м. Вінниця
19 лютого 2021 р. Справа № 120/6415/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, б. 50, м Вінниця, 21050)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо недоплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 роки відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві суми щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є учасником бойових дій та, відповідно, має право на пільги, а саме на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з цим останньому була виплачена щорічна разова грошова допомога до 05 травня. Проте позивач не погоджуючись з її розміром, звернувся до відповідача із заявою про здійснення доплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 та 2020 роки. Відповідач за наслідками розгляду заяви позивача, листом від 15.10.2020 року за вих. № М008102998/8-04-32 відмовив позивачеві у здійсненні такої доплати, вказавши, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій виконується в межах переданих фінансових ресурсів. Крім того, виплата бюджетних коштів в розмірах, які не передбачені відповідними бюджетними асигнуваннями є грубим порушенням бюджетного законодавства та тягнуть за собою юридичну відповідальність посадових осіб. Позивач з цим не погоджується, адже рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що на час виплати разової грошової допомоги діяла редакція ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 10.11.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім цього, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів, пов'язаних з виплатою позивачеві разової грошової допомоги до 05.05.2020 року.
Ухвалою від 10.11.2020 року провадження у вказаній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
30.11.2020 року за вх. № 40269/20 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовну заяву вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Мотивуючи свій відзив, відповідач вказує, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Акцентував увагу також на тому, що ст. 48 Бюджетного кодексу України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь - які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями.
У встановлений судом строк, відповідач належним чином засвідчені копії матеріалів, пов'язаних з виплатою позивачеві разової грошової допомоги до 05 травня 2019-2020 років не надав, з огляду на що суд у відповідності до положень ч. 5 ст.77 КАС України вирішує справу на підставі наявних доказів.
Ухвалою від 01.02.2021 року провадження у справі поновлено.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та має право на пільги, передбачені для учасників бойових дій.
Протягом 2019-2020 років позивачу грошова допомога до 5-го травня виплачувалася у таких розмірах: 2019 рік - 1295 грн; 2020 рік - 1390 грн.
Позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої грошової допомоги, 30.09.2020 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, листом від 15.10.2020 року за вих. № М-08-102998/8-04-32 відмовив у здійсненні такої доплати, у зв'язку з відсутністю можливості та повноважень для цього.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані приписами ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги учасникам бойових дій передбачені ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV ст. 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
П. 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пп. 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови:
від 20.03.2019 № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1 295 грн.
від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1390 гривень.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-47/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Системний аналіз наведених норм доводить, що на час виникнення спірних правовідносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 відновлено дію ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас відповідач, виплачуючи позивачу оспорювану допомогу, керувався нормами Постанови № 112.
Відповідач, розглянувши звернення позивача від 30.09.2020 року, листом від 15.10.2020 року повідомив його про відсутність можливості та повноважень на проведення бажаних для позивача доплат, адже такі виплати здійснено у розмірах встановлених Урядом та в межах фактично виділених та профінансованих Міністерством соціальної політики України на цю мету коштів.
Позивач не погодившись із бездіяльністю відповідача звернувся до суду із цим позовом.
Відтак, спірним при розгляді цієї справи є питання про розмір разової грошової допомоги до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій у 2019 - 2020 роках, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18).
Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати позивачеві суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29.09.2020 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Як зазначено в ухвалі про зупинення провадження у справі, ця адміністративна справа має ознаки типової справи № 440/2722/20-а, що прийнята до розгляду Верховним Судом як зразкова адміністративна справа.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п'ять мінімальних пенсій за віком.
Велика Палата Верховного Суду у п. 48-54 постанови від 13.01.2021 року зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком слід визначати із урахуванням ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У 2020 році мінімальний розмір пенсії за віком становить 1 638 грн. 00 коп. (розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Відтак, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що виплачуючи позивачеві вказану допомогу за 2020 рік у розмірі, встановленому Постановою № 112, відповідач допустив порушення норм ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, яка передбачала виплату учасникам бойових дій допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Отже, адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Водночас не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо недоплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 роки відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з огляду на таке.
В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2019 рік діяв пп. 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2017- 2019 років зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня .
Як зазначалося, на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови: від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1200 грн; від 14.03.2018 № 170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1265 грн та від 20.03.2019 № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1295 грн.
Безспірно встановлено, що відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 році визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 року (в справі № 1-247/2018(3393/18)) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційний Суд, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2019 році. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.
Однак суд не погоджується із аргументами позивача виходячи із таких міркувань.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Із аналізу вказаних приписів, вбачається, що загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано «неконституційний закон» підлягали б «ревізії». Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.
Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що пп. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2019 році, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року № 237.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві суми щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.
З огляду на те, що суд визнав протиправними дії відповідача щодо недоплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно з метою захисту порушених прав та інтересів позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві суми щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум.
Водночас з огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо недоплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019 рік відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно позовні вимоги в частині зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві суми щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2019 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум також не підлягають задоволенню як похідні.
Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначалося, підстави позову ґрунтуються, в першу чергу, на рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року (в справі 1 -247/2018(3393/18).
Прийняття Конституційним Судом вказаного рішення стало для позивача приводом для звернення до відповідача із заявою від 18.09.2020 у якій ним висловлено прохання провести перерахунок та виплату оспорюваної у цій справі допомоги.
Отримавши лист від 15.10.2020 року про відмову у перерахунку та виплаті допомоги, позивач звернувся до суду із позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020року (справа № 510/1286/16-а) зазначила: «Визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку».
Відтак, враховуючи, що позивач дізнавшись про прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року вважав, що таке рішення стане підставою для проведення перерахунку та виплати оспорюваної допомоги у позасудовому порядку і в подальшому з цією метою звернувся із заявою до відповідача, то саме із моменту отримання листа про відмову у перерахунку допомоги від 15.10.2020 року слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Тому, за вказаних обставин, строк звернення до суду не вважається пропущеним.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та ст. 2, 9, 73-77, 90, 94, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, б. 50, м Вінниця, 21050)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 19.02.2021 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна