Постанова
Іменем України
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 2-4570/07
провадження № 61-17152св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого він купив, а ОСОБА_3 продала житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що вказаний договір укладений у простій письмовій формі та не був посвідчений нотаріально.
З урахуванням того, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, однак ОСОБА_3 ухиляється від нотаріального посвідчення договору, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року та визнати за ним право власності на вказаний будинок.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2007 року у складі судді Городецького Д. І. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 за 12 000,00 грн житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказаний житловий будинок.
Задовольняючи позові вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу будинку від 19 лютого 2007 року та повністю виконали умови цього договору, а також ОСОБА_3 визнала позов у повному обсязі, тому договір є дійсним відповідно до частини другої статті 220 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Глущенко Н. Г., Петешенкової М. Ю., апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2007 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів про укладення договору купівлі-продажу будинку від 19 лютого 2007 року з ОСОБА_3 , а також про її ухилення від нотаріального посвідчення вказаного договору.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6639св18).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_2 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2007 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що положення частини другої статті 220 ЦК України можуть застосовуватись тільки щодо угод, які підлягали нотаріальному посвідченню та не потребували ще і державної реєстрації договору, оскільки для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку обов'язкове не лише нотаріальне посвідчення, а й його державна реєстрація, правила частини другої статті 220 ЦК України на такий договір не поширюються, а тому відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року дійсним, відповідно, також відсутні підстави для визнання права власності на спірний будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення по суті позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу будинку від 19 лютого 2007 року та повністю виконали умови цього договору.
Апеляційний суд також не врахував, що рішення суду першої інстанції від 17 жовтня 2007 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок відповідач оскаржила лише у 2016 році.
Також апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та неправильно посилався на постанову Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу жилого будинку від 19 лютого 2007 року, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив за 12 000,00 грн житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу виконано у простій письмовій формі.
Згідно з розпискою, складеною 19 лютого 2007 року ОСОБА_3 , остання отримала від ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу будинку 12 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що договором купівлі-продажу майна, за яким відчужено нерухоме майно, досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, відбулося виконання умов договору, однак продавець ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Статтею 657 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Отже, враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19 лютого 2007 року в силу статті 657 ЦК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання його дійсним, відповідно, правильно відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання права власності на спірне нерухоме майно.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не є підставою для скасування судового рішення, оскільки остання була належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 20 серпня 2019 року, що не перешкоджає розгляду справи за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Доказів обмеження заявника у здійсненні процесуальних прав, що мали наслідком перешкоди у доступі до правосуддя, матеріли справи не містять.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник