Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 127/9751/15-ц
провадження № 61-16481св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «Хрещатик»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа -
ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтований тим, що 25 грудня 2009 між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Хрещатик» (далі - ВАТ «Хрещатик»), правонаступником якого є ПАТ «Хрещатик», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 20/09/фо/сі, зі змінами, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 2 150 000,00 грн на строк до 25 грудня 2012 року із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25 % річних. Банк повністю виконав умови договору, проте ОСОБА_2 своє зобов'язання не виконав і станом на 01 жовтня 2016 року заборгованість за кредитним договором становить
6 368 747,90 грн.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитом 19 липня 2010 року між
ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 20/09/фо/сі-4, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 03 грудня 2002 року, заставною вартістю 387 045,00 грн. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи вартість квартири становить
1 175 239,00 грн.
Враховуючи, що борг позичальником не погашений відповідно до статей 33, 39
Закону України «Про іпотеку», статей 572, 589 ЦК України, ПАТ «Хрещатик» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 і за рахунок коштів отриманих від реалізації на прилюдних торгах майна частково задовольнити вимоги ПАТ «Хрещатик» за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі у сумі 1 175 239,00 грн. Встановити початкову ціну реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 65,7 кв. м, житловою - 47,4 кв. м, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року позов ПАТ «Хрещатик» задоволено. У рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, укладеним між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_2 , у сумі 6 368 747,90 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 090 000,00 грн, заборгованості за відсотками - 2 568 483,09 грн, пені за прострочення сплати кредиту у сумі - 825 098,33 грн, пені за прострочення сплати відсотків у сумі 885 166,48 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , вартістю 1 175 239,00 грн, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , у розмірі 1 175 239,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону. ОСОБА_1 , як майновий поручитель, відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання у межах вартості предмета іпотеки, основне зобов'язання боржник не виконав, договір іпотеки не визнавався недійсним, строк його дії не закінчився, а тому вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який виходив з того, що оскільки борг позичальником не погашений, тому у рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. При цьому строк позовної давності не пропущений, оскільки ОСОБА_2 і після пред'явлення 09 лютого 2012 року банком вимоги про дострокове погашення кредиту продовжував його сплачувати, останній платіж здійснено 30 квітня 2014 року, що свідчить про визнання ним боргу, а отже, і про переривання позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня
2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, виходив з того, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, право банку нараховувати проценти та неустойку припинилося зі спливом строку кредитування.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення у такій редакції: «У рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, укладеного між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 , у сумі 4 992 910,44 грн, яка складається із: суми простроченого кредиту - 2 090 000,00 грн, заборгованості за відсотками -
1 794 712,32 грн, пені за простроченим кредитом - 633 642,19 грн, пені за простроченими відсотками - 474 555,93 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності
ОСОБА_1 , вартістю 1 175 239,00 грн». У решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що борг ОСОБА_2 не погашений, а ОСОБА_1 , як майновий поручитель, згідно з Законом України «Про іпотеку», відповідає перед заставодержателем -
ПАТ «Хрещатик» за виконання боржником основного зобов'язання у межах вартості предмета іпотеки, проте змінив рішення у частині визначення розміру кредитної заборгованості, а саме зменшив її розмір, виходячи з встановленого у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року розміру заборгованості за кредитним договором.
Постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня
2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд прийняв до уваги розмір заборгованості за кредитним договором, встановлений заочним рішенням у справі № 127/27568/14-ц, а не самостійно встановив розмір такої заборгованості, отже, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10 липня 2019 року, що є порушенням норм процесуального права.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення у такій редакції: «У рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором від 25 грудня 2009 року № 20/09/фо/сі, укладеного між ПАТ «Хрещатик», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент», та ОСОБА_2 у сумі 2 419 418,91 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 090 000,00 грн, заборгованості за процентами -
329 418,91 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , вартістю
1 175 239,00 грн». У решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що банк, звертаючись до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості змінив строк дії договору, а тому строк повернення кредиту настав 16 лютого 2012 року, і після спливу строку кредитування банк не має право нараховувати проценти та пеню.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду
від 07 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що сума заборгованості встановлена на підставі недопустимих доказів - розрахунку банку, без надання первинних документів, що є грубим порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 263 ЦПК України. Крім того, апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду щодо визначення суми заборгованості позичальника, а саме повернув клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи.
Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
25 грудня 2009 року між ВАТ «Хрещатик», правонаступником якого є ПАТ «Хрещатик», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 20/09/фо/сі, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 650 000,00 грн із сплатою 28 % річних строком до 25 грудня 2010 року.
Для забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором 19 липня 2010 року між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 20/09/фо/сі-4, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_3 , заставною вартістю 387 045,00 грн.
19 липня 2010 року між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 25 грудня 2009 року, за умовами якого збільшено суму кредиту на 500 000,00 грн із встановленням загальної кредитної заборгованості у сумі 2 150 000,00 грн та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2011 року.
18 жовтня 2010 року між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 2, за умовами якого зменшено процентну ставку за кредитним договором до 25 % річних та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2012 року, змінено графік погашення кредиту.
29 жовтня 2010 року між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладений договір №1 про внесення змін до договору іпотеки № 20/09/фо/сі-4, відповідно до умов якого позичальник повинен повернути іпотекодержателю у строк до 25 грудня 2012 року кредит у сумі 2 150 000,00 грн, сплатити відсотки за користування кредитом із розрахунку 25 % річних, впродовж строку користування кредитом, а у разі прострочення повернення кредиту повернути прострочений кредит з урахуванням індексу інфляції, а також сплатити комісії та штрафні санкції, передбачені кредитними договорами та відшкодувати іпотекодержателю можливі збитки, завдані неналежним виконанням зобов'язань за кредитними договорами.
27 грудня 2010 року між ПАТ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 3, за умовами якого змінено графік погашення кредиту і встановлено, що погашення кредиту у сумі 2 150 000,00 грн здійснюється до 25 грудня 2012 року, надано відстрочку у сплаті відсотків до 30 червня 2011 року.
09 лютого 2012 року банк надіслав ОСОБА_2 лист-претензію щодо заборгованості за кредитним договором та повідомив, що у разі невиконання цієї вимоги та у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважає його таким, що настав 16 лютого 2012 року.
ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2016 року, за розрахунком банку, склала 6 368 747,90 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Статтею 103 ЦПК України встановлено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що позичальник не виконує належним чином грошове зобов'язання за кредитним договором, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на вимогах закону. Крім того, встановлюючи дійсний розмір заборгованості, апеляційний суд врахував, що вимоги банку щодо стягнення процентів та пені підлягають задоволенню лише в межах строку дії договору, який судом апеляційної інстанції встановлений правильно.
Доводи касаційної скарги про те, що сума заборгованості встановлена на підставі недопустимих доказів - розрахунку банку, без надання первинних документів, що є грубим порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 263 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. При цьому заявник не надав свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, відповідачем не спростований факт наявності та розміру заборгованості. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду щодо визначення суми заборгованості позичальника, а саме повернув клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, є безпідставними, оскільки, відповідно до статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Проте за обставинами справи судом не встановлено сукупність таких умов, які б давали підставу для призначення експертизи.
У справі наявний розрахунок заборгованості, наданий стороною позивача, який містить зрозумілі розрахунки по відповідним періодам нарахувань, що дає можливість суду перевіри їх простим математичним шляхом.
Тому доводи касаційної скарги в частині щодо непризначення судом апеляційної інстанції судово-економічної експертизи у справі Верховний Суд оцінює критично, при цьому врахувавши, що розрахунок, наявний у справі можливо перевірити застосовуючи математичні дії, стороною відповідача не надано доказів або обґрунтованих заперечень, які б давали підстави для висновку, про неправильність здійсненого стороною позивача розрахунку.
З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норм права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, доводи скарги у своїй більшості зводяться до переоцінки доказів, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик