19 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 136/1053/20
провадження № 61-2405ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину,
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з останнього на свою користь аліменти на дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини його заробітку, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення від дня звернення з позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову, тобто з 15 липня 2020 і до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Позивачем наведено обставини щодо ухилення відповідача від добровільного надання матеріальної допомоги на утримання доньки, тому з урахуванням встановлених обставин та обставин, які визначені статтею 182 Сімейного кодексу України, рівного обов'язку батьків щодо утримання їх спільної дитини, а також виключного права того з яким проживає дитина на вибір способу стягнення аліментів, суди дійшли до висновку про задоволення позову ОСОБА_2 .
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій просить змінити судові рішення в частині розміру частки стягуваних з нього аліментів на неповнолітню дитину, а саме, з 1/3 частки змінити на 1/4 частку.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є стягнення аліментів на неповнолітню дитину, а тому у розумінні ЦПК України справа № 136/1053/20 є малозначною.
Касаційна скарга не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Вказівка в резолютивній частині постанови Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені в малозначній справі.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину відмовити.
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко