Позиції з надання Міжнародного захисту, датована листопадом 2017 року (Версія V), продовжують бути актуальними, у тому числі рекомендації щодо надання права на отримання міжнародного захисту біженцям, наявності внутрішнього переміщення та УВКБ ООН продовжує закликати країни щодо збереження мораторію на примусове повернення до всіх частин країни.
Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п. п. 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Враховуючи вищевикладене, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.
Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 року по справі №815/3050/15 зазначено, що відповідачем належним чином не було перевірено доводів позивача щодо подій у Сирії, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Крім того, суд зазначає, що контроль уряду Сирії над певною територією країни не спростовує факту продовження конфлікту на всій території країни.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що на території України перебуває чоловік позивачки та батько дітей, в інтересах яких позивачка звертається до суду, який має посвідку на постійне проживання.
За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови позивачці та її дітям у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позов частково суд враховує те, що позивачу не може бути наданий статус біженця, оскільки за матеріалами особової справи не вбачається переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, позивач виїхав з країни походження легально, він не зазначав про будь-які переслідування щодо нього або членів його родини, тощо, однак, є всі умови для надання позивачу додаткового захисту.
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2020р. №223-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню та відповідача має бути зобов'язано прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 особами, які потребує додаткового захисту.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст.ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №223-20 від 15.06.2020 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04 грудня 2020 року.
Суддя О.В. Єфанова