11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 289/1542/19
провадження № 61-1150ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року, ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року, ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Чайківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно,
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про відвід судді Сіренко Н. С. відмовлено.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - у частині оскарження ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року повернуто особі, що її подала.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про відвід судді Сіренко Н. С. залишено без розгляду.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - у частині оскарження ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року повернуто особі, що її подала.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року відмовлено.
18 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, що надійшла 22 січня 2021 року, в якій заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Щодо оскарження ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України.
Статтею 353 ЦПК України визначений вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, та не передбачена можливість такого оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про відвід судді без розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, касаційному оскарженню не підлягають ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про відвід судді без розгляду.
Щодо оскарження ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року та ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи.
Комплексним аналізом Єдиного державного реєстру судових рішень та касаційної скарги разом з наданими копіями судових рішень судом встановлено, що ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року та від 15 жовтня 2020 року в апеляційному порядку не переглядалися, відтак касаційному оскарженню не підлягають рішення суду першої інстанції без апеляційного перегляду справи.
За приписами пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Щодо оскарження ухвал Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.
Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.
Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Статтею 353 ЦПК України визначений вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, та не передбачено можливість такого оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про відвід судді без розгляду.
Відповідно до вимог частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції, передбачені даною статтею цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскаржувані представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - ухвали до переліку ухвал, які оскаржуються окремо від рішення суду і передбачені частиною першою статті 353 ЦПК України, не входить.
Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ЦПК України повернув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подану на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Отже, право заявника на доступ до правосуддя судом апеляційної інстанції порушено не було.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Відтак, касаційному оскарженню не підлягають ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді та залишення заяви про відвід судді без розгляду.
Інше тлумачення вказаних правових норм не узгоджується із завданнями та основними засадами цивільного судочинства.
Отже, враховуючи викладене суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягаю касаційному оскарженню.
Щодо оскарження ухвали Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, й у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне провадження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне провадження визнані судом неповажними.
Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Апеляційним судом встановлено, що повний текст оскаржуваного судового рішення було отримано заявником 24 жовтня 2020 року, отже останнім днем подання апеляційної скарги є 09 листопада 2020 року, проте апеляційна скарга була подана тільки 17 листопада 2020 року, тобто з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження.
Такі дії заявника не свідчать про готовність брати участь на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи.
Отже, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що на представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - поширюється присічний строк для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.
Скаржником не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому звернутися до суду із апеляційною скаргою у встановлений законодавством строк.
За таких обставин, враховуючи, що апеляційна скарга на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 рокуподана 17 листопада 2020 року, належними та допустимими доказами скаржник не довів причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, зважаючи на те, що особа, яка має намір подати скаргу, з метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, тобто зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, тому суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги конституційний принцип рівності усіх учасників справи перед законом і судом, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду та обґрунтовано визнав причини його пропуску неповажними.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись пунктом 1 частини другої та частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року, ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2020 року, ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Чайківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара