Постанова
Іменем України
05 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 759/4786/18
провадження № 61-8167св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба дітей Святошинського району м. Києва,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги:
ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року в складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
Ткаченко Олени Олексіївни на постанову Київського апеляційного суду
від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Мельника Я. С. та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Матвієнко Ю. О., Пікуль А. А.,
Слюсар Віри Олексіївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 22 грудня 2018 року в складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ОСОБА_2 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року в складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Матвієнко Ю. О., Пікуль А. А.,
Ткаченко Олени Олексіївни на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року в складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Матвієнко Ю. О., Пікуль А. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування жилим приміщенням.
Обґрунтовуючи позов, посилалась на те, що вона з народження зареєстрована
та проживала в будинку АДРЕСА_1 , але відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні цим жилим приміщенням.
Уточнивши у листопаді 2018 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визначити порядок користування жилим приміщенням у будинку
АДРЕСА_1 , виділити в користування їй з малолітніми дітьми: донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донькою ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жилу кімнату площею 8,2 кв. м, передпокій площею 10,4 кв. м,
а нежилі та підсобні приміщення і прибудинкову територію залишити
в загальному користуванні. У користуванні відповідачів залишити жилі кімнати площею 14,8 кв. м, 9,3 кв. м, кухню площею 14,0 кв. м, санвузол площею 3,0 кв. м та коридор площею 1,6 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що права позивача ОСОБА_1 були захищені
в судовому порядку, а саме на підставі судового рішення її було вселено
до жилого будинку АДРЕСА_1 , яким вона має право користуватись у повному обсязі на рівні з власником будинку та іншими членами сім'ї власника жилого будинку.
Суди дійшли висновку, що позивач ОСОБА_1 є членом сім'ї власника житлового будинку, а тому конкретне житлове приміщення, яке вона має право займати, визначається власником житлового будинку згідно зі статтею 405 ЦК України, і таке право визначення конкретних приміщень для користування членами сім'ї власника житлового будинку не може бути замінене судом.
У січні 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції
із заявою про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовуючи її тим, що судом при ухваленні рішення не вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. Разом з тим, понесені нею судові витрати, а саме витрати, пов'язані
з оплатою послуг представника, складають 4 740,00 грн. Крім того, ОСОБА_2 було витрачено грошові кошти на офіційне листування з учасниками справи. Також заявник зазначила, що позивачем не надано жодних заперечень щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат і клопотання про збільшення розміру понесених судових витрат.
У січні 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції
із заявою про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовуючи її тим, що судом при ухваленні рішення у справі не вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами, які складаються з вартості офіційного листування з учасниками справи засобами поштового зв'язку в сумі 253,00 грн. Також заявник зазначила, що позивачем не надано жодних заперечень щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат і заперечень щодо збільшення розміру понесених судових витрат.
Короткий зміст додаткового рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 19 березня 2019 року, в задоволенні заяви ОСОБА_2 та заяви
ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішуючи питання про відмову в задоволенні заяв щодо відшкодування судових витрат, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свої висновки тим, що надані ОСОБА_2 докази
на підтвердження понесення судових витрат не є належними та допустимими для задоволення її заяви про відшкодування судових витрат. Вирішуючи заяви, суд першої інстанції виходив з того, що кошти на відправлення поштової кореспонденції сторонам у справі не є такими, що пов'язані з розглядом справи, у розумінні статті 133 ЦПК України.
Суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви
ОСОБА_2 , оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують право ОСОБА_6 на зайняття адвокатською діяльністю, заявником
не надано договору, умовами якого було б визначено розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат на адвоката (представництво), а також
не надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 дійсно було оплачено послуги, надані ОСОБА_6 (квитанції, платіжні доручення тощо).
Апеляційний суд також зазначив у прийнятій постанові, що при вирішенні питання про відшкодування судових витрат суд керується імперативними нормами процесуального законодавства, а не відсутністю будь-яких заперечень з боку сторін у справі щодо розрахунку судових витрат, зокрема витрат
на правову допомогу.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права
та неправильне застосування норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування своєї позиції посилається на безпідставність висновків судів щодо неможливості задоволення позову, оскільки суди взяли до уваги лише те, що на підставі чинного судового рішення її вселено у спірний будинок як члена сім'ї власника і вона має право ним користуватись, але не взяли до уваги те,
що відповідачі чинять їй у цьому перешкоди, і саме тому вона обрала такий спосіб захисту як встановлення порядку користування будинком шляхом виділення їй конкретних приміщень для проживання. Вважає, що суд
не встановив належним чином, чи вселилась вона в будинок, чи виділено
їй у користування жиле приміщення для проживання, і не надав оцінку доказам про те, що їй чинять перешкоди у користуванні будинком.
У квітні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального
і процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду
від 19 березня 2019 року скасувати та передати справу на новий розгляд
до апеляційного суду.
Посилається на те, що висновок апеляційного суду про відсутність необхідності встановлювати власника будинку, порядок користування яким просила встановити позивач, є помилковим. Апеляційний суд повинен був встановити власника будинку та змінити резолютивну частин рішення суду першої інстанції, адже право користування позивача не надає їй право розпоряджатись власністю відповідача. Реєстрація місця проживання у будинку не підтверджує наявність
у позивача буди-яких майнових прав на будинок, та позивач як члена сім'ї власника будинку не має права встановлювати порядок користування будинком та виділяти конкретне для цього приміщення.
У квітні 2019 року відповідач у справі ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального
і процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 22 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 19 березня 2019 року скасувати й залишити позов ОСОБА_1 без розгляду, посилаючись на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, дії позивача спрямовані на втручання в її право власності.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
та процесуального права, просить додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року про відмову у стягнення судових витрат та витрат відповідача на професійну правову допомогу скасувати та передати справу в цій частині на новий судовий розгляд. Зазначає, що суд не врахував,
що її витрати на професійну правову допомогу та судові витрати є реальними
і фактичними.
У червні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року. Зазначає, що апеляційний суд повністю проігнорував її доводи про правила розподілу судових витрат, не встановив їх розмір, не перевірив
їх пропорційність та обґрунтованість, а тому ухвалив неправомірне рішення про відмову в їх стягненні.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_2 у відзиві зазначає про безпідставність касаційної скарги
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що будинок, про вселення до якого просить ОСОБА_1 , є її приватною власністю і права на користування цим приміщення ОСОБА_1 не має. Просить врахувати, що вона виділила ОСОБА_1
у користування приміщення відповідно до свого внутрішнього переконання
як власник, а незгода позивача із рішенням власника будинку не може бути підставою для задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 , підтримуючи свою раніше висловлену позицію, вказує на безпідставність цієї касаційної скарги, просить суд залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, матеріали справи витребувано
зі Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року, а також за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого перерозподілу судової справи між суддями від 14 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є донькою відповідача ОСОБА_2 , проживає та зареєстрована з народження в будинку
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 , який складається з чотирьох кімнат загальною площею 70,00 кв. м.
У спірному жилому приміщенні зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та її малолітні діти: ОСОБА_4 28 березня 2015 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Між вказаними особами існують неприязні стосунки, конфліктні ситуації, що перешкоджає ОСОБА_1 проживати
в спірному жилому будинку.
Позивач ОСОБА_1 має трьох малолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти проживають з нею за місцем її реєстрації.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2016 року
у справі № 759/5229/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення до будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління у м. Києві
від 24 листопада 2017 року, виконавчий лист № 759/5229/16, виданий 18 січня 2017 року Святошинським районним судом м. Києва щодо вселення
ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_4 до жилого будинку
АДРЕСА_1 , виконано у зв'язку з фактичним виконанням
у повному обсязі рішення суду.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду м. Києва
від 06 листопада 2018 року справі № 759/9647/16-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
У січні 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції
із заявою про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовуючи її тим, що суд, ухвалюючи рішення у справі, не вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами. Разом з тим, понесені нею судові витрати, а саме витрати, пов'язані з оплатою послуг представника, складають 4 740,00 грн. Крім того, ОСОБА_2 вказувала, що витратила грошові кошти на офіційне листування
з учасниками справи.
Посилаючись на викладене, а також на те, що позивач не надала жодних заперечень щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат
і клопотання про збільшення розміру понесених судових витрат, ОСОБА_2 просила суд ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати.
У січні 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції
із заявою про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовуючи її тим, що судом при ухваленні рішення у справі не вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами, які складаються з вартості офіційного листування з учасниками справи засобами поштового зв'язку в сумі 253,00 грн.
Зазначаючи, що позивач не надала жодних заперечень щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат і заперечень щодо збільшення розміру понесених судових витрат, ОСОБА_3 просила суд ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати.
Суд установив, що на підставі довіреності від 02 лютого 2018 року ОСОБА_6 здійснював представництво інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції.
Додатковою угодою від 01 лютого 2018 року до договору найму житлового приміщення від 01 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 (наймодавцем) і ОСОБА_6 (наймачем), установлено, що починаючи з дня її укладення, в якості оплати за найм жилого приміщення враховується вартість наданих наймачем юридичних послуг. Вартість необхідних послуг розраховується наймачем відповідно до їх складності та погоджується з наймодавцем. Після погодження з наймодавцем, юридичні послуги в повному обсязі надаються наймачем. Надані послуги підтверджуються актами про здійснення оплати.
Доказів оплати ОСОБА_2 наданої їй ОСОБА_6 професійної правничої допомоги (квитанцій, платіжних доручень, тощо) матеріали справи не містять.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,
що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційні скарги подано до суду у квітні - червні 2019 року, їх розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду
на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України), частини першої статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює
на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (стаття 383 ЦК України). Спеціальне правило щодо проживання члена сім'ї власника встановлено частиною першою статті 405 ЦК України. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом і ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Таким чином, виходячи з положень статті 358 ЦК України, позивач не може ставити питання про визначення порядку користування житловим приміщенням, оскільки не є співвласником цього житлового приміщення.
Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те,
що права користування житлом позивача ОСОБА_1 були захищені в судовому порядку, оскільки її було вселено до жилого будинку. Указаним будинком позивач має право користуватися як член сім'ї власника будинку, відсутні дані про те, що вона не використовує таке своє право, відповідачами порушуються
її житлові права.
Касаційний суд погоджується й з тим, що суд не вправі визначати жиле приміщення, яке повинна займати позивач, оскільки відповідно до частини першої статті 405 ЦК України порядок користування приміщенням визначається виключно його власником.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що судами першої й апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, в тому числі не розглянуто
її клопотання щодо закриття провадження у справі, неприпустимості зловживання процесуальними правами, про витребування доказів, про збільшення розміру понесених судових витрат, є безпідставними через
їх недоведеність, до того ж у задоволенні позову відмовлено.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позовні вимоги суперечать закону та провадження у справі підлягає закриттю, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту, також є безпідставними, оскільки позивач
на власний розсуд обирає шляхи захисту своїх прав або інтересів.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не встановлено, хто
є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та хто має право ним розпоряджатися, відхиляються, оскільки такі відомості судом встановлені,
а матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують право власності на спірний будинок. Також є безпідставними доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд повинен був змінити резолютивну частину рішення з огляду на обставини щодо власника будинку.
Касаційний суд відхиляє й доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків судів попередніх інстанцій що її права вже захищені
в судовому порядку, оскільки такі доводи не обґрунтовані належним чином, ОСОБА_1 не доведено вчинення з боку відповідачів нових порушень її права користування житлом.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться лише до незгоди
з оскаржуваними судовими рішеннями та направлені на переоцінку встановлених судами обставин справи, тому не заслуговують на увагу.
Щодо доводів касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на додаткове рішення про відмову в задоволенні заяви щодо вирішення питання про стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу, то касаційний суд зазначає таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене частиною четвертою статті 141 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення,
у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково
на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку
з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
У цій справі ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження витрат
на професійну правничу допомогу, зокрема не надала належним чином завірені копії договору про надання правової (правничої) допомоги, розрахунку вартості правничої допомоги, актів надання правничої допомоги та рахунків на оплату, які підтверджують обсяг наданих послуг, виконаних робіт та їх вартість. Суд встановив, що ОСОБА_6 здійснював представництво інтересів ОСОБА_2 у суді на підставі довіреності від 02 лютого 2018 року, а обсяг його дій
та порядок розрахунків містився в договорі найму жилого приміщення
від 01 квітня 2016 року, укладеному між ОСОБА_2 (наймодавець)
і ОСОБА_6 (наймач), та в актах здійснення оплати за цим договором,
що не може бути оцінено як договір про надання професійної правничої допомоги та належні докази фактичного надання послуг і їх оплати.
Оскільки ОСОБА_2 згідно зі статтею 81 ЦПК України належними
та допустимими доказами не довела надання їй зазначених послуг, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу.
Інші доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій також
не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають,
а фактично направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій, зокрема в апеляційному суді, із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року
та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.
Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська