19 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1830/20
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.
перевіривши матеріали касаційної скарги регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях
на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року
та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року (в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн. та судовий збір у сумі 4816,52 грн.)
у справі №922/1830/20
за позовом ОСОБА_1 ,
до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях
2. Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області
про стягнення 325 691,17 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року позов задоволено. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 325691,17 грн. та судовий збір у сумі 4885,37 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, м. Харків, задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1830/20 змінено, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: «Позов задоволено частково. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на користь фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 321100,56 грн. та судовий збір в сумі 4816,52 грн. В іншій частині позову відмовлено."
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях (надіслана 12.01.2021 року, що підтверджується конвертом Укрпошта Експрес) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року (в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн. та судовий збір у сумі 4816,52 грн.) у справі №922/1830/20, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції повністю; скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн. та судовий збір у сумі 4816,52 грн.; прийняти нове рішення , яким у задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях про стягнення грошових коштів у сумі 325691,17 грн. відмовити повністю; стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7 328,06 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 9 770,74 грн.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суддею-доповідачем встановлено, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 287-291 ГПК України, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08.02.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ, згідно з яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту п'ятого частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту четвертого частини другої статті 287 ГПК України на скаржника покладається обов'язок обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). При цьому касаційна скарга має містити мотиви взаємозв'язку між ухваленням незаконного судового рішення та підставою для касаційного оскарження судових рішень, передбаченою статтею 287 цього Кодексу з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу «правової визначеності».
Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 1212 ЦК України без з'ясування та ненадання належної правової оцінки обставинам справи, які мають істотне значення. Крім того, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 року у справі №904/5492/15 обгрунтовуючи відсутністю порядку повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу; відсутнє рішення суду щодо повернення коштів які надійшли від повторного продажу такого об'єкту та об'єкт малої приватизації повторно не приватизований.
Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосуванням норм матеріального права та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
В цілому доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного викладення обставин справи стороною по справі. Скаржник чітко не вказав правову підставу касаційного оскарження згідно з частиною другою статті 287 ГПК України, а саме в чому полягало неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та чи є таке порушення підставою для відкриття касаційного провадження на підставі відповідного пункту частини другої статті 287 ГПК України у контексті статті 310 ГПК України (частини першої та/або відповідного пункту (пунктів) частини третьої).
Крім того, предметом позову у даній справі є стягнення 325 691,17 грн. що є менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 051 000,00 грн. станом на 01.01.2020 року).
У п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
З матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у п.п. а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Отже, перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки у порушення цього пункту у ній не зазначено конкретно передбачений пункт (пункти) частини другої статті 287 цього Кодексу як підставу касаційного оскарження з належним обґрунтуванням у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 2, 5 ст. 292 та ст. 174 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
1.Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року (в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн. та судовий збір у сумі 4816,52 грн.) у справі №922/1830/20 - залишити без руху.
2.Надати регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
3.Роз'яснити скаржнику, що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду Огороднік К.М.