м. Вінниця
17 лютого 2021 р. Справа № 120/7559/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що з 20.11.2017 вона працювала в Калинівському районному військовому комісаріаті Вінницької області на посаді провідного спеціаліста відділення комплектування. Разом із тим, 11.11.2020 її звільнено зі служби та надано витяг з наказу №56-ДС від 11.11.2020 про припинення державної служби у зв'язку із скороченням штату державних службовців та реорганізацією (п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Разом із тим, своє звільнення зі служби позивач вважає протиправним, адже вона мала переважне право на залишення на роботі, як одинока матір, яка виховує трьох дітей, одна з яких не досягла 14 років.
Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 09.12.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що 20.11.2017 на посаду провідного спеціаліста відділення комплектування Калинівського РВК була прийнята ОСОБА_1 за строковим трудовим договором - на період проходження військової служби основним працівником. Таким чином, позивачу було відомо, що вона займає посаду державної служби на період проходження військової служби основним працівником. Також зазначає, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 02.09.2020 №9-321/7дск, директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 03.09.2020 №8дск, наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2020 №202 та розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.11.2020 №9/5/3565, Калинівський районний військовий комісаріат Вінницької області переформовано в Калинівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та введено в дію штат №43/062-51 (по державних службовцях). Відповідно до штату підлягало скороченню дві посади державної служби, в тому числі посада провідного спеціаліста відділення комплектування, яку на період проходження військової служби основним працівником, займала позивач.
При цьому, представник відповідача зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. В даному випадку, посада головного спеціаліста віднесена до підкатегорії «В1», тоді як посада провідного спеціаліста, яку обіймала позивач, віднесена до підкатегорії «В2». З огляду на викладене, представник відповідача зазначив, що переведення позивача на посаду головного спеціаліста без проведення конкурсу було не можливим. Також повідомив, що рівнозначна чи/або нижча посада в Калинівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Вінницької області на момент звільнення позивача, була відсутня. Крім того, представник відповідача також звернув увагу на те, що процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативи суб'єкта призначення наразі врегульована саме положеннями Закону України «Про державну службу», а тому посилання позивача на положення ст. 49-2 КЗпП України, на його думку, є необґрунтованими.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 №178 від 20.11.2017 ОСОБА_1 прийнято на державну службу з 20.11.2017 на посаду провідного спеціаліста відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_6 на період проходження військової служби основним працівником за строковим трудовим договором, який був укладений 20.11.2017.
28.08.2020 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у зв'язку з проведенням організаційних заходів посада, яку вона обіймає підлягає скороченню.
Відповідне попередження позивача здійснено на виконання наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 №99 від 27.08.2020 «Про попередження особового складу про звільнення у зв'язку із скороченням посад».
Як слідує із змісту даного наказу, останній прийнятий відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 №Д-322/1/11дск, директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 06.03.2020 №4дск, згідно із якими, ІНФОРМАЦІЯ_7 та районні військові комісаріати Вінницької області до 31.10.2020 переформовують у Вінницький обласний та районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Встановлено, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 №56-ДС від 11.11.2020 припинено державну службу провідного спеціаліста відділення комплектування Калинівського РВК ОСОБА_1 з 11.11.2020, у зв'язку з скороченням штату державних службовців та реорганізацією (п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Разом із тим, не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу".
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб'єкта призначення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Частини 3 та 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб'єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.
Так, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
У разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Як вже зазначалося судом, на трудові відносини із державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Закону України «Про державну службу».
Так однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
В силу вимог п. 1 ст. 40 Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
З наведеного вбачається, що суду для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з'ясувати чи була підстава для припинення державної служби ОСОБА_1 та чи дотримана процедура звільнення.
В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 02.09.2020 №9-321/7дск, директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 03.09.2020 №8дск, наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2020 №202 та розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.11.2020 №9/5/3565, Калинівський районний військовий комісаріат Вінницької області переформовано в Калинівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та з 10.11.2020 введено в дію штат №43/062-51 (по державних службовцях).
Відповідно до витягу із штатно-посадового обліку особового складу Калинівського районного територіально центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області №43/062-51 (по державних службовцях) станом на 10.11.2020, посади головного та провідного спеціалістів відділення комплектування Калинівського РВК скорочено. Всього штатна чисельність працівників 7, вакантні посади відсутні.
Із наведеного слідує, що в даному випадку в Калинівському РВК відбулись зміни в організації роботи, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 переформовано в Калинівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та з 10.11.2020 введено в дію штат №43/062-51 (по державних службовцях), що призвело до скорочення штату, в тому числі посади провідного спеціаліста відділу комплектування Калинівського РВК.
Вказані обставини, в силу п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на переконання суду, є законною підставою для звільнення позивача з посади провідного спеціаліста відділу комплектування Калинівського РВК.
Відтак, суд доходить висновку, що за встановлених у справі обставин, підстава для звільнення позивача дійсно існувала, однак для того, щоб звільнення могло вважатися законним, роботодавцю необхідно дотриматися встановленої процедури. При цьому, недотримання процедурних гарантій при звільненні позивача є самостійною да достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на посаді.
Водночас, суд критично оцінює аргументи позивачки про недопустимість, в силу ст. 184 КЗпП України, її звільнення, як особи із статусом одинокої матері, із таких мотивів.
Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Аналіз норм ст. 18-1 та ст.18-2 ЗУ “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, дає підстави для розуміння поняття “одинока матері”, як жінки, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.
Більш ширше тлумачення поняття “одинокої матері” наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 06.11.1992 №9 відповідно до якого одинока мати визначена як жінка, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Таким чином, із урахуванням наданого у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 06.11.1992 №9 тлумачення “одинокою матір'ю” вважається жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
В даному ж випадку, позивач стверджує, що вона є одинокою матір'ю та сама виховує та утримує трьох дітей, одна з яких не досягла 14 років. Зазначає, що хоча діти і народжені в шлюбі, проте він розірваний, а їх батько проживає окремо та ніякої участі у вихованні не приймає.
На підтвердження своїх тверджень, позивач долучає копії свідоцтв про народження дітей, копію рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 10.12.2009, копію свідоцтва про розірвання шлюбу, довідку Калинівської міської ради про те, що до складу сім'ї ОСОБА_1 входять донька ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 .
Крім того, позивачем також долучено до матеріалів позовної заяви довідку-розрахунок від 26.11.2020 про наявний борг зі сплати аліментів.
Разом із тим, надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд зазначає, що із урахуванням висновків Верховного Суду у справі № 734/4136/15-ц (рішення від 31 жовтня 2019 року) доказами відсутності участі батька у вихованні дитини, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
В той же час, документи, що долучені позивачем до позовної заяви, на переконання суду, не є належними доказами, які б підтверджували наявність у неї статусу одинокої матері.
Крім того, наявність заборгованості по сплаті аліментів, на думку суду, жодним чином не спростовує право позивача на їх отримання за для утримання своїх неповнолітніх дітей, а також факту їх примусового стягнення в майбутньому.
З огляду на викладені обставини, суд критично оцінює посилання позивача на наявність у неї статусу одинокої матері, як на доказ протиправності її звільнення з державної служби.
Що ж до дотримання відповідачем процедури звільнення, то суд зазначає наступне.
Так, як уже зазначалось судом вище, частини 3 та 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб'єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
В даному ж випадку, ОСОБА_1 28.08.2020 попереджено про те, що у зв'язку з проведенням організаційних заходів, посада, яку вона займає, підлягає скороченню. Також попереджено про те, що при наявності вакантних посад їй буде запропонована інша посада. У разі відмови, в термін до 30.10.2020 вона буде звільнена за пунктом 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
В той же час, як зазначає позивач у позовній заяві, їй не було запропоновано іншої посади, проте, в подальшому прийнято на вакантну посаду головного спеціаліста ОСОБА_5 , внаслідок чого порушено її преважне право на залишення на роботі.
Надаючи оцінку даним посилання позивача, суд зазначає наступне.
Так, у відзиві на позовну заяву представник відповідача не заперечує обставин того, що позивачу не пропонувалась будь-яка інша посада. Однак, це зумовлено виключно відсутністю у Калинівському РВК будь-яких інших рівнозначних чи/або нижчих вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу.
Такі посилання представника відповідача, на думку суду, є цілком обґрунтованими, адже в повній мірі підтверджуються наявними в матеріалах справи штатно-посадовими обліками особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 (по державним службовцям).
При цьому, із штатно-посадового обліку особового складу Калинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області №43/062-51 (по державних службовцях) слідує, що внаслідок проведеного переформування Калинівського РВК, станом на 12.11.2020 (позивача звільнено 11.11.2020) наявна лише одна вакантна посада головного спеціаліста у відділі командування, яка у відповідності до постанови КМ України №15 від 18.01.2017 відноситься до категорії посад державної служби «В» підкатегорії «В1».
В той же час, у відповідності до даної постанови КМ України №15 від 18.01.2017 посада провідного спеціаліста, із якої була звільнена позивач, відноситься до категорії посад державної служби «В» підкатегорії «В2».
При цьому, судом враховано, що у відповідності до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
В даному ж випадку, як було встановлено судом вище, посада головного спеціаліста у відділі командування Калинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області, яка була введена в штатно-посадовий облік особового складу фактично з наступного дня після звільнення позивача з посади провідного спеціаліста, не є рівнозначною чи/або нижчою, а навпаки є вищою, адже відноситься до категорії посад державної служби «В» підкатегорії «В1».
Більше того, позивач була призначена на відповідну посаду провідного спеціаліста не за результатами проведеного конкурсу, а на підставі строкового трудового договору, в якому, окрім іншого, передбачено можливість припинення його дії з ініціативи роботодавця до закінчення його строку у випадках, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України.
Окрім того, суд критично оцінює посилання позивача на прийняття на вакантну посаду головного спеціаліста її колеги ОСОБА_5 , як на доказ порушення відповідачем її переважного права на залишення на роботі, адже, як уже було зазначено судом вище, вакантна посада головного спеціаліста відноситься до підкатегорії посад державної служби «В1», а тому є вищою від посади, з якої було звільнено позивача, яка відповідала підкатегорії «В2». З огляду на викладене, призначення позивача на відповідну посаду було можливе лише за результатами конкурсу.
В той же час, як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_5 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу командування Калинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області на період дії карантину шляхом укладення контракту про проходження державної служби та за наслідками добору, оголошеного наказом №11 від 12.11.2020.
Разом із тим, обставини, що стосуються призначення ОСОБА_5 на посаду головного спеціаліста відділу командування Калинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області, на переконання суду, не входять до предмету оскарження в межах даної справи.
Таким чином, в ході розгляду даної адміністративної справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність підстав чи/або порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 , а тому підстави для визнання протиправним та скасування наказу №56-ДС від 11.11.2020, на переконання суду, відсутні.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Калинівський військовий комісаріат Вінницької області (вул. Шевченка, 55, м. Калинівка, код ЄДРПОУ 09670340).
Повний текст рішення складено 17.02.2021.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна