Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 405/5478/17
провадження № 61-14072св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (далі - ПАТ «ТАСКОМБАНК»), про визнання правочинів про відчуження арештованого майна недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц задоволено його позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними вчинених дій із самочинного будівництва нежитлового приміщення з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідачів провести перелічені у виконавчому листі дії по ліквідації наслідків такої перебудови. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконність юридичного факту переведення житлової квартири боржників до категорії нежитлової, скасував правову підставу створення офісного приміщення - рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 14 серпня 2012 року № 692, на підставі якого проведено незаконну перебудову та перереєстрацію жилої квартири в нежитлове приміщення, видано свідоцтво на нерухоме майно у вигляді нежитлового приміщення.
На виконання зазначеного судового рішення 24 липня 2015 року відкрито виконавче провадження (ВП №№ 48198821, 48198757, 48199001, 48198931), а також накладено арешт на спірний об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .
27 липня 2015 року арешт внесено у реєстр обтяжень нерухомого майна.
Зазначав, що предметом виконання судового рішення за виконавчим листом було зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні східцями до квартири АДРЕСА_2 , з відновленням східців до вказаної квартири, та привести у первинний, придатний до використання стан; демонтувати східці до квартири № 4 у вказаному будинку; демонтувати двері з квартири АДРЕСА_1 та встановити вікно.
07 березня 2017 року Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ) у Дніпропетровській області його повідомлено про те, що рішення суду, яке є обов'язковим до виконання на підставі статей 124, 129 Конституції України боржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконано, жодної дії з їх боку на виконання рішення суду вчинено не було, на боржників двічі було накладено штраф за невиконання судового зобов'язання, складено подання у порядку статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено до Кропивницького відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - ВП ГУ НП) в Кіровоградській області щодо притягнення до кримінальної відповідальності.
09 лютого 2017 року начальником Управління захисту економіки Кіровоградської області повідомлено, що 09 листопада 2016 року слідчим відділом Кропивницького ВП ГУ НП в Кіровоградській області розпочато кримінальне провадження № 12016120020013993 за статтею 382 КК України щодо невиконання судового рішення.
03 листопада 2016 року боржниками об'єкт невиконаного судового зобов'язання, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , було передано у користування представнику Страхової компанії (далі - СК) «ТАС» ОСОБА_4, якому було достеменно відомо про наявність невиконаного боржниками судового рішення, та у подальшому, на підставі договору купівлі-продажу 31 серпня 2017 року № 2646, спірне нежитлове приміщення, всупереч заборонам та накладеним, як державним виконавцем 24 липня 2015 року, так і судом за ухвалою від 29 червня 2017 року, арештів відчужено ОСОБА_4 , яким, у свою чергу, 01 вересня 2017 року об'єкт невиконаного судового зобов'язання і арешту, було передано в іпотеку ПАТ «ТАСКОМБАНК».
Зазначав, що протягом тривалого часу за безвідповідальної поведінки відповідачів порушується його право власності, поваги до умов проживання і розміреного життя, право на справедливий і своєчасний суд.
Також, посилався на порушення спірними правочинами встановленого публічного порядку і обов'язковості виконання судових актів.
29 червня 2017 року за ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда у рамках пред'явленого позову на відшкодування спричинених збитків, заборонено відчуження та накладено арешт на всі зареєстровані майнові активи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у тому числі на квартиру АДРЕСА_5 та нежитлове приміщення з квартирою АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свідоцтвами від 06 серпня 2014 року № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, до розгляду спору по суті.
Зазначав, що вчинення під час заборон відповідачами протиправних дій у вигляді перепродажу і купівлі об'єкта самочинного будівництва, порушує не тільки його права, як власника сусіднього приміщення, яке до цього часу перебуває у стадії неусунутих перешкод у зв'язку з існуючою самочинною забудовою, але і встановлений публічний порядок, законності, обов'язковості дії судових рішень та їх невідворотної сили.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: встановити такими, що порушує встановлений публічний порядок з застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 228 ЦК України, та визнати недійсним безоплатний правочин дарування № 1-134 нежитлового приміщення з ґанком та сходами, площею 41,8 кв. м, на земельній ділянці з неіснуючим кадастровим № 3510100000:28:185:0030, укладений 17 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та недійсною (нікчемну) державну реєстрацію прав від 22 березня 2016 року № 28854697 за ОСОБА_3 .
Встановити таким, що порушує встановлений публічний порядок та визнати недійсним безоплатний правочин дарування № 1-528 нежитлового приміщення з ґанком та сходами, площею 41,8 кв. м, укладений 02 серпня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 та недійсною (нікчемну) державну реєстрацію нерухомого майна за наступним власником - ОСОБА_5 .
Визнати недійсним останній правочин, укладений 31 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по відчуженню нежитлового приміщення з ґанком та сходами, площею 41,8 кв. м у АДРЕСА_1 на земельній ділянці з неіснуючим кадастровим № 3510100000:28:185:0030 за договором купівлі-продажу № 2646, виданого 31 серпня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького нотаріального округу Бабіч Л. Ю.
Визнати недійсним (недіючим) запис від 31 серпня 2017 року (номер запису про право власності 22109995) набуття права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення з ґанком та сходами площею 41,8 кв. м у АДРЕСА_1 , індексний № 36851994 від 31 серпня 2017 року, внесеного в державний реєстр на підставі недійсного правочину № 2646, посвідченого 31 серпня 2017 року приватним нотаріусом Бабіч Л. Ю. з неіснуючим кадастровим № 3510100000:28:185:0030.
Визнати недійсним (недіючим) наступний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2017 року номер запису про іпотеку 22120893, індексний № 36862846 за ОСОБА_4 предмета іпотеки, нежитлового приміщення з ґанком та сходами, площею 41,8 кв. м, у АДРЕСА_1 , індексний № 36851994 від 31 серпня 2017 року з неіснуючим кадастровим № 3510100000:28:185:0030, вчиненого на підставі недійсних правочинів від 17 березня 2016 року, від 02 серпня 2016 та від 31 серпня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Кіровоградської державної нотаріальної контори № 1 Биковим С. Є., зареєстрований в реєстрі за № 1-134, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 137977234 від 17 березня 2016 року, індексний номер № 28854697 від 22 березня 2016 року щодо об'єкту нерухомого майна - нежитлове приміщення, з ґанком та сходами площею 41,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним договір дарування від 02 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Кіровоградської державної нотаріальної контори № 1 Биковим С. Є., зареєстрований в реєстрі за № 1-528, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 15780897 від 02 серпня 2016 року, індексний номер № 30820500 від 08 серпня 2016 року щодо об'єкту нерухомого майна - нежитлове приміщення, з ґанком та сходами площею 41,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2646, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 22109995 від 31 серпня 2017 року, індексний номер № 36851994 від 31 серпня 2017 року щодо об'єкту нерухомого майна - нежитлове приміщення, з ґанком та сходами площею 41,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правочини є такими, що порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України), оскільки за ними проведено відчуження майна - нежитлового приміщення з ґанком та сходами, загальною площею 41,8 кв. м на АДРЕСА_1 , яке (нежитлове приміщення) за рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року повинно було бути приведено ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до житлового стану квартири, яке було обмежено у зв'язку із накладенням за постановою державного виконавця арешту та забороною здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а посвідчення угод і реєстрації відбувалося на земельній ділянці з кадастровим номером № 3510100000:28:185:0030, який, у свою чергу, було скасовано - визнано недійсним кадастрове формування ділянки з моменту утворення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування від 17 березня 2016 року, від 02 серпня 2016 року та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 серпня 2017 року.
Прийнявши до уваги, що державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно було проведено державними реєстраторами на підставі вищезазначених правочинів, які визнано судом недійсними, суд вказав, що відповідні записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у державному реєстрі слід скасувати.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним наступного запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2017 року, номер запису про іпотеку 22120893, індексний номер № 36862846 за ОСОБА_4 предмета іпотеки - спірного нежитлового приміщення, оскільки вважав їх необґрунтованими та недоведеними.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не є учасником правочинів, які є предметом судового спору, і його інтереси, як власника майна, не порушені, оскільки визнання недійсними спірних правочинів ніяк не вплине на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, яким зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 здійснити дії по відновленню прав позивача у користуванні його власністю.
При цьому, суд урахував, що виконавчі листи на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року на даний час знаходяться на виконанні і провадження щодо них не закрите.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 травня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що він не є заінтересованою особою щодо укладених спірних правочинів, оскільки рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц за його позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 досі не виконано, а зміна власника спірного об'єкту нерухомості позбавить державного виконавця можливості виконати вказане рішення.
Вказує, що апеляційний суд незаконно не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19) щодо тотожних правовідносин, між тими самими сторонами.
Також посилається на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, про те, що правочин можуть оскаржити не лише його сторони, а й треті особи, що не є сторонами правочину - заінтересовані особи.
Вважає, що апеляційний суд незаконно повторно відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 після закриття апеляційного провадження.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що наведені в ній доводи, є безпідставними та не спростовують законних і обґрунтованих висновків апеляційного суду, оскільки спірні правочини не порушують жодних майнових інтересів позивача, тому він не є особою, яка може їх оспорювати, а визнання їх недійсними жодних прав позивача не відновлять. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Крім того, просить стягнути з позивача на його користь понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 11 538 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Крім того, зупинено дію оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року (справа № 405/11641/13-ц) частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , від імені якого виступає ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано рішення від 14 серпня 2012 року № 692 виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про переведення квартири АДРЕСА_1 до категорії нежитлових.
Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_7 у користуванні східцями до квартири АДРЕСА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_2 та привести у первинний, придатний до використання стан.
Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати східці до квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати двері з квартири АДРЕСА_1 та встановити вікно.
На виконання зазначеного судового рішення Ленінським районним судом м. Кіровограда 20 липня 2015 року видано виконавчі листи № 405/11641/13-ц, які в подальшому пред'явлено стягувачем ОСОБА_1 до виконання.
Постановами державного виконавця Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ від 24 липня 2015 року відкрито виконавчі провадження з виконання зазначених вище виконавчих листів (ВП №№ 48198821, 48198757, 48199001, 48198931).
Крім того, постановами державного виконавця Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2015 року (ВП №№ 48199001, 48198931) з одночасним винесенням постанов про відкриття виконавчого провадження накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Зазначені відомості про накладення арешту були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою від 11 вересня 2017 року, з наявною актуальною інформацією про державну реєстрацію обтяжень: номер запису про обтяження: 10572936, дата, час державної реєстрації: 28 липня 2015 року 08:55:09, підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 48199001, виданий 24 липня 2015 року, видавник: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21390235 від 28 липня 2015 року 08:56:29, Шепелєва Н. А., реєстраційна служба Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області; вид обтяження: арешт нерухомого майна; обтяжувач: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , об'єкт нерухомого майна: квартира, об'єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_1 .
Постановами про передачу матеріалів виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року, винесеними директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Терлецькою О. О., виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 передані до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
01 березня 2016 року виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 відповідно були прийняті державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ріга М. М. до виконання, про що винесені відповідні постанови.
За інформацією УДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області від 07 березня 2017 року за вих.№П-416-02, наданої на заяву ОСОБА_1 від 15 лютого 2017 року, 01 березня 2016 року та 05 серпня 2016 року на адресу боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державним виконавцем були направлені вимоги № 02114/3104, № 02114/12660 у порядку статей 5, 11 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких останніх зобов'язано виконати вимоги виконавчих листів Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 405/11641/13-ц від 20.07.2015 року та надати докази виконання рішення суду в строк до 10.03.2016 року і 13.09.2016 року відповідно.
На вимогу державного виконавця боржниками було надано лист, відповідно до якого рішення суду в частині зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_7 в користуванні східцями до кв. АДРЕСА_2 виконано. Також в листі боржників зазначено, що основним предметом за виконавчим листом є квартира, як житлове приміщення, однак відповідно до свідоцтва про право власності, витягу з ДРРПнНМ про реєстрацію права власності, а також постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у спільній власності боржників перебуває нежитлове приміщення, з ґанком та сходами площею 41, 8 кв. м, а не квартира № 4 , до якої зобов'язані демонтувати східці, двері та встановити вікно, тим самим, відсутній предмет відповідно до якого необхідно здійснити певні дії.
Крім того, управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 17 березня 2016 року направлено до Ленінського районного суду м. Кіровограда, а потім 21 червня 2016 року і до апеляційного суду Кіровоградської області заяви державного виконавця Відділу про роз'яснення рішення суду, які були повернуті заявнику без їх розгляду по суті.
30 березня 2016 року державним виконавцем Відділу винесені постанови про зупинення виконавчого провадження до розгляду заяви про роз'яснення рішення суду.
05 серпня 2016 року виконавчі провадження були поновлені та на адресу боржників було направлено вимогу, відповідно до якої зобов'язано боржників виконати вимоги виконавчих листів № 405/11641/13-ц, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда та надати докази виконання рішення суду в строк до 13 вересня 2016 року.
14 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанови про накладення на боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 штрафу у розмірі 340 грн за невиконання рішення суду.
29 вересня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено повторно постанови про накладення штрафу на боржників у подвійному розмірі в сумі 680 грн.
04 жовтня 2016 року начальником відділу примусового виконання рішень винесено подання у порядку статті 89 Закону України «Про виконавче провадження», статті 214 КПК України, статті 382 КК України та направлено до Кіровоградського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду відносно боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3
04 жовтня 2016 року державним виконавцем Ріга М.М. виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м. Кіровограда у справі № 405/11641/13-ц від 20 липня 2015 року, на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України №606-ХІV від 21 квітня 1999 року закінчено, про що винесено відповідні постанови, при цьому, як вбачається із змісту зазначених постанов підставою для їх винесення стало те, що жодних дій з боку боржників вчинено не було, що було підставою для складання постанови у порядку статті 89 Закону України «Про виконавче провадження», статті 214 КПК України, статті 382 КК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня 2017 року скаргу ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на бездіяльність посадових осіб органу примусового виконання задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб (державного виконавця Ріга М. М.) управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження (ВП № 48198821, ВП № 48198757), не виконання заявлених стягувачем за виконавчими провадженнями ОСОБА_1 вимог Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21 квітня 1999 року при примусовому виконанні виконавчих листів № 405/11641/13-ц, № 2/405/2227/13, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року (ВП № 48198821, виконавчий лист № 405/11641/13-ц, № 2/405/2227/13, виданий 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ріга М. М.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року (ВП № 48198757, виконавчий лист № 405/11641/13-ц, № 2/405/2227/13, виданий 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ріга М. М.
Зобов'язано управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII заходів щодо примусового виконання судового рішення.
За інформацією Управління захисту економіки в Кіровоградській області ДЗЕ від 09 лютого 2017 року № 1218/39/110/81-17 ОСОБА_1 повідомлено, що 09 листопада 2016 року слідчим відділом Кропивницького ВП ГУНП в області за фактами невиконання рішень суду, а саме: рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, розпочато кримінальне провадження № 12016120020013992 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України, за яким на даний час триває досудове розслідування.
З огляду на відповідь відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно від 22 вересня 2017 року № 52, на заяву ОСОБА_8 щодо анулювання запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна на підставі рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , спірне нежитлове приміщення було відчужено ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 31 серпня 2017 року.
До укладення зазначеного правочину, договору купівлі-продажу від 31 серпня 2017 року, 17 березня 2016 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдаровуваною, було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Кіровоградської міської державної нотаріальної контори № 1 Биковим С. Є., зареєстровано в реєстрі за №1-134, за умовами якого дарувальник передає у власність, а обдаровувана приймає у власність безоплатно 1/2 частку нежитлового приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
02 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , як дарувальником, та ОСОБА_5 , як обдаровуваною, укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Кіровоградської міської державної нотаріальної контори № 1 Биковим С. Є., зареєстровано в реєстрі за № 1-528, за умовами якого дарувальник передає у власність, а обдаровувана приймає у власність безоплатно нежитлове приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
31 серпня 2017 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2646, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти у власність вказане нежитлове приміщення.
31 серпня 2017 року між ПАТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ТКФ 09.06.2017 484-2017, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 568 000 грн на придбання нерухомості, а позичальник повинен повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, та інші платежі, у встановлені терміни, згідно умов зазначеного договору.
У забезпечення виконання зобов'язань за даним договором є застава нерухомості: нежитлове приміщення, яке належатиме на праві приватної власності ОСОБА_4 та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 634 000 грн.
31 серпня 2017 року між ПАТ «ТАСКОМБАНК», як іпотекодержателем, та ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір, за яким предметом іпотеки є об'єкт нерухомості, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 41, 8 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно/реєстраційний номер майна за реєстром прав власності на нерухоме майно 269558735101, та предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 31 серпня 2017 року № 95998451, внесено дані про обтяження вказаного об'єкту нерухомого майна, кадастровий номер: 3510100000:28:185:0030, реєстраційний номер 225533135101, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для розміщення офісу, площа 0,0064 га., номер запису про обтяження: 22113907 від 31 серпня 2017 року, підстава виникнення обтяження: іпотечний договір, серія та номер: 2647, виданий 31 серпня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., вид обтяження: заборона на нерухоме майно, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 , обтяжувач ПАТ «ТАСКОМБАНК».
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року (справа № П/811/278/14), яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року, визнано недійсним з моменту формування і внесення запису в державний реєстр кадастрового номеру № 3510100000:28:185:0030, присвоєного земельній ділянці площею 0,0064 га за кв. АДРЕСА_1 .
Зобов'язано управління Держземагенства в Кіровоградському районі Кіровоградської області вчинити дії щодо скасування у реєстрі та Поземельній книзі запису про державну реєстрацію на земельну ділянку з кадастровим номером № 3510100000:28:185:0030.
За виконавчим листом №405/4513/14-а, виданим 15 вересня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2015 року, про визначення необхідності внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав - права оренди третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0064 га, кадастровий номер №3510100000:28:185:0030 (рішення про державну реєстрацію від 28 листопада 2013 року, номер запису 3588203), рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченко О. А. № 24679635 від 23 вересня 2015 року внесено запис про скасування державної реєстрації для внесення запису про скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки за номером 3588203 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року (справа № 405/11641/13-ц) встановлено, що рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 січня 2015 року, яке залишено без змін судом касаційної інстанції за ухвалою від 20 травня 2015 року, скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення, за яким позов прокурора м. Кіровограда до Кіровоградської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення, договору оренди землі та повернення земельної ділянки задоволено частково та визнано недійсними пункти 1, 3, 4, 5, 6 рішення Кіровоградської міської ради від 20 листопада 2013 року № 2602 «Про передачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнано недійсним договір оренди землі від 26 листопада 2013 року № 43, укладений між Кіровоградською міською радою та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 листопада 2013 року, номер запису 3588203; зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути Кіровоградській міській раді земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0, 0064 га, кадастровий номер № 3510100000:28:185:0030 у придатному для її використання стані.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 554/410/15-ц та постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд розглянув у порядку спрощеного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.
Згідно із частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами першою та другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п'ята статті 216 ЦК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, встановивши, що підставою для подання цього позову є порушення прав позивача у зв'язку з невиконанням судового рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, яким зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_7 у користуванні східцями до квартири АДРЕСА_2 ; відновити східці до вказаної квартири та привести у первинний, придатний до використання стан; демонтувати східці до квартири АДРЕСА_1 ; демонтувати двері з указаної квартири АДРЕСА_1 та встановити вікно, тобто зобов'язано відповідачів відновити порушене право позивача в частині користування приватною власністю, яка йому належить, правильно виходив з того, що позивач не є учасником правочинів, які є предметом судового спору, і його інтереси, як власника майна, не порушенні, оскільки визнання недійсними спірних правочинів ніяк не вплине на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, а також на права та обов'язки ОСОБА_1 .
При цьому, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що виконавчі листи на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року на даний час знаходяться на виконанні і провадження по ним не закрите.
Доводи касаційної скарги позивача про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що він не є особою, яка має право звертатися до суду з вимогами про визнання спірних правочинів недійсними, є безпідставними.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Звернувшись до суду з позовною заявою про визнання правочинів про відчуження арештованого майна недійними, не будучи стороною цих правочинів, ОСОБА_1 належно не обґрунтував, як їх укладенням порушені його права та як вказані правочини вплинуть на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року в частині, яка безпосередньо стосується його прав, тобто не довів свого права оскаржити правочини, як заінтересована особа, а не їх сторона, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України було його процесуальним обов'язком.
Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд незаконно не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19) щодо тотожних правовідносин, між тими самими сторонами, не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору у вказаній справі було інше майно, на яке в порядку забезпечення його позову про відшкодування шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 червня 2017 року у справі № 405/3360/17 було накладено арешт, та яке було відчужене після ухвалення вказаного судового рішення. Тобто, він був заінтересованою особою, яка мала право оскаржити правочин, оскільки відчуження майна могло виплинути на можливість, ускладнити виконання можливого рішення про задоволення його позову про стягнення коштів.
У справі ж, яка переглядається Верховним Судом, позивач не довів, як спірні у цій справі правочини можуть вплинути на його права та обов'язки, зокрема й щодо виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року.
Посилання заявника на неврахування судом правових висновків Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, про те, що правочин може оскаржити не лише його сторони, а й треті особи, що не є сторонами правочину - заінтересовані особи, не заслуговує на увагу, оскільки вказані правові висновки не впливають на правильність вирішення апеляційним судом справи, оскільки позивач не довів свого права оскаржувати спірні правочини, як особа, яка не була їх стороною.
Доводи заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження та поновленні ОСОБА_4 строку на оскарження, є безпідставними, оскільки останній заявив відповідне клопотання про поновлення строку та суд, врахувавши його мотиви, обґрунтовано поновив йому строк для апеляційного оскарження.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його постанови не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо вимог ОСОБА_1 про визначення повороту виконання судового рішення та постановлення окремої ухвали
Вимоги ОСОБА_1 про визначення повороту виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року та постановлення окремої ухвали щодо порушень колегією суддів апеляційного суду задоволенню не підлягають, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, а допущення колегією суддів апеляційного суду порушення норм матеріального або процесуального права Верховним Судом не встановлено.
Щодо поновлення дії судового рішення
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року дію оскаржуваної постанови апеляційного суду було зупинено до закінчення касаційного провадження, а за результатом її перегляду було вирішено залишити судове рішення без змін, то його дії слід поновити.
Щодо судових витрат
Згідно з вимогами статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції зокрема складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У грудні 2020 року ОСОБА_4 разом з відзивом на касаційну скаргу подав до Верховного Суду клопотання про стягнення з позивача судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_4 надав суду: акт про прийняття-передачу наданих послуг від 24 грудня 2020 року на загальну суму в 11 538 грн, платіжні доручення про сплату вказаної суми адвокату, договір про надання правової допомоги від 18 грудня 2020 року, ордер про надання правової допомоги у Верховному Суді, а також докази надіслання відзиву з відповідним клопотанням учасникам процесу.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач не подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у порядку частини п'ятої статті 137 ЦПК України, колегія суддів вважає, що заявником доведено понесення ним витрат за надання правничої допомоги у розмірі 11 538 грн у суді касаційної інстанції, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено судом без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 538 (одинадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк